-Люся. Давай, вставай. Я… ж не можу без тебе. Ти ж знаєш, вдома без тебе погано.
Юрій гладив дружину по плечу, шепотів незв’язні слова, поки його не вигнали з палати лікарі.
Про свої слова пожалів, коли стояв біля ліжка дружини. І чому вона стала такою худенькою і блідою? Адже завжди була пишнотілою, рум’яною реготухою. Зустрічала його з пирогами та борщами.
Дбайливо сервірувала стіл, розкладала серветки. І він відчував себе таким паном, милостиво жартував, дивлячись на метушливу дружину. Про себе думав, як спритно обвів її вкотре навколо пальця. Порівнював із Юленькою.
Та була такою стрункою і шикарною! Зараз він не згадував про Юленьку. І про її талію теж. Він раптом відчув, як сильно затремтіли руки, звідкись знизу огидно підкрадався страх.
«Люсенка… Люсь, ти чого, навіщо ти це робиш? Люся. Давай, вставай. Я… ж не можу без тебе. Ти ж знаєш, вдома без тебе погано.
Що ти собі придумала, Люся? Ось і захворіла. Ми ж з тобою хотіли океан подивитися, ну Люсь, ну відкрий очі-но!», — Юрій гладив дружину по плечу, шепотів незв’язні слова, поки його не вигнали з палати лікарі.
Сидячи в коридорі й обхопивши голову руками, він думав про те, яким же дурнем був.
Лише зараз, усвідомивши всю серйозність ситуації, він зрозумів головне — крім дружини йому ніхто не потрібен! Він відчував себе паном, бо Люся була поруч. Надійна, завжди підтримуюча. Кохана. Як виявилося.
Задзвонив мобільний. «Юленька», — з’явилося на екрані. З досадою відкинув. Телефон не замовкав.
— Так! — гримнув він.
— Привіт, бегемотику! А чого ти не дзвониш своїй тигриці? — пролунав оксамитовий голос.
— Та йди ти! І більше мені не дзвони! Все! — Юрій вимкнув телефон.
Повернув голову вбік. Якусь жінку виписували. Поруч із нею гордо йшов чоловік, тримаючи пакети. Син цілував матір. Та щасливо посміхалася їм. Посміхалися й вони. І в ці хвилини більше за все на світі Юрію захотілося, щоб на їхньому місці були вони з Люсею. Щоб дружина розплющила очі й сказала звичне:
— Ти знову забув поголитися? Ох, ти, мій непутящий. Ходімо їсти, я зробила котлетки. А потім подивимося кіно, та чаю вип’ємо!
І все сімейне життя, яке раніше здавалося таким непотрібним і набридлим, раптом стало для нього найдорожчим у житті.
— Якби Люсенка… Та я більше ніколи… Господи, допоможи! — шепотів Юрій.
Він обманював свою Люсю.
Затятий рибалка, одного разу познайомився з жінкою. Закрутився пристрасний роман. Не довго роздумуючи, Юра почав чергувати: одні вихідні їде на риболовлю, другі — нібито на риболовлю. А сам до Юленьки. Одягався, як завжди, брав снасті — все як слід.
Виходив у повному спорядженні. Потім купував рибу в вуличних торговців. Розморожував у Юленьки. А потім, задоволений, йшов додому. Люся зустрічала з незмінною посмішкою, метушилася. З захопленням смажила рибу. Їли юшку та пиріжки.
— Мій мисливець! — цілувала чоловіка.
Той, не почервонівши, відчував себе задоволеним. Вкотре розговорився про свою винахідливість на риболовлі з товаришами.
— Дурна баба. Для неї, мабуть, що окунь, що плітка, що щука — все одно. Скоро принесу їй сьомгу, скажу, що в нашому ставку водиться, і вона повірить. Або форель.
Друзі дивувалися і жартували. Тільки Льошка раптом нахмурився і сказав:
— Це підло, Юрко!
— Чого підло? — відмахнувся той.
— Дружину підло обманювати так. Вона ж тобі вірить. Я б так не зміг. І тобі не раджу. А що до рибок, у тебе вдома така золота. Твоя дружина, — серйозно відповів Льошка.
— Ой, мораліст. У самого дружина молода й красива, от ти й не хочеш її обманювати. А я, вважай, життям з Юленькою насолоджуюся. Радий, що її зустрів, — не звертав уваги на його слова Юрій.
— Дивися, щоб потім не пошкодував, — зітхнувши, підсумував Льошка.
І ось тепер, у напівпорожньому лікарняному коридорі, Юрій згадав ту розмову. Докоряв собі, лаяв.
Вийшов лікар і дозволив йому зайти. Він зайшов. Серце шалено калатало. Люся дивилася на нього. З сумом вона простягнула руку. Він підбіг, притиснув її до губ.
— Люсенька! Мила, як це так? Люсечка, одужуй. Я це… Хотів тобі сказати… Не час, але стане легше. Люся, я ж не завжди на риболовлю їздив! Ти пробач мене.
Біс збив мене з пантелику. Зв’язався тут з однією, наче якесь марення. Вона мені не потрібна! Тільки ти. Мені ж нікого не треба. І нічого. Лише б ти жила, Люсенка! — розплакався Юрій.
— Ти дурник. Юрочко, я ж все знала, — ледь чутно прошепотіла Люся.
— Знала? І мовчала? І нічого не говорила? — ошелешено дивився він на дружину.
— А що сказати? Я ж люблю тебе. Ти думаєш, я рибу розрізнити не можу? Ех, Юрочко. Та я з татом і братом все дитинство на рибалці провела, — ледь посміхнулася Люся.
— Але… Як же? І ти жодного разу мені нічого не сказала. Як тобі було, Люся, — він тремтячою рукою провів по волоссі дружини.
І тільки тут побачив, що голова-то у неї майже сива…
— Не подобається? Я ж волосся все фарбувала. А тут не до фарби. Переживала, Юрочка. Але мовчала, тільки ось посивіла вся. Зовсім у старуху перетворилася. Не подобаюся? — Люся відвела погляд.
— Люсенка! Та нікого кращого за тебе немає! Моя рідна, більше такого не повториться. Тільки не йди. Не кидай мене! Я без тебе пропаду! Люся! — закричав Юра, бачачи, що дружина почала переривчасто дихати.
— Чоловіче! Що ви тут влаштовуєте? Навіщо кричите? І людину хвилюєте? Нумо, виходьте! — Медсестра почала випроваджувати Юру.
А він все кричав Люсі, що кохає її і не може жити без неї. Що тільки з нею він сильний. З нею, такою милою, домашньою, веселою. Бо саме дружина давала йому ці сили своєю любов’ю та турботою…
Забігаючи наперед — Люся одужала. Вона ніколи не дорікала Юрію за те, що він зробив. А сам Юрій продовжував їздити на риболовлю. Але вже справжню. І як і раніше надсилав дружині фотозвіти, де він із товаришами на озері.
Фотографував рибу, пейзажі. Хоча Люся про це не просила. Ходить з нею вулицею, тримаючи за руку. Здуває пилинки. Він зрозумів головне — немає нічого важливішого за дружину.
Навіть якщо вона постаріла і змінилася. Вона — рідна людина. Вогнище і причал. І в розмовах Юрій тепер тільки за правду. Каже, що брехня все одно випливе назовні. І тоді вже не буде смішно. А боляче.
На інших жінок більше не дивиться. Збирається з Люсею поїхати подивитися на океан. І головне його бажання — нехай дружина завжди буде здорова. І завжди буде поруч. Про більше Юра й не мріє!
