Ольга Сергіївна пішла по хліб. Пам’ять стала підводити. Вчора ж була в магазині, а хліб не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба. Пішла…, а телефон забула! Анюта каже, що телефон повинен бути завжди при ній.
– Дочко, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.– А як трапиться щось з тобою… Мам, телефон завжди повинен бути.
Повернулася. Ольга Сергіївна взяла телефон. Так і є… Аня телефонувала. Набирає номер, в слухавці – голос дочки…
– Мам, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є. – Яка справа? – але у відповідь чути тільки писк телефону.
Через пів години приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався. – Анечко, щось трапилося? – Ольга Сергіївна почала вже хвилюватись.
– Так все нормально, мам… Переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А твій дім продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мам? Що скажеш?
– Я не хочу у вас тиснутись. Мене і таке життя влаштовує. Ви тільки частіше приїжджали б… – Мам, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх щодня.
– Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися. Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі:
– Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цей сарай просто згниє без догляду!
– Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним. – Все, Анно, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Мабуть, гроші для неї важливіше сім’ї …
Ольга Сергіївна взяла тільки найбільш необхідне, що їй могло знадобиться. На душі було до бoлю тоскно, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка була особливо дорога.
Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя… хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інше – жити в будинку, де є свої правила.
Анечка так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі.
Сусідка Галя обіцяла доглянути за будинком і за старим котом Ваською, якого Павло навідріз відмовився взяти з собою в квартиру.Пройшов всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було.
Павло з Анною постійно сварилися, кричали одне на одного. Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали.
Після продажу будинку пройшло вже кілька місяців. Справа, на яку потратили гроші, прогоріла. Павло став ще більше дратівливим, іноді приходив додому п’яний. Після однієї з таких сварок, Анечка вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами:
– Мам, а може тобі пожити в будинку для поважних людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад….
