Моя мати колись вигнала з дому батька, бо той заробляв мало грошей. Потім вони, звісно, помирилися, але тато в результаті все одно пішов. І я його розумію: жити з моєю мамою під одним дахом те ще випробування.
Щоправда, я завжди її жаліла. Було в ній щось таке, ніби вона не від світу цього. Працювати не любила, зате гроші витрачала наліво і направо так, ніби заробляє мільйони. Поки ми жили разом, сяк-так зводили кінці з кінцями.
Тато платив аліменти, а мама витрачала їх здебільшого на себе. А потім я закінчила школу і переїхала в столичний гуртожиток, щоб просто не жити з матір’ю. Мамі було 42, коли вона знову закохалася.
Її обранцем виявився багатий чоловік. І начебто все склалося ідеально, але був один маленький нюанс. Її обранець був одружений, а ще в нього двоє дітей. Він на 15 років старший за матір і розлучатися не збирався.
Мама цілих 20 років крутила роман із цим чоловіком. Вона хвалилася, що мудрішої за неї на світі немає нікого. Мовляв, його дружина готує, прибирає, а вона від цього всього звільнена, бо створена для кохання.
Я слухала її з огидою, але, дурна, продовжувала їй допомагати. Давала гроші на ремонт у квартирі, підсобила з купівлею машини. На той час я вже була заміжня і працювала в хорошій IT-компанії.
Мені здавалося, що я не можу відмовляти матері, оскільки вона дала мені життя. Я їй винна. Як же я помилялася! Загалом, дружина її чоловіка пішла у засвіти. І він тут же покликав мою матір заміж.
Вона переїхала до нього в заміський будинок, а свою квартиру почала здавати. При цьому зі мною мати практично перестала спілкуватися. Якщо раніше ми разом їздили відпочивати, то тепер їй моя допомога не потрібна.
Гроші течуть рікою, бо чоловік її, хоч і старий, бізнес веде активно. Мама стала в тому будинку повноправною господинею. Про своїх онуків навіть не питає. Цього року вона забула привітати їх із днем народження.
Зате з онуками цього чоловіка носиться як із писаною торбою. Мені дуже сумно, що моїй мамі від усіх потрібні тільки гроші. Я не заслужила такого ставлення до себе, адже я стільки всього для неї зробила за своє життя.
А тепер вона просто мене ігнорує. Підозрюю, що про спадщину можна забути. А я, якщо чесно, була впевнена, що квартира мами дістанеться мені. Я мало не весь ремонт там оплатила, купувала нову техніку й меблі.
Тепер цим добром користуються квартиранти, яких я навіть в очі не бачила жодного разу. Намагалася говорити з мамою про свої почуття і переживання. А вона починає маніпулювати.
Але, мабуть, вона забула, як раніше постійно повторювала, що хитрість жінки визначає, наскільки щасливою вона буде. Невже весь цей пафос лише фарс і нічого більше? Мені боляче, що я банально не потрібна своїй матері.
