Минулого тижня ми святкували день народження свекрухи. Подарували їй від нашої родини мультиварку, яку вона давно хотіла. А моя мама на мене образилася, бо в цей день і в неї день народження.
Але я вирішила піти на свято до свекрухи, а не до мами. Мама не може собі в цьому зізнатися, але в нас із нею непрості стосунки. Зі свекрухою ми спілкуємося частіше, ніж з мамою.
У дитинстві мені не вистачало маминої уваги, і я навчилася обходитися без її допомоги. У неї завжди були справи важливіші за мене. Її виховання полягало в тому, що перевіряла домашнє завдання і вичитувала мене, якщо щось було не так.
Ні на одне шкільне свято чи випускний мати не прийшла порадіти за мене і підтримати. Єдиною моєю підтримкою була бабуся, але її не стало, коли мені виповнилося 10 років. Ми жили з вітчимом якийсь час.
Він добра людина, дбав про мене краще, ніж мама, цікавився успіхами у навчанні, гуляв зі мною. Мені було дуже самотньо, коли вітчим від нас пішов. В університет я не змогла вступити на бюджет, а платити за навчання було нікому.
Мені довелося знайти роботу та вчитися заочно. На другому курсі я вийшла заміж. Ми вирішили переїхати жити до батьків чоловіка, щоб зібрати грошей на власне житло. Зненацька тепло мене прийняли батьки чоловіка.
Свекруха вчила готувати, вона стала мені ближчою, ніж рідна мати. Коли я приходила втомлена після роботи, вона завжди готувала чай, і ми розмовляли з нею по вечорах. Цього мені не вистачало все життя.
А потім я стала називати свекруху мамою, тому що почала почуватися частиною сім’ї. За роки шлюбу ми із чоловіком змогли зібрати кошти на свою квартиру. У нас з’явилися двоє чудових дітей.
Поступово ми допомагали батькам чоловіка будувати будинок на дачі. А з мамою спілкування так і не налагодилося. Мені не хочеться з нею ділитися жодними новинами, та й бачимося рідко.
Мама ображається, вона не розуміє, чому зі свекрухою мені комфортніше, ніж із нею. Навіть діти не дуже люблять відвідувати бабусю. Цього року я вирішила прийти до свекрухи на день народження, бо вона замінила матір.
Маму ж наступного дня привітала. Тепер вона ображається, що я не прийшла, і їй перед гостями було ніяково. Якби вона думала більше про свою дочку, а не про те, що подумають чужі люди, може, ситуація була б іншою
