– Людо, маму через тиждень приблизно випишуть, потрібно підготувати для неї кімнату, – Сашко дружину не питав, просто поставив перед фактом. Він уже все вирішив.
– Що? До нас?! Ні! – майже закричала Людмила. – Ти чуєш мене? Сподіваюся, ти Раїсі Василівні нічого не обіцяв?
– Послухай, ну які ще є варіанти? Вона моя мама, – передбачаючи реакцію дружини, Сашко був спокійний. Зітхнувши, почав висловлювати підготовлені аргументи:
– Її не можна залишати одну, вона дуже слабка, майже не бачить, навіть приготувати собі нічого не зможе, щодня потрібен догляд.
– Це все зрозуміло, Сашко. Одного не розумію – чому я? – вибухнула Люда. – У неї є дочка. Улюблена, зауваж, дочка. Ось і доглядала б за матусею.
– Ти ж знаєш Марію, – зітхнув чоловік. – Відповідальність – це взагалі не про неї, їй самій турбота потрібна. І ти неправа – нас двоє, це не тільки для тебе завдання. Людо, послухай, я розумію, як це важко. Мама тебе недолюблює, але…
– Недолюблює?! Та вона мене ненавидить! – перебила дружина. – Все життя, причому, з самого першого дня. Що б я не робила, як би не старалася – завжди була поганою. Вона отруїть тут все, ти сам знаєш!
Раїса Василівна справді була жінкою непростою.
Емоційно скупою, у всякому разі до сина – точно. Сувора, владна, вимоглива, губи стиснуті. Сусіди пліткували, що через таке її ставлення чоловік рано пішов з життя.
Сашко на той момент закінчував школу, 17 років. Мати без зволікання вручила йому роль глави сім’ї:
– Про інститут доведеться забути, нічого хорошого там тебе не навчать. Он у тітки Зіни онук зварювальником пішов – хороші гроші має. І тобі потрібно відучитися на зварювальника, я все вже дізналася.
Син не заперечував. Мамі взагалі було важко заперечувати. Втім, з вибором професії мама вгадала – справа припала Сашку до душі. Та й заробляти він відразу почав цілком пристойно.
Правда, зростання власного добробуту хлопець не помічав: на його опіці опинилися мати і сестра. Раїса Василівна, ставши вдовою, перейнялася ідеєю, що їй треба берегти здоров’я, а син забезпечить її навіть на пенсії.
Дочку вона буквально змусила вступити до університету:
– Дівчині в сучасному світі абсолютно необхідна вища освіта. Крім того, там є шанс знайти нареченого нормального.
Марію це цілком влаштовувало. Наречених вона шукала навіть занадто активно, досить часто їх змінюючи. На запитання мами вона безтурботно відповідала, що так вона шукає себе. А оскільки старший брат продовжував утримувати сім’ю, вона з радістю залишилася в магістратурі.
До того часу Сашко зрозумів, що в таких умовах власної сім’ї у нього ніколи не буде. Вони з Людою вже рік зустрічалися, він хотів зробити їй пропозицію. Попередив матір.
Ох, що тоді почалося…
– Зрадник! Я життя на тебе поклала, а ти якусь Людочку в дім зібрався привести, – на повному серйозі дорікала йому Раїса Василівна. – Про мене ти подумав? Про сестру? Як ми будемо жити? Марії ще потрібно вчитися!
Після цих тирад Сашко чітко зрозумів: щоб жити своїм розумом, потрібно якомога швидше виїжджати з батьківської квартири. З Людмилою він розписався потайки від матері і відразу орендував однокімнатну квартиру.
Раїса Василівна була в люті.
Кого вона звинуватила у всьому? Невістку. Звичайно, ця хитра Людочка цинічно заманила в свої тенета перспективного чоловіка. А ще й змусила його покинути рідну матір. Безсердечна.
Неважко здогадатися, що стосунки у Людмили зі свекрухою не склалися. Вона і з онуками майже не бачилася, а якщо з’являлася раз на рік на іменини, неодмінно встигала майстерно попсувати нерви невістці.
Зате Марія все продовжувала шукати себе, заміж її ніхто не кликав, що дуже засмучувало маму. Дочка завжди була її улюбленицею, тому Раїса Василівна вважала своїм обов’язком влаштувати її щастя. У підсумку знайшла рішення:
– Марії потрібне окреме житло, – заявила вона якось синові. – Інакше вона ніколи не вийде заміж. Потрібно розміняти квартиру.
Олександр хотів було нагадати, що він якось зміг одружитися без окремої житлової площі, але стримався. Трикімнатну квартиру в пристойному районі отримав ще його батько. Після обміну Марія опинилася в двокімнатній, мама – в однокімнатній.
Сашко не отримав нічого. Мама сказала, що у нього і так все є. Втім, він і сам давно перестав розраховувати на сім’ю, більше того – не хотів бути зобов’язаним матері. Так і пояснив тоді дружині:
– Вона мені всю кров вип’є, якщо я почну свою частку вимагати. І твоєю кров’ю зап’є.
– Там не тільки твоя частка, про онуків вона подумала?
– Люда, ми самі заробимо дітям на житло. А ні – вони теж не безрукі….
Дізнавшись про інсульт, Сашкр відразу помчав до лікарні. Незважаючи на складні стосунки з мамою, він її любив, тому дуже переживав. Лікар відразу попередив його про наслідки і про те, що жити одна мати більше не зможе.
Перспективу доглядати за свекрухою Людмила сприйняла з жахом, але розуміла: виходу немає. Відразу шукати Раїсі Василівні пансіонат їй не дозволила совість. А коли вони з Сашком приїхали до лікарні на виписку, серце невістки затремтіло.
Замість владної і жовчної жінки вона побачила безпорадну стареньку. Коли вони опинилися в машині, Раїса Василівна насилу промовила:
– Дякую, синку, на Марію надії немає.
Після хвороби характер жінки не сильно змінився. Як і раніше, вона була безмежно вимоглива до оточуючих, злилася, коли її щось не влаштовувало. Але робила це все-таки рідше і без колишньої енергії: на повноцінні істерики просто не вистачало сил.
Люда намагалася ставитися до свекрухи з терпінням. Звичайно, зовсім без сварок не виходило. Але невістка розуміла, що Раїсі Василівні важко і це краще не погіршувати.
Марія відвідала хвору всього пару разів, на пропозицію розділити відповідальність за матір знизала плечима і сказала:
– У мене немає часу і немає грошей. А ви ж добре заробляєте, он який будинок у вас! Якщо справа затягнеться, потягнете і пансіонат для неї оплатити.
Наступного дня Людмила затіяла прибирання.
– Дякую, донько, – раптом проскреготіла Раїса Василівна.
Невістка здригнулася: свекруха ніколи так її не називала.
– За що дякуєте? – якомога добродушніше відповіла Люда. – Ви мати Сашка, бабуся моїх дітей, ми ж рідня. А хто нам допоможе, якщо не рідні люди?
– Дякую, що нікуди мене не здали, – промовила старенька. – Мені страшно туди.
В її очах стояли сльози. Мабуть, вона почула неприємну розмову, що відбувалася на кухні.
– Припиніть! Ми вас нікуди не відправимо. Та й взагалі, ви ще до 100 років проживете.
… Раїса Василівна прожила з ними всього пару років.
Через кілька днів після похорону стало відомо, що свекруха змінила заповіт. Сашко підтвердив – він сам викликав нотаріуса, коли Люда була на роботі.
– А що там змінювати? – здивувалася дружина. – Вас же двоє всього.
– Мама попросила виключити мене із заповіту, щоб квартира залишилася доньці, – гірко посміхнувся чоловік. – Сказала, що Марії потрібно залишити пасивний дохід, інакше вона пропаде.
– І ти погодився?
– Звичайно. Навіщо засмучувати маму перед см..тю? А ми й самі все заробимо.
Спеціально для сайту Stories
