Колька з досадою дивився на дірку на нових кросівках в районі великого пальця. Блін… Бабуся купила їх на ринку всього тиждень тому. Так раділа, знижку випросила, дешево вийшло… Звичайно, відразу було зрозуміло, що якість так собі, і вони швидко розваляться, але ж не через тиждень.
І ось у чому ходити? Осінь тільки-но почалася, до зими як до Америки, а бабусю засмучувати, просити грошей на ремонт, взагалі не варіант.
Треба супер-клей пошукати, ну або шило в тумбі, щось напевно можна буде придумати.
– Там в холодильнику є що поїсти?- Влад з розпатланим волоссям і заспаним обличчям виглянув зі своєї кімнати.
– Холодець бабуся принесла. І яйця начебто були.
Влад, судячи з усього, або знову гуляв всю ніч з друзями, або знову «заробляв гроші», допомагаючи розвантажувати вантажникам партію нового товару.
Колька б із задоволенням допоміг старшому братові заробити хоч щось, але його поки не брали. Влад казав, що вистачить з них поки його підробітку. Тим більше Владу через півроку виповниться вісімнадцять, тоді і на нормальну роботу можна буде потрапити, а поки треба потерпіти.
Брати з собою на підробіток молодшого брата він не хотів зовсім. У міру можливості хлопчикам допомагала бабуся, але які там особливо можливості з її пенсією. Ось кросівки Кольці купила, поїсти чогось приносила…
Так вийшло, що третій рік хлопчаки жили практично самі. Сім років тому батьки розлучилися. Як розповідав Влад, за уривками своїх дитячих спогадів, батько постійно вживав, кричав на матір.
Якось з дому зникли відразу телевізор, новий килим, мамині прикраси і всі заощадження. Це, мабуть, стало останньою краплею терпіння. Мама подала на розлучення. Тато потім приходив і миритися, і грошей просити. А потім просто зник десь, так бабуся говорила.
Мама, з приводу втрати чоловіка в домі дуже сильно переживала. Чи то якісь дитячі травми, чи то власні таргани в голові, але вона сама себе дуже чітко переконала: бути розлученою з двома дітьми — сором і ганьба, в будинку повинні бути чоловічі руки.
Так з’явився дядько Сашко. Начебто цілком спокійний і надійний. Ніколи не кричав, ні на хлопчиків, ні на маму. Жити стало легше, грошей більше, ось тільки мама стала якоюсь нервовою.
Вони довго зачинялися з дядьком Сашком на кухні і тихо про щось говорили. Якщо Колька або Влад заглядали на кухню, їх негайно відправляли в свої кімнати, а всі розмови швидко замовкали.
Потім дядько Сашко зник, немов за помахом чарівної палички. В одну мить зникли всі його речі, немов його ніколи й не було. Мама кілька днів сиділа на кухні одна, втупившись поглядом в одну точку, ні з ким не розмовляла. Сильно схудла і якось дуже швидко постаріла. Про щось згадавши, надовго йшла до тітки Наталі.
Потім приходила поліція, в їхній квартирі щось ретельно шукали. Маму почали викликати до слідчого. А потім суд.
Мама працювала на хорошій посаді головного бухгалтера в будівельній фірмі. Там було дуже велике замовлення. Дядько Сашко вмовив її на якісь махінації, а потім зник разом з грошима.
Всі її каяття на суді і переконання, що сама вона не взяла ні копійки, присяжних не переконали. Мамі дали п’ять років.
Бабуся злягла, думали, що більше не встане, а до хлопчиків вже наступного дня приходила опіка, проводити «душевні» розмови про прекрасне життя вихованців дитячого будинку.
Дякуючи тітці Наталі, вони туди не потрапили. Її двоюрідна сестра, яка мала зв’язки і знайомства, допомогла дуже швидко оформити опіку на маминого зведеного брата, який жив то в Харкові, то в Дніпрі. Тому приїжджати довелося всього один раз.
Бабуся йому дякувала, нібито це він про все домовився і подбав… Так почалося їхнє з Владом самостійне життя. Бабуся скільки не намагалася перевезти онуків до себе, вони відмовлялися і пручалися. Та й куди двом підліткам в бабусину однокімнатну?
Від мами полетіли листи, спочатку з обласного центру, і бабуся навіть пару раз їздила до неї в гості, потім її перевели зовсім далеко, і паперові конверти, про які давно всі забули, стали єдиною ниточкою для зв’язку.
Півтора року одну з кімнат хлопчаків здавали приїжджим робітникам. У їхній квартирі часом жили одночасно троє і навіть четверо гостей. Поки одного разу ці гості ледь не спалили всю квартиру, залишивши увімкненою плиту.
Вигоріло дві скриньки на кухні, пожежники приїхали дуже швидко. І тут з’ясувалося, що в квартирі проживають двоє неповнолітніх дітей і купка нелегальних мігрантів.
Тітка Наталя ледве змогла цю справу зам’яти. Від ідеї здавати порожню кімнату довелося відмовитися. Тоді, Владу запропонували підробляти нічним вантажником. Гроші виходили практично ті самі, ось тільки з навчанням все дуже стрімко пішло вниз.
Влад вночі працював, а вдень спав. У його коледжі кожен викладач вважав своїм обов’язком нагадати, що разом з вісімнадцятиріччям Влада чекає їх військкомат. І чим більше він відкладає навчання, тим сильніше його чекають.
* * *
-Колька! Колька! Стій!
Володя, його друг з паралельного класу, щосили мчав за Колею.
– Ти, це на екскурсію поїдеш в суботу?
– Ні.
– А чому!? Адже буде цікаво.
– Та ти знаєш чого, грошей немає. -Колька опустив погляд і уважно розглядав кросівок, ніби той мав йому щось відповісти. Дірка, незважаючи на всі його хитрощі, нікуди не поділася.
– Я з мамою говорив, вона і за тебе заплатить. Поїхали, га?
Володя вже не вперше спонсорував друга, і Кольці було соромно знову їхати за чужий рахунок. Хоча і Володю він розумів. У його класі друга часто задирали, Володя був худесеньким розумним ботаном в товстих окулярах.
Кольку ж не чіпали, по-перше, він, особливо не розбираючись, відповідав кривднику в ніс. А по-друге, у нього мама сиділа і незрозуміло, що взагалі чекати від таких дітей.
Після довгих вмовлянь Вододі Коля все-таки погодився їхати. З екскурсії повернулися пізно, на вулиці вже добре стемніло.
На кухні горіло світло, це Колька ще з вулиці помітив. Вперше за довгий час Влад був удома. Колька відчинив двері квартири, в ніс потрапив зовсім незвичний запах свіжої випічки і чогось ще.
– Бабусю!!! Ти чого так пізно?
Звуки посуду затихли, йому ніхто нічого не відповів. Колька зняв брудне і мокре взуття з ніг. Заглянув на кухню. Біля плити стояла чужа, незнайома жінка. Худа, сутула, з сивим волоссям, зібраним у пучок на голові, і халаті… здається, Колька бачив її колись давно.
Бабуся що, когось попросила допомогти, чи знову одна з жалісливих сусідок? Жінка обернулася. Колька пильно дивився їй в очі, таке знайоме і таке чуже обличчя. Колька завмер на місці.
-Мамо…- голос тремтів і не слухався, говорити було важко, практично неможливо. Мама кинулася обіймати Кольку.
Мама приїхала ще вдень, встигла сходити в магазин, зварити їм борщ і напекти улюблених булочок. Бабуся була в курсі її звільнення, але мама просила хлопчакам не говорити, зробити сюрприз.
Влад прийшов вже під ранок, виснажений і вже сплячий одним оком. Проговорили до самого ранку. Ні Колька, ні Влад наступного дня до школи не пішли.
* * *
Життя вкотре змінилося цілком і повністю за якісь миті. Вдома чекала мама, весь час пахло чимось смачним, квартира за тиждень з «смітника» знову перетворилася на нормальне житло.
Як виявилося, ванна у них все ще може бути білою, і з холодильника може не смердіти, і підлога може не липнути до шкарпеток, та й взагалі по ній можна ходити босими ногами, і речі раптом стали чистими.
І головне, з мамою можна було говорити, говорити, говорити… нескінченно довго, вона кивала, співчувала, давала поради, а іноді просто гладила по голові.
Мамі можна було розповісти всі таємниці, а ще мріяти разом з нею, тримати найпотаємніше.
У мами був невеликий, але постійний кашель, але на всі вмовляння синів вона лише відмахувалася. Все в порядку, це у всіх, хто повернувся звідти, така недуга.
Мамі хотілося балувати своїх синів, але грошей не було від слова зовсім. Невеликі заощадження, залишені тітці Наталі ще до обшуків, швидко зникали, хоча і витрачалися виключно на продукти.
Влад заробляв набагато менше, ніж раніше, мама намагалася якомога рідше відпускати старшого сина надривати здоров’я.
Єдина робота, на яку її взяли тимчасово, була посада прибиральниці, і то на час декретної відпустки основного працівника.
Ближче до весни мама нарешті змогла знайти собі роботу куховаркою у вахтовій бригаді. Вона намагалася влаштуватися і бухгалтером, і помічником бухгалтера, і касиром у супермаркеті, але тільки такі, як вона, ніде не були потрібні. Від слова зовсім.
Маму ніхто на вахту відпускати не хотів. Як же так побула півроку, і знову їде? Але мама була непохитна, дітей потрібно гідно забезпечувати. Вона знову поїхала.
Правда, тепер вони могли телефонувати один одному щодня, а при бажанні і кілька разів на день.
Мамина робота вахтою стала звичною справою. Вона приїжджала на місяць, а потім їхала на три. У Кольки і Влада з’явилися нові спортивні костюми, взуття на всі сезони, новий теплий одяг, і навіть модні телефони.
Колька тепер міг їздити на будь-які екскурсії, відвідувати круті спортивні секції. Влад кинув свої підробітки і серйозно зайнявся навчанням. Випускний з коледжу був на носі. Ось тільки в житті, напевно, завжди так, і хороше, і погане колись закінчується.
* * *
Цю розмову з мамою Колька запам’ятав на все життя. Мама сказала, що більше вона не поїде на вахту. Сил немає, здоров’я немає. І останні півроку вона дуже хотіла б провести зі своїми синами. Останні півроку…
У мами був рак легенів, ще тоді, коли вона звільнилася. Вона знала з самого початку, ось тільки мовчала. Проходила хіміотерапію таблетками і мовчала.
Їй шалено хотілося дати дітям все, що тільки вона могла дати, все, що не встигла дати через свою дурість.
Мовчати зараз вже не було ніякого сенсу, часу залишалося зовсім мало. Їй хотілося прочитати їм, вже зовсім дорослим чоловікам, казки і спекти пиріг, поговорити за вечірньою чашкою чаю, і просто запитати на порозі, як пройшов день?
Останнє, що їй хотілося б встигнути, це побачити зовсім дорослого Колю на останньому дзвонику.
Мама встигла випрасувати білу сорочку і штани на останній дзвоник у школі. Їй так хотілося побачити сина таким дорослим і таким самостійним. Ось тільки… не вийшло.
Колька того дня стояв один, він нізащо не хотів йти на цей нікчемний, зовсім нікому не потрібний захід. Але все ж пішов. Тому що мама хотіла.
Організацію похорону Влад взяв на себе. Після вони довго стояли вдвох біля рідного пагорба. Мама зробила для них все, що встигла зробити. Влад успішно закінчив коледж, Коля – середню школу. Тепер вони назавжди залишилися самі.
Зараз Колі за сорок, у нього дорослі діти. У Влада так і зовсім недавно народився онук. Разом з братом вони пройшли стільки всього, що довгої зимової ночі навряд чи вистачить, щоб вмістити всі спогади.
За ці роки Коля встиг пережити сотні почуттів по відношенню до покійної матері. Він звинувачував її за те, що та колись зв’язалася з дядьком Сашком, за те, що нехтувала своїм здоров’ям і намагалася заробити, коли могла б лікуватися і, можливо, прожити довше, потім він обожнював її і звеличував над усім тлінним світом за її самовіддачу і любов.
А зараз… Зараз він просто дивиться на своїх підрослих дітей і прекрасно розуміє, що ні діти, ні батьки, ніхто і ніколи не знає, як краще. Щоб бути щасливими, потрібно просто бути поруч і любити. Ось і весь секрет.
Спеціально для сайту Stories
