Коли п’ять років тому Яна виходила заміж, її не надто турбували нападки свекрухи. Перші роки сімейного життя пройшли у квартирі її батьків. Свекруху Галину Вікторівну Яна бачила тільки на сімейних урочистостях. Та й загалом ту більше цікавила старша донька Регіна. Дівчину ніяк не вдавалося видати заміж.
– Прямо біда якась! – скаржилася Галина Вікторівна. – Ніхто не хоче з Регіночкою одружуватися. Але ж вона у мене і розумниця, і красуня. Так, мабуть, і залишиться старою дівою.
– Та їй лише двадцять чотири роки, – посміхалася Яна, – встигне ще заміж.
– Ні, треба виходити якомога раніше. Говорила я чоловікові, не варто було віддавати Регіну на волейбольну секцію. Один спорт у неї на умі.
– Ну в неї ж і шанувальників багато, я сама бачила, – втішала свекруху Яна. – Іграшки дарують після матчів.
– Так, а потім нікого вона так додому і не приводить, – зітхала Галина Вікторівна. – І ви ще не поспішаєте онуками порадувати. А могли б уже розстаратися!
– Та ми на квартиру заробляємо, – виправдовувалася Яна. – Щойно купимо, одразу й про дітей подумаємо.
– Такі всі тепер розважливі! – фиркнула Галина Вікторівна. – Ось ми дітей робили і не думали.
Але Регіна, яка довгий час була головним болем матері, несподівано всіх здивувала. Вона розписалася з тренером своєї команди і поїхала на захід країни, куди того запросили працювати. Галина Вікторівна від такого удару оговтувалася довго, а коли Регіна привела у світ довгоочікуваного онука, бабуся побачила його тільки по відеозв’язку.
Після зради доньки, яка буквально втекла від її добрих порад і уваги, Галина Вікторівна переключилася на Романа і Яну. Вони на той час уже переїхали у своє житло, і тепер мама чоловіка вимагала від невістки онуків і буквально тиснула своєю турботою.
– Ти вже погуляла сьогодні з Ромою? – запитувала вона телефоном, немов син був домашнім улюбленцем.
– Та він і сам прекрасно справляється, – зі сміхом відповідала Яна. – З колишніми однокурсниками поїхав на велосипедах кататися.
– Ну хіба можна його одного відпускати?! – обурювалася Галина Вікторівна. – Він хоч куртку вдягнув?
– Галино Вікторівно, за вікном плюс двадцять, вони активно рухаються, не застудиться і без куртки. І взагалі, Ромі двадцять п’ять уже, він здатний вирішити, замерзне чи ні, – посміхнулася Яна.
– А ось ти знаєш, де чоловік катається, і принесла б йому курточку. Я дзвонила, але Рома слухавки не бере, – зітхнула Галина Вікторівна. – А знаєш, зараз є такі додатки для дітей, встановив і знаєш, де телефон знаходиться.
– Галино Вікторівно, стежити за Ромою ми точно не будемо, – відгукнулася невістка. – Це зовсім уже якось неправильно.
– Шкода, а могли б завжди знати, де він перебуває, – поскаржилася Галина Вікторівна і знову полізла з непрошеною порадою. – Напої його на ніч кефіром із чорносливом. Корисно дуже.
– Боюся, не вийде, він із-за цієї пекельної суміші минулого разу на нараді з туалету вранці був присутній, – повідомила свекрусі Яна. – Відтоді бачити не може обидва інгредієнти.
Увечері Роман вислухав переказ бесіди з його матір’ю від дружини, він від сестри знав, якою настирливою буває мама. Але раніше левова частка її турботи діставалася Регіні, від цієї задушливої любові та і втекла із чоловіком. А тепер синдром спорожнілого гнізда змусив Галину Вікторівну згадати про сина.
– Ти тільки ключі їй ні під яким приводом не давай, – попросив Роман дружину. – Потім не відбудемося.
– Та я й сама це розумію. Уявляєш, як розгуляється тут твоя мама.
– Заставить усе корисним кефіром і повісить камери стеження, – усміхнувся Роман. – Добре хоч твої батьки не такі.
Але це були тільки квіточки, Яна виношувала дитину, у неї був жахливий стан, будь-які запахи викликали бажання обійняти тазик і з ним уже не розлучатися. Роман боявся навіть одеколоном користуватися. І тут до них у гості несподівано нагрянула його мама, якій про поповнення в сімействі поки що не говорили.
Галина Вікторівна прийшла, пахнучи своїм улюбленим парфумом, від якого і в звичайний час мухи гинули ще на підльоті, а водії громадського транспорту інстинктивно втискали педаль газу в підлогу. Поливалася ним свекруха Яни завжди рясно. Зрозуміло, невістка одразу позеленіла і понеслася у ванну кімнату, Галина Вікторівна радісно завмерла, а потім кинулася за нею, вимагаючи впустити.
– Я не можу, – насилу відповіла Яна з-за дверей. – Мені від вашого парфуму, та й від будь-якого іншого, зараз погано.
– Дурниці які! – обурилася свекруха. – Який у тебе термін?
– Десять тижнів, – відповіла Яна, яка навіть через двері відчуває аромат парфумів свекрухи.
– Ось у мене з жодною дитиною такого не було, – похвалилася Галина Вікторівна. – А ти якась слабенька. Виходь, напої мене чаєм. Не так уже й часто в гості заходжу!
– Я не можу, – відповіла Яна. – Давайте ви самі погосподарюєте?
І свекруха розвернулася на повну. Поки Яна приходила до тями, вона згребла і викинула всю побутову хімію, а з продуктів у холодильнику затіяла готувати борщ.
– Галино Вікторівно, а де засоби для чищення? – поцікавилася Яна, заходячи на кухню, вмикаючи витяжку і відчиняючи вікно.
– Ну як же так? Ти зовсім головою не думаєш! – обурилася свекруха. – Тобі з усім цим контактувати шкідливо. Будеш мити й чистити содою, прати господарським милом. Воно натуральне. Я привезу, у мене десять шматків куплено про запас.
– Спасибі, не потрібно, – жахнулася від цієї перспективи Яна.
Вона прилягла на диван відпочити, увімкнула телевізор, але свекруха одразу прибігла з кухні й відібрала пульт. Обурено насварила Яну за те, що та не думає про немовля, піддає його опроміненню, а потім запхала пульт у сумку і забрала із собою.
Увечері Роман, сміючись, вручив дружині новий. Йому довелося купити пульт, забирати попередній у Галини Вікторівни син не ризикнув. А його мати з цього дня немов вирішила доконати Яну, вона приходила в гості і вранці, і вдень. Яна працювала віддалено, свекруха порушувала весь її розпорядок, але Галину Вікторівну це абсолютно не хвилювало. Вона щодня дарувала невістці нову порцію мудрості.
– Ти що, в’язала?! – жахалася вона. – Це ж погана прикмета! Дитина пуповиною обмотається. Негайно викинь спиці та нитки!
– Та я костюмчик уже дов’язала майже, – відбивалася Яна. – І взагалі, не вірю у всякі прикмети.
– А ось абсолютно даремно! – сердилася Галина Вікторівна. – Вони працюють, і ще як. Ось у тебе живіт колом, і на солоне тягне. І без УЗД ясно, що там хлопчик.
– А лікарі сказали, що дівчинка, ось і костюмчик рожевий я в’яжу, – усміхнулася Яна і закинула ногу на ногу.
– Не смій! – тут же закричала свекруха. – Дитина буде клишоногим.
– Галино Вікторівно, а це-то як пов’язано? – розреготалася Яна. – Ви мені й стригтися забороняли.
– Так, ось усе вам молодим смішно, – бурчала Галина Вікторівна. – Нікого не слухаєте.
Буквально перед терміном появи дитини Роман примудрився застудитися, Галина Вікторівна одразу ж кинулася до сина і невістки додому.
Виселила Яну зі спальні, поставила там собі розкладачку. Проробляла вона такий фокус не вперше, але цього разу невістка з нею не сперечалася. Вона й сама рада була уникнути контакту з хворим чоловіком, а за кілька ночей поїхала в лікарню.
Після виписки Яну з донькою забирали всім сімейством. Її мама і батько, свекор і свекруха, чоловік. Сестра Романа Регіна привітала по відеозв’язку і пообіцяла надіслати подарунок.
Дім зустрів ідеальною чистотою, чоловік під керівництвом свекрухи навів там лад. Але Яні після лікарні хотілося відпочити, вона натякнула родичам, що їм час додому. Усі засобиралися, і лише Галина Вікторівна явно не розуміла, чого від неї хочуть.
– Можна ми поспимо? – запитала Яна. – Очі вже злипаються.
– Звичайно, Рома ляже у вітальні, а я собі тут тихенько розкладачку поставлю, – відповіла свекруха і дістала з Яниної шафи свій халат.
– Галино Вікторівно, ви не зрозуміли, – повторила невістка. – Вам додому можна їхати, ми самі впораємося.
– Ой, та не кажи дурниць! – відповіла свекруха і почала переодягатися. – Поживу з вами місяць-другий, можеш не дякувати. Розумію, як із немовлям важко.
– Галино Вікторівно, ми самі впораємося, – твердо сказала Яна. – А ви можете приїхати завтра і погуляти з онукою.
– Ти мене що, виганяєш зараз?! – обурилася свекруха. – Ось і роби людям добро.
– Галино Вікторівно, я втомилася, скучила за чоловіком і зовсім не налаштована з кимось лаятися і сперечатися, – відповіла їй Яна. – Будь ласка, просто поїдьте до себе додому.
Свекруха з незадоволеним виглядом натягнула повсякденний одяг і покинула спальню невістки та сина, залишивши за собою шлейф парфумів. Яна довірила проводи матері чоловікові, а сама потягнулася до вікна – спальню потрібно було провітрити.
Перші ночі вони з Романом по черзі вставали до маленької Ганнусі. Свекруха бойкотувала всі пропозиції невістки, з онукою поки що гуляла тільки мама самої Яни. Поступово у них почав налагоджуватися зручний усім режим, але одного разу Роман поїхав у відрядження.
А Яна заснула особливо міцно і прокинулася від дивних звуків, які долинали в їхній темній спальні. Вона придивилася – над колискою доньки схилилася темна постать.
Яна відчайдушно завищала і кинулася до вимикача, спалахнуло світло, темрява розсіялася. О першій годині ночі в спальні в будинку Яни і Романа стояла Галина Вікторівна, одягнена у все темне, як який-небудь герой бойовиків.
– Ви з глузду з’їхали?! – закричала Яна на Галину Вікторівну. – Не можна ж так лякати, у мене мало серце не зупинилося! Година ночі, що ви тут робите? І як узагалі потрапили у квартиру?
– Прийшла перевірити, як тут моя онучка поживає. Ви ж напевно її неправильно виховуєте і годуєте, – відповіла Галина Вікторівна. – До цього вже приходила кілька разів, навіть не прокидалися. А в будинок потрапила просто, поки Рома хворів, а ти була в лікарні, зробила дублікат ключів. Усе легко і просто.
– Ви вважаєте нормальним розгулювати ночами? – поцікавилася Яна. – Не можна вдень прийти і не потайки, як усі нормальні люди?
– Взагалі-то, я на тебе все ще ображена. І вибачень досі не почула, – відповіла Яні свекруха. – Тож прийти вдень ніяк не можу. Це означатиме пробачення.
– Знаєте що! – скипіла Яна. – Це взагалі за межою добра і зла. Ви зараз же віддасте мені ключі. Хоча ні, краще просто поміняти замки, щоб напевно. Хіба мало, раптом дублікатів кілька.
За розчарованим обличчям свекрухи Яна зрозуміла, що влучила в точку. Вона виставила Галину Вікторівну за двері, викликавши їй таксі. Замкнула двері на додаткову засувку і повісила ланцюжок.
Цим був дуже спантеличений зранку Роман, який намагався потрапити у квартиру, але Яна досить швидко ввела чоловіка в курс справи. Замки вони змінили вже до вечора.
А потім Роман поїхав розмовляти з Галиною Вікторівною.
– Мамо, ну це ж неможливо! – обурювався він. – Ти сама придумала якісь образи. А потім ще й прокралася в наш будинок серед ночі. Добре, Яна від переляку тебе нічим не огріла. Уяви, тебе розбудить темна постать біля колиски.
– Дійсно, не дуже вдало вийшло, що твоя дружина мене застукала, – зізналася Галина Вікторівна. – Але я ж ображена, нехай Яна вибачається.
– Ні, мамо, ти вже перегнула палицю зі своїм контролем і бажанням втручатися в наші справи, – відповів їй Роман. – Тепер більше ніяких візитів не буде. І спілкування теж. Ми просто не можемо тобі довіряти. Що буде наступним кроком? Викрадення дитини, тому що ми її неправильно виховуємо?
Галина Вікторівна відвела погляд, а обурений Роман покинув рідну домівку. Бажання його матері давати поради і все контролювати перетворювалося на якусь манію, вони вирішили справді обмежити спілкування.
Галина Вікторівна витримала півроку і все ж таки попросила вибачення у невістки та сина. Вона дуже хотіла брати участь у житті онучки.
Яна її пробачила, але спілкування стало дуже дозованим, повністю довіряти свекрусі вона поки не готова. Хоча та всім своїм виглядом показує, що виправилася.
Галина Вікторівна дійсно зробила висновки і навіть записалася до психолога. Тепер вона вчиться бути нормальною бабусею без зайвої настирливості.
