– Мамо, ну будь ласка! Що тобі це коштує? Я ж не прошу тебе виплачувати кредит. Просто оформи його на себе. Нам терміново потрібен новий диван у вітальню, а абищо брати не хочеться.
– Наталю, ми ж це вже обговорювали. Більше я для вас кредити не беру! – ображено сказала Вікторія Степанівна.
– Мамо, ну в останній раз. Я ж того разу тобі все повернула до копійки! Ти хіба забула?
Ні, Вікторія Степанівна нічого не забула. Вона брала кредит для покупки нового обладнання та матеріалів, коли дочка вирішила зайнятися перманентним макіяжем, а грошей не було. І на навчання теж.
У Наталі так горіли очі. Вона була впевнена, що тепер зможе заробляти в рази більше і нарешті їхня сім’я вилізе з боргів. Мати погодилася допомогти.
Кредит був не такий великий, але розтягнутий майже на рік. Час від часу дочка не встигала переказати їй гроші на картку вчасно, тому доводилося погашати зі своїх, а потім буквально випрошувати свої власні гроші, раз у раз вислуховуючи відмовки, на кшталт:
– Мамо, потерпи день, Ігорю довелося дати грошей на спортзал.
– Потерпи ще день, Софія попросила нову курточку.
– Ще день, будь ласка, потерпи, Герману потрібні нові туфлі, підошва на старих зовсім продірявилася.
Дні плавно перетікали в тижні, але дочка ніби не розуміла, що підводить матір-пенсіонерку. У день, коли Наталя прийшла віддати мамі борг, нарешті, вона раз у раз скаржилася, що доведеться Софії кинути музичну школу, адже немає чим за неї заплатити. І що синові не вийде купити на день народження новий планшет…
У підсумку, Вікторія Степанівна знову розчулилася. Все-таки онуки. Ну, і віддала дочці частину грошей з тих, що вона їй повернула.
Після того випадку Вікторія вирішила, що більше кредитів для дочки брати не буде. Нехай самі викручуються. Не по п’ятнадцять років вже їм обом. Дорослі як не як.
– Та ні, я все добре пам’ятаю. І як у сусідки довелося грошей позичати, бо в кінці місяця продукти і ліки закінчилися, а ти ніяк не встигала мені повернути борг. То роботи багато, то забігалася, ніби тільки ти у нас центр всесвіту. І взагалі, навіщо вам диван? Чоловік твій вже на старому всі боки відлежав?
– Мамо, ну що ти починаєш!? Герман у мене хороший. Він уже шукає роботу. Сам розуміє, що негоже сидіти на шиї у дружини!
– А останні десять років він цього не розумів? – поцікавилася мама.
– Мамо, ну всі сім’ї різні. У нашій я стала годувальницею, зате Герман з дітьми займався і по дому господарював. Хто ж винен, що його ніхто не хоче на роботу брати? Просто не розуміють, якого цінного співробітника вони втрачають!
Наталя говорила так переконливо, ніби й сама в це все вірила. Мати ж її була про зятя зовсім іншої думки. Вважала його інфантильним чоловіком, який зручно влаштувався на тендітній жіночій шиї.
Сидить на ній такий весь із себе і весело бовтає ніжками, а часом нахиляється, цілує її в щічку, та на вушко ласкаві слова примовляє…
– Та годі? А коли Льоня наш йому пропонував у нього попрацювати? Чого він не погодився?
– Так він же його не в партнери кликав, а звичайним рядовим співробітником. Та й зарплату зовсім маленьку пропонував. Мій Герман гідний кращого!
– Без сумніву, і краще, ніж сидіти на твоїй шиї, не придумає ніяк. Не дивно, донечко!
Льоня, старший син Вікторії Степанівни, був повною протилежністю зятя. Він почав підробляти ще в інституті, а коли доучився, відразу ж влаштувався на завод.
Не гребував жодною роботою, аби тільки отримати потрібний досвід. Поступово рухався вперед по кар’єрних сходах, а в якийсь момент настільки зміцнів морально і матеріально, що почав займатися власним бізнесом.
За останні десять років він досяг успіху. І вже точно не випрошував у матері гроші до зарплати.
Наталя спочатку працювала вдома. Перші роки робила манікюр, потім навчилася перукарській справі, а потім зайнялася татуажем. До ВНЗ вона так і не вступила.
Начебто й не дурна була, але казала, що не бачить сенсу у вищій освіті, коли так багато всього можна запропонувати людям. В чому вона тільки себе не пробувала. Іноді виходило, іноді ні, але вона не зупинялася на досягнутому.
Коли клієнтів стало більше, Наталя орендувала затишну студію в сусідньому під’їзді для свого робочого кабінету, там і приймала, а Герман в цей час займався всім, що йому заманеться. Хоча і по дому багато чого робив, ось тільки далеко не все, як говорила її дочка.
– Мамо, ну мені дуже потрібні гроші, будь ласка! Я обіцяю, що цього разу день у день перераховуватиму тобі гроші…
– А ти інші варіанти пошукати не хочеш?
– Ну, які наприклад?
– Відмовся від кабінету, знову приймай клієнток вдома, якраз за два-три місяці зможеш відкласти на диван для свого лежебоки, – запропонувала їй мама.
– Я не хочу повертатися до старого способу життя, коли по нашому дому топчуться чужі люди, та й діти вже дорослі, від них так багато шуму. І Герман точно буде проти…
– Раз він проти, нехай іде і працює. Даремно,чи що ,ти йому новий гардероб купувала? Дублянка, туфлі, костюм – ніби на весілля зібрався.
– Мамо, ну так роботодавці вони ж зустрічають по одягу, як без цього?
– Він що в депутати йшов влаштовуватися? Ні, звичайним репетитором. І то не взяли. Мабуть, за одягом таки зустрічають, а розуму не вистачає…
– Мамочко, ну ти чого? Герман у мене ж такий розумний. Він школу зі срібною медаллю закінчив. І інститут мало не з червоним дипломом. Таких ще пошукати треба!
– Ага, тільки навіть шкільним вчителем його не беруть!
– До школи він сам не хоче. Там мало платять. І робота нервова. Не хочу я, щоб він додому злий щодня приходив.
– Ти не хочеш? Чи він не хоче?
Наталя вийшла заміж за Германа, коли їй було всього 22 роки. Дивилася на нього закоханими очима, ніби він ідеал всього всесвіту. І не дивно, він був старший на вісім років. Весь такий впевнений і сильний, принаймні, добре вмів пускати пил в очі.
Недовго думаючи, він зробив їй пропозицію, а вже через півроку після весілля Наталя дізналася ,що чекає дитину.
Коли народився їхній старший син Ігор, післяпологова депресія чомусь почалася у батька, а не у молодої матусі. Як же їм тоді було важко.
Герману довелося звільнитися з роботи, щоб зібратися з силами. Наталя намагалася йому в усьому допомагати, не навантажувати своїми проблемами і клопотами по дому. Добре хоч квартира своя, від батьків чоловікові дісталася.
Спочатку батьки Наталі допомагали їм грошима, адже онук був зовсім маленький, але потім зрозуміли, що це як у прірву монети кидати. Назад вони не повернуться, а затягує все швидше.
Залишившись без батьківської підтримки, Наталя вирішила взяти все в свої руки. Намагалася якось заробити грошей хоча б на їжу, поки Герман сидів вдома з дитиною.
Поступово він почав приходити до тями, але при думці про роботу у нього починалася хандра. Зате Наталя пишалася собою – змогла підняти сім’ю на ноги.
Вона поступово перетягнула всю ковдру сімейного бюджету на себе, а Герман анітрохи не замерзав від цього.
Через три роки народилася дочка, адже в подружньому ліжку у них завжди панувала любов і ніжність. Правда, ні про який декрет не було й мови.
Вона і тижня доньку грудьми не годувала, відразу на суміші перейшли. Та й працювати довелося мало не до дня появи дитини.
Останніх клієнтів вона приймала всього за три дні. А вже через тиждень повернулася до роботи, поки чоловік займався донькою.
Герман був дуже добрим і уважним чоловіком, не обділяв дружину ласкою. На компліменти не скупився. А вона квітла і пахла поруч з ним. Принаймні, перші роки так і було. Але діти дорослішали, витрати зростали.
У квартирі потрібно було зробити ремонт. Грошей не вистачало, почали брати кредит за кредитом. У підсумку вже й забули, коли лягали спати без думки про борги.
Точніше спати це заважало тільки Наталі, чоловік її був упевнений, що вони з усім впораються.
– Мамочко, давай так, ти відразу не відмовляйся. Просто подумай про це, добре? А я до тебе днями забіжу, ми ще поговоримо. Добре?
Вікторія Степанівна лише невдоволено кивнула. Дочка пішла, а мама залишилася вдома з неприємним осадом на душі.
Наталя навіть не згадала, що через пару днів буде річниця відходу батька. Треба було б зібратися всією родиною, пом’янути його. Та ні, тепер і кликати їх в гості пропало бажання.
Зате Льоня не забув про річницю. У потрібний день він сам приїхав до матері з дружиною і сином. Привіз з собою їжу з ресторану, купив торт і прихопив пляшку, щоб посидіти по-сімейному.
– А що Наталки не буде? – здивувався він, коли прийшов.
– Вона, мабуть, забула. А я і нагадувати не стала…
– Що знову сталося? – здивовано запитав її син.
Вікторія Степанівна йому все і розповіла. Потрібно було виговоритися, та й приховувати від сина вона нічого не збиралася.
– Гаразд, не переживай, зараз згадаємо тата, а завтра я це питання сам вирішу. Мамо, але кредит не бери. Ні в якому разі!
– Та я й не хочу, але ти ж знаєш Наталю, вона вміє тиснути морально…
– А ти не слухай її. Вона вже доросла і повинна сама вирішувати свої проблеми. Домовилися?
Вечір у колі сім’ї видався душевним і напрочуд спокійним. Вони поїли, згадували різні історії про Геннадія Петровича, посміялися, трохи поплакали і розійшлися.
Він пішов всього два роки тому. Матері було важко залишитися без чоловіка, але з інфарктом жарти погані.
Наступного дня Льоня сам пішов до сестри. Зателефонував заздалегідь, адже іноді пробитися до неї було нереально. Домовився про зустріч.
Коли він прийшов, Герман був удома. Лежав на дивані і дивився телевізор. Втім, останнім часом це було його звичне заняття. Діти підросли, соплі витирати нікому не потрібно.
– Привіт, сестричко! Є розмова! – сказав Наталі брат мало не з порога.
Герман навіть пожвавився, побачивши гостя.
– Може, по 50 грам за зустріч? – запропонував він.
– Ти що? Я взагалі-то за кермом, та й день на дворі. Чи не зарано?
– Так давно ж не бачилися!
– Я не за цим приїхав. Наталю, ти перестань просити матір, щоб вона брала кредити для тебе. Гаразд?
Наталя блиснула на брата очима, сильно їй його тон не сподобався.
– Льоня, тобі яке діло? Я ж не тебе прошу!
– Вона і моя мама, власне. А мене ти не просиш, бо я тобі відразу дав зрозуміти, що цього не буде!
Тут втрутився Герман.
– Леонід, ну ти чого? Сім’я для того і потрібна, щоб допомагати один одному!
– Та ну? А ви матері сильно допомагаєте? Тільки гроші з неї висмоктуєте. Ви не забули, що мати вже на пенсії. Або їй на роботу влаштуватися, щоб ваші бажання оплачувати? – випалив брат.
– Чи не забагато ти на себе береш, братику? – невдоволено сказала Наталя. – Прийшов до нас додому, та ще й кричиш…
– А що робити, якщо по-іншому до тебе не доходить. Гаразд, ледар твій нічого не розуміє, але ти ж дочка її рідна. Невже тобі мати зовсім не шкода.
– У тому-то й справа, що рідна! Не лізь не в свою справу!
– Та ну, рідна? А що ж ти вчора не прийшла батька пом’янути?
Тут Наталя замовкла, намагаючись згадати, яке сьогодні число. Вона так запрацювалася, що й забула, в який день батько пішов з життя . Адже й правда, вчора два роки було. Тут їй стало соромно, але вона цього не показала.
– Та мене ж ніхто не покликав! – виправдовувалася вона.
– А це не день народження, щоб кликати. Хто згадав, той і прийшов!
– Мабуть, ти не забув?
– Ні, не забув. Добре посиділи вчора. Без вас навіть тихіше було. Менше ниття. Загалом, ображайтеся чи ні, але я вам, нахабні люди, востаннє кажу – відчепіться від матері! – сказав Льоня, а потім додав.
– Коли вона в лікарні лежала, ти нічого не зробила, щоб їй допомогти. Тож і на неї більше не розраховуй.
Приблизно рік тому Вікторія Степанівна потрапила до лікарні. Їй було так важко після втрати чоловіка, що і в неї самої почало серце боліти.
Син її поклав лікуватися, а потім відправив до санаторію на 10 днів, щоб вона привела нерви і здоров’я до ладу. Їй стало набагато краще. Ось тільки Наталя дізналася про все, коли мати вже повернулася з санаторію.
– Так я хіба винна, що ви нічого мені не сказали! – обурилася вона.
– Це тому, що матері потрібно дзвонити не тільки, коли потрібні гроші, але і щоб дізнатися про її здоров’я! Все, я пішов. Сподіваюся, що ти мене почула. Про кредити забудь раз і назавжди. Ще раз почую від неї про це, будемо по-іншому розмовляти. А диван у вас ще й старий майже новий!
Хочете краще, чоловіка свого працювати відправляй, а не на пенсіонерку свої проблеми вішай.
Льоня пішов, а Наталя дуже розлютилася. Герман підійшов до дружини і ніжно обійняв її за плечі.
– Не переживай, моя хороша, ми і самі впораємося. Навіщо нам такі жадібні родичі!?
Спеціально для сайту Stories
