― Давай як слід порадуємо маму на день народження, ― сказав Івану тато, ― вона втомлюється на роботі, прибирає, пере, готує… Вона заслужила святковий відпочинок. Влаштуємо їй сюрприз, га? Вичистимо квартиру до блиску, накриємо стіл, виперемо всю білизну… Класно, правда?
Іван кивнув. Йому не терпілося подивитися, як тато буде місти підлогу, витирати пил, заправляти пральну машинку і готувати на кухні.
― Але я один не впораюся: мені потрібен помічник, ― продовжував тато і, суворо піднявши палець, пильно подивився на сина поверх окулярів. ― Ти згоден?
Іван знову кивнув і відчув себе героєм: ніколи раніше він не займався прибиранням з татом, який вічно пропадав то на роботі, то на рибалці, то в лазні з друзями. Йому не вистачало батьківської уваги і турботи, тому заради тата він був готовий на все.
― З чого почнемо? ― бадьоро сказав тато.
― Мабуть, спершу замісимо тісто і поставимо в духовку пиріг. А поки він буде пектися, наведемо порядок у кімнатах.
І тато рішучими кроками попрямував до кухні. Іван підстрибуючи побіг за ним.
― Давно я не кулінарував, ― примовляв тато, одягаючи фартух. ― Доведеться скористатися книгою рецептів. Подай-но мені її, синку.
Іван спритно виліз на табуретку і дістав з верхньої полиці буфета товсту книжку, на обкладинці якої позувала карколомна красуня-блондинка зі смаженою куркою в одній руці і салатом ― в іншій.
― Мама завжди готує без книжки, ― сказав він. ― А ти що, не вмієш?
Тато злегка почервонів.
― Звичайно, вмію! Просто я вирішив зробити щось екстраординарне, тому мені потрібна підказка.
Слово «екстраординарне» звучало так вражаюче, що всі питання миттєво відпали. Тим часом тато почав місити тісто. Іван подавав йому то борошно, то цукор, то ваніль, то родзинки…
― Ти тільки поглянь, яке ніжне, смачне, м’яке тісто! ― примовляв тато, зануривши руки в каструлю по самий лікоть. ― Воно таке пахуче, що в мене слинки течуть.
Іван скривився, бо татове тісто вийшло якесь темненьке, м’яте, зім’яте і не дуже апетитне на вигляд. Однак тато був задоволений, і хлопчик промовчав.
Минула година. Тато забруднився в борошні і влаштував страшний безлад на столі. Він просипав цукор, сіль і ваніль, впустив на підлогу два яйця, розбив блюдечко і загубив кілька ложок.
Що стосується тіста, то воно було схоже то на жувальну гумку, то на прострочений желатин.
― Тату, а чому тісто так дивно пахне? ― нарешті, боязко запитав Іван.
― Воно пахне, як і належить пирогу найвищої якості, ― з апломбом заявив тато і витер брудні руки об білосніжний рушник. ― Ось побачиш, як зрадіє мама! І ти пальчики оближеш, синку. Я-то знаю, що роблю.
І тато з ентузіазмом завантажив своє творіння в духовку. Іван проводжав тісто тужливим поглядом. Він нічого не розумів у кулінарії, проте чомусь був упевнений, що пиріг приречений на провал.
― Ну а тепер, поки печеться пиріг, завантажимо білизну в машинку, ― скомандував тато і рішуче попрямував у ванну.
Іван на хвилинку затримався на кухні: боявся залишати пиріг наодинці. Він присів навпочіпки і подивився у скло духовки. Там було темно, але Івану раптом здалося, що бідне тісто скрутилося і здибилося. Він злякався і побіг у ванну ― кликати на допомогу тата.
― Твій пиріг зіпсувався! Витягни його швидше, поки він весь не згорів!
― Дрібниці, малюк, ― спокійно відповідав тато, запихаючи останню підковдру в машинку. ― У мене все під контролем. Всі пироги так печуться, я-то знаю…
Але Іван його не слухав. Широко розплющивши очі від подиву, він дивився, як тато, навалившись усім тілом на дверцята пральної машинки, намагався її закрити.
― Допоможи, синку, ― просипів він, і Іван послухався.
Не менше десяти хвилин обоє корчилися, намагаючись закрити пральну машину з білизною, яка, немов жива істота, вперто вилазила назовні.
Нарешті, тато напружився, спритно і якимось хитромудрим рухом зачинив дверцята. Він встиг вчасно. Іван, весь червоний і спітнілий від напруги і хвилювання, сів, вірніше, сповз на підлогу в повній знемозі. Тато теж видихнувся.
З усього було видно, що подібні вправи для нього в новинку. Кілька хвилин він важко дихав, потім якось встав і, похитуючись, вийшов з ванної. Іван теж встав.
― Що тепер? Будемо мити підлоги?
― Ось саме, ― вже не дуже впевненим голосом відповідав тато. ― Потрібно встигнути до приходу мами… Візьми віник, синку, та підмети як слід. А я поки посиджу, трохи відпочину. Щось я втомився господарювати.
Іван збігав на кухню і повернувся в кімнату, тягнучи в одній руці кошлатий віник, а в іншій ― великий совок.
Поки він ходив, тато задрімав. Підійшовши до дивана, де він розвалився, Іван почув тихе хропіння. А тим часом на кухні лунав неприємний тріск, що свідчив про те, що терпіння пирога на межі.
Що стосується пральної машинки, то вона кректала, як курка на сідалі, і явно не справлялася з навантаженням.
Прислухаючись до цих звуків, Іван відчував, як в його душу закрадається страх.
― Тату, а як же пиріг? Здається, він пригорів…
У відповідь тато пробурмотів щось незрозуміле і захропів голосніше.
― Машинка тріщить по швах…
Відповіді не було. Мабуть, в цю хвилину тато бачив якийсь надзвичайний сон, бо його широке, повне обличчя раптом розпливлося в добродушній посмішці.
Що робити? Іван важко зітхнув і почав підмітати підлогу. При перших же помахах віника пил піднявся стовпом і вда рив тата в ніс. У ту ж мить він підскочив, як ошпарений, і швидко-швидко заплющив очі. На його щоках і лобі виступили багряні плями. І раптом він чхнув ― раз, другий, третій…
Іван впустив віник і дивився на нього в страшному переляку. Він зовсім забув, що у тата на пил дика алергія! Не така сильна, щоб божеволіти від однієї пилинки, але якщо пил зовсім вже в ніс залітав ― тато реагував на це набагато сильніше, ніж звичайна людина.
Іван відкрив балконні двері і розчинив усі кватирки, але було вже пізно. Тато чхав і чхав, не перестаючи, поки з його очей не бризнули сльози. Іван збігав на кухню і повернувся в кімнату з пульверизатором. Він почав старанно пшикати повітря і тата, який вже не чхав, а гортанно, вірніше, утробно хрипів.
Це допомогло. Водна процедура благотворно подіяла на хворий ніс тата: він перестав чхати і затих.
― Я сам підмету,― глухо промурмотів він, як тільки відчув себе ,що може говорити.
― А пиріг?..
Тато, який у знемозі відкинувся на спинку дивана, знову підскочив, як ошпарений.
― Я зовсім про нього забув, ―
промурмотів він крізь забитий ніс і кинувся на кухню.
Іван побіг за ним у захопленому передчутті незвичайного фіналу. Тато відкрив духовку, і звідти відразу вирвався чорний клубок диму, який ледь не збив його з ніг.
― Ой! ― вигукнув Іван і з цікавістю заглянув всередину.
На решітці височіла акуратна чорна купка, схожа на обвуглену піраміду Хеопса в мініатюрі. Тато теж заглянув всередину і, ахнувши, схопився за голову.
― Згорів наш пиріг, ― загудів він носом.
― Тату, ти забув про білизну, ― нагадав Іван.
Тато мовчки подивився на нього, ніби щось обмірковуючи. Потім дружньо поплескав сина по плечу і спокійним, розміреним кроком попрямував до ванної. Іван слідував за ним по п’ятах.
Тут на них чекало незвичайне видовище: пральна машинка повільно, рівно шипіла і, немов кит, випускала з усіх щілин тонкі, високі струмені каламутної води. Тато мовчки вимкнув її і відкрив дверцята. Білизна втомлено сповзла на підлогу і розпласталася на килимку.
Вона вся зморщилася і тепер була схожа на старе, втомлене, кошлате чудовисько, яке виповзло з барлоги доживати останні дні на свіжому повітрі. Тато і Ваня переглянулися і опустили голови, ніби визнаючи поразку.
Тут у двері пролунав дзвінок. Тато зблід і затремтів; його ноги, здавалося, приросли до підлоги. Тоді Іван пішов відкривати. Це повернулася мама.
― Що у вас тут сталося? ― вигукнула вона, потягнувши носом смердюче повітря.
― Мамо, тільки не лякайся, ― змовницьким шепотом заговорив Іван. ― Ми готуємося до твого дня народження…
― Ага, зрозуміло, ― простягнула мама і заглянула у ванну. ― А де тато?
Іван теж заглянув у ванну. Тато наче крізь землю провалився.
― Не знаю…
― Давай приберемося до його повернення, ― весело сказала мама і спритно зібрала білизну. ― І спечемо його улюблений пиріг з яблуком.
Коли вона це сказала, з комори пролунав полегшений подих. Але мама і Іван зробили вигляд, ніби нічого не почули.
Спеціально для сайту Stories
