Як чудово все починалося! Тамара щиро раділа тому, як складалося життя її єдиного сина. Нарешті Олександр і Настя вирішили одружитися.
Підготовка, передвесільні клопоти та хвилювання — все це залишилося позаду. Свято вийшло чудовим. Тамара милувалася гарною парою, від душі веселилася, навіть у конкурсах брала участь. Радіючи й веселячись, мати нареченого не відразу помітила, що її чоловік Микола вже був добряче напідпитку.
Взагалі-то, зазвичай Коля вживав мало, але цього дня, мабуть, дав слабину.
«Зазвичай, якщо вип’є, то йде спати або сидить собі тихенько, — раптом подумала Тамара, — а тут прямо розговорився».
Жінка не чула, про що розмовляє чоловік з батьками нареченої, але чомусь занепокоїлася. Та й сваха якось дивно поглядала на неї.
Коля не зупинявся, він перекидав чарку за чаркою. Раніше такого не було, тому Тамара й не знала, як у подібних випадках поводяться дружини. Ну не відбирати ж чарку у дорослої людини!
У якийсь момент, коли тамада запросила на сцену бажаючих сказати добрі слова молодим, Микола попрямував до мікрофона. Ось тільки те, що він почав говорити, збентежило всіх присутніх у залі.
– Ех, Сашко-Сашко! – голосом, сповненим трагізму, вимовив Микола. – Ти чудовий хлопець, шкода, що не мій син!
У залі почалося хвилювання, всі відчули себе ніяково. Тамара почервоніла від сорому і подивилася на сина. Олександр був просто в ступорі, не знаючи, як реагувати на випад з боку батька.
Наречена з подивом переводила погляд зі свого нареченого на Миколу, який говорив зі сцени дивні слова.
Тамара кинулася до чоловіка, щоб відвести його зі сцени. Їй це вдалося, ось тільки провокаційна фраза вже була вимовлена.
Відвернути увагу присутніх на щось інше було неможливо, хоча тамада відчайдушно намагалася повернути свято у веселе русло.
– Ти що це мелеш? – просичала Тамара, виводячи чоловіка із зали. – Зганьбив мене і Сашка! Що це на тебе найшло?
– Тамара, – дивлячись сповненими смутку очима, промовив Микола, – я завжди це знав. А мовчав, бо кохав, шалено кохав.
– Що це за любов така, що ти на весіллі власного сина виголосив цю нісенітницю! – вигукнула дружина. – Сашко – вилитий ти!
Коля усміхнувся. Його завжди дратувало, коли він чув від інших людей ці слова. Йому зовсім не хотілося мати щось спільне з тим псом, від якого Тамара нагуляла сина.
– Тамара, я все знаю, – промурмотів чоловік, обіймаючи дружину, – завжди знав. І мати моя мені казала, що Сашко не від мене, і батько казав. А я, дурень, любив… і люблю.
– Ти жалюгідний нікчема! – обурилася Тамара, відштовхуючи від себе чоловіка. Як же він їй був огидний у той момент. А адже вона завжди поважала свого тихого, спокійного чоловіка за розсудливість і благородство.
Багато років тому вона обрала Миколу серед інших претендентів на її серце, будучи впевненою, що він гідна і порядна людина.
Микола щось пробурмотів у відповідь, але Тамара не стала продовжувати з ним розмову.
Вона побачила, що чоловік попрямував прямо до своїх батьків, і посміхнулася. Ось-ось, нехай тепер сидить з тими, хто все життя налаштовував сина проти неї.
Тамада продовжувала розважати гостей. Тамара ж, побачивши, що Олександр тримається молодцем, хоча, ймовірно, засмучений, трохи заспокоїлася. Чомусь вона занурилася у спогади про те, як двадцять п’ять років тому була нареченою на такому ж святі. Згадала вона про дні своєї яскравої молодості, які безповоротно канули в минуле.
***
Томка була яскравою, чарівною дівчиною з ямочками на щічках. Була веселою, хоча й примхливою. Тамарі подобалося модно одягатися, вона із задоволенням вбиралася у відверті сукні, носила підбори.
Ах, скільки чоловічих сердець було поранено поглядом її пронизливих блакитних очей, обрамлених чорними пухнастими віями.
У Тамари була чудова фігура, яку вона вдало підкреслювала. Дівчина прекрасно танцювала, і на дискотеках завжди була зіркою танцмайданчика.
А які в неї були шанувальники! Коли подруги Томи могли про це лише мріяти, заможні чоловіки водили її по ресторанах, дарували дорогі подарунки та возили на шикарних машинах. Про Тамару ходило чимало пліток, але вона ніколи не прислухалася до того, що говорили заздрісники.
Рідко коли палкі залицяння переростали у серйозні стосунки. Тома знала собі ціну і не дозволяла шанувальникам нічого зайвого.
Так, у її житті траплялися романи, але до серця дівчини було не так просто підібратися. А з тим, хто зачепив її серце, справа не доходила навіть до поцілунку.
Знаючи, які плітки ходять про неї, Тамара знизувала плечима. Нехай пліткують, їй-то що?
За палкими залицяннями дівчина завжди бачила бажання володіти її красою. З сумом вона розуміла, що серед чоловіків не так просто знайти споріднену душу. Яскраві поїздки, розваги, освідчення в коханні, заздрість подруг – все це було у Тамари. Час минав, а людини, якій вона могла б довіряти, у неї так і не з’явилося.
Про почуття скромного тихого Колі Тома, звичайно, знала. Він не вмів яскраво й ефектно залицятися, та й грошей у молодого хлопця було небагато. Не міг він водити її по шикарних ресторанах і дарувати дорогі подарунки.
А все ж саме Коля був поруч, коли потрібно було допомогти батькам на городі або серед ночі забрати Тамару з дискотеки.
Коли у Томи пішла з життя улюблена бабуся, і її серце розривалося від туги, поруч не було ні подруг, ні шанувальників. Мабуть, якимось чуттям Коля здогадався, що Тамарі потрібен саме в той момент. Він подзвонив їй серед ночі, вона відповіла, і ось уже хлопець мчав до неї нічним містом.
Всю ніч Тамара проплакала в обіймах Миколи, і з того дня вони більше ніколи не розлучалися.
– Та на ній пробу ставити ніде! – вигукнула Варвара Степанівна, мати Миколи. – Ця ж зараза роги тобі наставить, і оком не моргне.
– Мамо, ну не треба, благаю тебе, – скривився син, – я люблю її і хочу бути з нею.
Коля прекрасно знав, яке життя вела його кохана. Але він обожнював її, боготворив, був готовий присвятити їй своє життя. Великою удачею він вважав те, що вона була поруч. Всупереч заборонам матері й батька, Микола зробив коханій пропозицію, і, на його радість Тамара відповіла згодою.
***
– Ти його кохаєш? – запитала Галина, подруга Томи. Вона знала, які шанувальники оточували Тамару. Це були дотепні, веселі чоловіки, готові щодня перетворювати життя дівчини на свято.
Коля ж здавався нудним і нецікавим. Галя не могла уявити яскраву, веселу Тамару поруч із ним. І все ж подруга обрала саме його.
— Напевно, кохаю, — знизала плечима Тома, — він надійний, порядний, я в ньому впевнена. І батьком буде чудовим.
Незабаром після весілля Тамара дізналася, що у неї буде дитина. Коля зрадів стримано, як, втім, він висловлював усі емоції. Але як тільки Сашко народився, батько у всьому допомагав молодій матері. Він гуляв з дитиною, допомагав сповивати, купати, міняв підгузки.
За довгі роки шлюбу Тамара жодного разу не пошкодувала про зроблений вибір. І все ж життя поруч із Колею не було таким вже й спокійним. Причиною всьому були його батьки. Свекруха відразу дала зрозуміти, що вибір сина не схвалює.
– Кажуть, днями хтось з роботи на машині відвозив Томку, – сказала якось Варвара Степанівна синові, – мені Людка шепнула, вона у них на вахті сидить.
– Мамо, я знаю, це їхній менеджер Василь Григорович, я з ним знайомий, – терпляче відповідав Коля.
– На твоєму місці я б не був таким спокійним, — втрутився в розмову батько. — Томка — жінка вільних поглядів, навряд чи штамп у паспорті стане їй на заваді, якщо раптом захоче кудись поїхати.
Микола не сперечався з батьками, виховання не дозволяло. І все ж він уникав подібних розмов про Тамару. Ось тільки занадто часто мати з батьком вказували йому на те, що його дружина далеко не зразкова.
На сімейних святах Варвара Степанівна дозволяла собі критикувати Тамару. То про зачіску неприємно висловиться, то по сукні пройдеться. Мовляв, порядні жінки не фарбуються ось так, і коротке не носять.
– Значить, хочеться уваги від чоловіків, якщо таку спідницю одягла, – сказала якось свекруха. Вона, звичайно, одразу ж отримала відсіч від Тамари. Але це не заважало їй і потім погано висловлюватися про невістку.
***
Тамара згадувала, як у молодості свекри їй життя не давали, і розуміла, чому раптом чоловік, висловив «болюче». Він ніколи прямо не висловлював їй сумнівів, а, мабуть, у нього самого такі думки були.
На наступний день після весілля Тома поставила це питання чоловікові. Зітхнувши під суворим поглядом дружини, Микола зізнався.
– Я завжди знав, що Сашко не мій син, – промовив він, – знав, відчував, та й мати казала.
— Чому ж ти мовчав усі ці роки? — вигукнула Тамара, з презирством дивлячись на свого тихого чоловіка.
— Боявся тебе втратити, — зізнався чоловік, — я любив тебе більше за життя… і зараз люблю. Мені байдуже, чий Сашко син, і я ненавиджу себе за те, що на весіллі так засмутив тебе.
– Ти не просто мене засмутив, – посміхнулася Тома, – а принизив перед гостями. А яку рану ти завдав своєму синові, я навіть уявити не можу.
Коля сів за стіл і обхопив голову руками. Він мучився через те, що на весіллі випалив зайве, а тим більше почав висловлювати свої почуття зі сцени. І все ж… Чому навіть зараз дружина не визнає, що народила Сашка від іншого?
Того самого вечора Тамара зібрала свої речі й поїхала до матері. Мама жила на дачі, і її міська квартира пустувала. Тома часто приїжджала до неї, щоб полити квіти, тому у неї були ключі.
Коля дзвонив дружині, але Тамара не брала трубку. Вона не хотіла ніяких розмов зі своїм чоловіком, доки не…
Жінка розуміла, що синові поки що не до неї. Молодята відзначали другий день весілля в колі друзів. І все ж вона зважилася зателефонувати.
— Синку, нам потрібно поговорити, — сказала Тамара, — моє прохання, можливо, здасться тобі дивним, але…
— Твоє прохання стосується того, що сталося на весіллі? — одразу ж запитав Олександр, позбавивши матір довгих пояснень.
— Так, синку, — відповіла Тома, — мені потрібно, щоб ти зробив тест на ДНК.
— Ти в цьому впевнена? — трохи завагавшись, запитав Сашко.
– Так, – твердо заявила Тамара.
Олександр погодився. Мабуть, після «виступу» батька на весіллі йому теж було важливо розвіяти сумніви. Про необхідність зробити аналіз Тома повідомила чоловікові по телефону. Вона говорила коротко і сухо.
– Кохана, мені не потрібні ніякі тести, – благав Микола, – прошу тебе, повертайся додому, я не можу без тебе жити.
– Мені потрібно, щоб ви з сином зробили аналіз, – наполягала Тамара, – і тільки після цього ми поговоримо.
***
Аналіз ДНК підтвердив, що батьком Олександра є Микола. Хлопець відчув полегшення – це було очевидно. Від надлишку почуттів він обійняв батька.
Микола ж був розгублений. Скільки років він мучився, знаючи свою гірку «правду». Тепер же йому було страшенно ніяково.
Насамперед він показав результати тесту батькам. На його превеликий жаль, ані мати, ані батько не змінили своєї думки щодо невістки.
— Мамо, вона стільки років була мені доброю дружиною, — вигукнув Коля, — а я сумнівався в ній. Як же гірко це усвідомлювати!
Однак Варвара не бажала визнавати поразку. Вона уперто твердила, що всі ці тести «куплені», а Тамарка — розпусна жінка.
Микола махнув рукою. Вперше в житті йому було байдуже на думку батьків. У нього були важливіші справи.
Коля ледь не на колінах просив у дружини пробачення, але погляд Томи був холодним. Вона говорила про те, як чоловік принизив її, як образив їхнього сина.
— А Сашко навіть не тримає на тебе зла, — з презирством промовила Тамара, — ось такий шикарний подарунок підніс тобі наш син.
Микола й сам усе розумів. Він знову й знову благав дружину пробачити його, але все ж у її очах бачив, що їй досі боляче.
— Ти знаєш, Колю, — сумно промовила Тома, — коли я виходила за тебе заміж, то була впевнена, що поруч зі мною надійна, порядна людина. А ти всі ці роки слухав своїх батьків, дозволяв їм мене ображати. І врешті-решт так жорстоко принизив.
— Якби ти знала, як я себе за це картаю, — прошепотів у відповідь Коля.
Тамара чесно сказала, що не знає, чи зможе колись пробачити чоловіка. Ймовірно, так, але це станеться лише в тому випадку, якщо вона буде повністю в ньому впевнена. Жодні зізнання в коханні, квіти та подарунки не допоможуть повернути довіру.
– І все-таки я буду намагатися знову заслужити твою віру в мене, – промовив Микола, – і навіть якщо у мене немає на це шансів, я буду поруч до останнього свого подиху.
***
Час минав, біль у серці Тамари вщухав. Вона бачила, що Микола справді щиро кається за те, що багато років не вірив їй.
Коля значно скоротив спілкування з матір’ю. Він не міг пробачити матір за те, що багато років вона налаштовувала його проти дружини.
Подружжя жило окремо, але Коля завжди був невидимо поруч. Якщо Томі потрібна була допомога, він робив усе, що було в його силах. З дня весілля минув рік, і сталося страшне. Пішла з життя Варвара Степанівна.
У ту саму мить Тома зрозуміла, що в її серці вже не залишилося ні гіркоти, ні образ. Свекруху не вибирають. Усі свої сили Тамара кинула на те, щоб підтримати свого чоловіка у скрутну хвилину.
Одного разу, коли не стало її бабусі, підтримка Колі допомогла Томі зрозуміти, що він — її доля. А тепер, через багато років, не стало Варвари Степанівни. За іронією долі, підтримуючи чоловіка, Тамара знову зрозуміла, що їхні життя назавжди пов’язані.
