“- Іро, досить від мене бігати постійно! Я всього лише хочу з тобою поговорити! “- злобно говорила Марія Данилівна, записуючи голосове повідомлення нареченій свого сина.
Жінка вже понад місяць намагалася поговорити з майбутньою невісткою, але та не хотіла йти на контакт за жодних умов.
Марія Данилівна навіть через сина намагалася з нею зв’язатися, але дівчина всіляко викручувалася, аби тільки не залишатися з нею наодинці, не брала слухавку, якщо поруч не було нареченого, не відповідала на повідомлення. А якщо виходило таке, що вони якимось дивом залишалися наодинці, то Іра або одразу ж комусь дзвонила, або виходила з кімнати, щойно Марія Данилівна хоч якось намагалася з нею заговорити.
Виною всьому була сказана Марією Данилівною близько місяця тому фраза:
“- Що потрібно тобі дати, щоб ти кинула мого Микиту? Скільки грошей тобі для цього треба?”
Іра просто зненавиділа після цього майбутню свекруху. У неї не вкладалося в голові, що рідна мати може так вчинити з сином. Що можна пропонувати гроші майбутній невістці, аби та кинула і розбила серце її синові. Це ж просто за межею фантастики здавалося дівчині. Тому вона просто стала її ігнорувати.
Микиті вона не стала нічого казати, бо знала, що той одразу піде розбиратися з матір’ю, і це дуже сильно зіпсує їхні стосунки або ж зірве весілля, якщо та якось уміло викрутиться з цієї теми, звинувативши при цьому Іру у брехні та наклепах.
Хоч Ірина кохала Микиту дуже сильно і знала, що він теж її дуже кохає, але зв’язок матері і сина не завжди піддається логічному поясненню, і вона просто не хотіла жодного з цих варіантів. Та й говорити нареченому про всю цю ситуацію взагалі не було сенсу, доки не з’являться будь-які докази проти Марії Данилівни. Хоч повідомлення, хоч голосове повідомлення, хоч щось…
Але та уникала цього, вона начебто відчувала, що Іра тільки й чекає подібної помилки від майбутньої свекрухи.
У чому була причина цього бажання, Іра й гадки не мала, але їй завжди було це дуже цікаво. Адже в них із матір’ю Микити завжди були дуже добрі стосунки, навіть довірливі.
Марія Данилівна дуже прихильно ставилася до дівчини весь час, що Іра знайома з Микитою.А вже після того, як молоді люди повідомили батькам по обидва боки, що збираються одружитися, так узагалі Іра стала чи не найбажанішим гостем у домі майбутніх свекрів.
Але батько Микити, Андрій Євгенович, так само і продовжував ставитися до майбутньої невістки, хоч наодинці, хоч у компанії решти родичів. А значить, це був особистий заскок Марії Данилівни, в який вона нікого не стала посвячувати. Тільки Ірину, і то не стільки посвятити в причину цього, скільки просто підкупити.
– Іро, скоро вже наше весілля, а ти так і не визначилася з сукнею! Це щось просто небачене! Ви ж, дівчата, про це маєте думати насамперед, начебто! – посміхався Микита за три тижні до весілля.
– Нібито так… Але нібито й ні…
– Це як взагалі? – засміявся наречений.
– Любий, тут стільки всього треба було зробити! Плюс я ж працюю, не можу весь час тільки весіллям займатися! А тут запрошення, списки всі ці, що буде на столах, фотограф… Я просто видихнулася… – втомлено зітхнула Ірина.
– Ти ж сказав, що до тебе підходити тільки з фінансового погляду, от я одна з усім цим і ношуся… А сукня… Так. Треба щось придумати… Не піду ж я в домашній розтягнутій туніці туди… Хоча… – почала вона посміюватися над нареченим.
– Так! Без “хоча”! Ти й так уклалася в третину того бюджету, що ми вирішили витратити на весілля! Тож підеш і купиш собі сукню! Або на прокат візьмеш, не знаю, загалом, сама вирішуй! – рішуче сказав Микита нареченій.
– Просто чим швидше, мені здається, з усім цим визначитися, тим менше головняка буде потім, у день весілля! Хіба ні?
– Так, ти маєш рацію… Просто вже втомилася!
– Так попроси мою маму тобі допомогти! Вона все рветься з тобою час провести! Ось разом можете сходити повибирати сукні, або дай їй якісь доручення! – запропонував Микита, нічого не підозрюючи про те, що взагалі відбувається між Ірою та його матір’ю.
– Ні, Микито! Давай я краще зі своїми дівчатами сходжу! – тут же спростувала пропозицію нареченого Ірина.
– Та просто мама так рветься з тобою побути, хоче про щось поговорити… Усі вуха мені вже прожужжала, якщо чесно, цим! А ти її що, уникаєш?
– Та ні… Просто…
– Так, Іро, давай ви всі разом дівчатками тоді сходите за твоєю сукнею? Бери мою маму, дівчат своїх… Кого там ще тобі треба в свиту?
– Та нікого! Я просто думала з Алінкою і з Ольгою разом цим зайнятися…
– Не ображай маму, будь ласка! – почав клянчити Микита. – А то вона мені вже скоро проходу давати не буде!
Іра подумала кілька хвилин над проханням чоловіка, прикинула всі “за” і “проти” і сказала:
– Гаразд! Зроблю, як ти просиш! – погодилася вона, а план викриття свекрухи почав уже формуватися в неї в голові.
– Ось і чудово! Сама їй подзвониш, коли там підеш, чи мені їй подзвонити? – зрадів Микита.
– Давай краще ти! Я сьогодні подумаю, подивлюся в щоденнику, що в мене там із роботою і з іншими справами, скажу тобі, а ти вже їй подзвониш! Добре? А то я вже телефон свій бачити не можу! Мені щодня дзвонять якісь люди з квіткових, з ресторанів, ведучі… Це ті, кому я заявки залишала… І всім їм ще доводиться відмовляти, а це клопітно, і вже не хочу його зайвий раз до рук брати… – вказавши на телефон, що лежав на тумбочці поруч із ліжком, сказала Іра.
– Як скажеш! Тоді чекаю від тебе вердикт і зателефоную мамі! – погодився він.
Іра протягом вечора сиділа, переглядала матеріали по роботі, звіряла графіки, коли і куди треба під’їхати, намагалася обчислити ідеальний для себе час походу по магазинах із сукнями. І години за чотири їй все ж вдалося все підібрати: ідеальний день, коли її навряд чи хтось кудись буде смикати, все вже буде оплачено, практично готово. Залишилося тільки сказати чоловікові і зателефонувати подружкам, попросити їх сходити з нею і майбутньою свекрухою, щоб вибрати сукню для торжества.
Але подружкам вона хотіла сказати не тільки це. Вона нарешті вирішила розповісти їм про свою ситуацію з Марією Данилівною, порадитися і попросити про якусь допомогу…
Усе, дату було призначено, свекруху з подругами повідомлено, чоловік спокійний тим, що останні штрихи перед знаменним днем ось-ось буде зроблено. Ірі залишалося тільки втілити свій план у дію.
Через три дні після цієї розмови з чоловіком Іра зустрілася з Аліною і Ольгою за годину раніше запланованого походу по магазинах.
– Дівчатка, все пам’ятаєте, що треба буде комусь із вас, а краще обом одразу залишити телефони з увімкненими диктофонами або камерами і вийти вам обом, щоб ми зі свекрухою залишилися наодинці?
– Так, звісно, пам’ятаємо, Іро! – відповіла Аліна.
– Мені досі не віриться в те, що ти нам розповіла! Начебто ж у вас із нею такі гарні стосунки… Не те, що в мене з моєю свекрухою! Та взагалі спить і бачить, щоб мене де-небудь машина переїхала, просто тому, що не збираюся виконувати її вимоги… А тут… Заплатити, щоб ти відмовилася від весілля… Маячня якась… – жахалася Ольга.
– Ой, а що ти дивуєшся, Олю? Он у мене на роботі дівчина працює, так їй її ж батьки хотіли заплатити! І квартиру пропонували, і ще купу всього, щоб вона за свого чоловіка заміж не виходила, а виявилося потім, що мати цього самого чоловіка була однокласницею її батька, першим коханням, яка розбила йому серце, а мати досі ревнувала до неї… Коротше, Санта-Барбара взагалі відпочиває! – розповіла Аліна дівчатам.
– Та ти що?! – жахнулася Ольга. – І що в підсумку? Вони одружилися чи ні?
– Так! Я ж сказала, що зараз він чоловік! Вони дуже навіть щасливі, тільки з батьками в неї тепер дуже натягнуті стосунки!
– Я взагалі не розумію, навіщо зриватися на дітях за якісь справи давно минулих днів? – запитала Іра.
– А хто його знає, Іро? Сама ж розумієш, що чужа голова – темрява! Ось і в тебе теж… От навіщо мати Микити хоче вас розвести в різні кути?
– Поняття не маю! Ви ж мені якраз і потрібні, щоб я випитала і записала все це! А то на моєму телефоні не поставиш камеру просто так, вона помітить! Вона зараз постійно, коли ми з Микитою приходимо до них у гості, досліджує очима на наявність телефону. Раніше такого не було!
– Жах! – видихнула Ольга ще раз.
– Гаразд, ідіть до магазину, я хвилин за п’ять-десять після вас підійду, мені головне, щоб Марія Данилівна нас разом не бачила! – сказала Іра подружкам.
Дівчата зробили все, як і було обумовлено заздалегідь. Підійшли до першого магазинчика, через деякий час до них підійшла Марія Данилівна. Вона знала подружок Іри, бачила кілька разів на дні народження сина і самої Іри.
– Дівчатка, привіт! – радісно привіталася Марія Данилівна. – А де наша наречена?
– Вітаємо! Не знаємо! Ось я їй щойно дзвонила, а вона слухавку не бере… – задумливо, відволікаючись на телефон, відповіла Аліна.
– Зараз я їй напишу! – сказала Ольга.
Вона потикала трохи в телефон і подивилася на Аліну.
– Що написала? – запитала подруга Ольга.
– Запитала, скільки нам її ще чекати? А то час іде, а магазини працюють не цілодобово!
Марія Данилівна засміялася від почутого.
– Дівчатка, ну що ж ви? Терплячішими треба бути, у неї зараз стільки справ…
І тут з-за рогу вивернула Ірина.
– Усім привіт! – радісно вигукнула вона.
Подруги відразу кинулися до неї обійматися. І Ольна шепнула їй:
– Як же вона тримається…
– Привіт, люба моя! – обійняла Іру мати Микити, коли дівчата відклеїлися від неї.
– Вітаю! Давно чекаєте на мене? – запитала Іра всіх присутніх.
– Ми хвилин п’ять-десять, а Марія Данилівна тільки підійшла! – відповіла Аліна.
– Вибачте, що запізнилася!
– Та нічого страшного! Ходімо уже дивитися всю цю красу і міряти! Я хоч і заміжня, але міряти теж буду! – сказала Ольга, весело захоплюючи всіх за собою в магазин.
Коли Іра міряла вже п’яту сукню, Аліна запитала всіх:
– Я щось так їсти хочу… Хто-небудь ще солідарний зі мною в цьому?
– І я б не відмовилася що-небудь у себе закинути, а то після роботи тільки склянку кави в себе влила! – тут же відреагувала Ольга.
– Дівчатка, я б теж перекусила чогось… Але треба вже доробити все, а то цей магазин скоро закриється, а я ще не визначилася з сукнею…
– А може, ми швиденько втрьох збігаємо з Марією Данилівною тут в одну кав’ярню за рогом, а ти поки продовжуй міряти? І тобі відразу чого-небудь принесемо? – запропонувала Ольга.
– Я не піду нікуди, дівчатка! Я залишуся тут з Ірою, допоможу їй визначитися з сукнею!
– Гаразд! Ми швидко, Іриш, чесно!
– Дівчатка, давайте краще після покупки сходимо куди-небудь? – знову запитала Іра подруг.
– Ми вже пішли! – сміючись, дівчата вибігли з примірочної.
Обстановка тут же напружилася…
– І що ти бігаєш від мене, Іро? – розрізав дзвінку тишу голос Марії Данилівни.
– Нічого я не бігаю…
– Та що ти? А мені здається, навпаки… Ти ж розумієш, що ця розмова неминуча?
– Яка ще розмова? Що ви від мене хочете? Знову пропонуватимете гроші, щоб я пішла від вашого сина? – почала злитися дівчина.
– Ти не розумієш, Іро! Я хочу йому набагато кращого майбутнього, ніж він може отримати з тобою!
– Про що ви взагалі? Ми з ним одружуємося, ми щасливі, у нас усе добре!
– А в нього може бути ще краще, але тільки без тебе! – сказала на це Марія Данилівна.
– І як же це? – не розуміла Іра. – Що вам узагалі в мені не подобається? Що я вам зробила?
– Нічого, люба! Ти мені дуже симпатична, і я дуже добре до тебе ставлюся, але просто…
– Що просто?
– До мене приходила одна дівчинка хороша, вона раніше, ще до тебе, зустрічалася з Микитою… Вона його дуже кохає і хоче бути з ним разом…
– А я тут до чого? Її поїзд пішов! Вони ж не просто так розлучилися, напевно! Чому ви за якусь його колишню, але не за мене? Я ж узагалі наречена вашого сина! – дивувалася Іра.
– Ти знаєш, яка багата в неї сім’я? Які можливості відкриються перед Микитою? Та й не тільки перед ним, перед нами з чоловіком теж… І ти ж теж у накладі не залишишся, люба! Назви просто суму, яка тебе влаштує…
– Маріє Данилівно, ви мене, звісно, вибачте, але…
– Що “але”?
– Ви зовсім з глузду з’їхали? Ви хочете проміняти щастя сина на гроші?
– Я ж для нього стараюся насамперед!
– Вона його кохає… Добре… А він її кохає? Ви дізнавалися в сина? Він узагалі в курсі, які ви плани тут будуєте?
– Звісно ж, ні! А те, що він її не кохає… Я вирішу це питання якось сама! Мені лише треба, щоб ти пішла від нього, а там справи підуть…
– Скільки б ви мені не заплатили, я не піду від вашого сина!
– Тоді я знайду інші способи, щоб ти зникла навіть після вашого весілля! Обирай сама! Я тобі пропоную найгуманніший зараз!
На цих словах у примірювальну увійшли Аліна і Ольга, весело щось обговорюючи.
– Ну що, дівчатка? Взяли їжі нашій нареченійі? – тут же переключилася Марія Данилівна на дівчат.
– Ми замовили, але там черга… Майже півгодини доведеться почекати, а то й більше! – відповіла Ольга.
– Якраз ми тут усе встигнемо, я думаю! – сказала мати Микити їм. – А ти подумай над моїми словами люба… Я не бажаю тобі зла… – красномовно подивилася вона на Іру і відійшла.
Жіноча компанія ще близько сорока хвилин була в магазині. Іра вибрала сукню, але купувати не стала одразу, попросила відкласти їй на кілька днів, посилаючись на те, що гроші мають прийти, і вона одразу ж прийде її викупити.
Марії Данилівні сподобався цей момент, вона одразу усміхнулася дуже хижою посмішкою, коли почула слова Іри.
Увечері, після того як усі розійшлися по домівках, уже Аліна скинула подрузі відео розмови з Марією Данилівною, а Ольга – аудіофайл. Іра швиденько переглянула, переслухала все це і підійшла до чоловіка.
– Микито… Пам’ятаєш, ти питав, чому я уникаю твою маму? – невпевнено почала вона.
– Так, було таке, тільки ти ж відповіла, що все добре… – напружився він.
– Вибач… Я збрехала…
– І що ж між вами не так?
– Подивися це відео, і все сам зрозумієш… – Іра сунула йому в руку телефон і ввімкнула відеофайл.
Микита дивився все це, не показуючи жодної емоції. А як закінчив, сказав просто:
– Бери гроші!
– У сенсі? Ти зібрався піти від мене до якоїсь колишньої через те, що в неї багата сімейка?! – жахнулася Іра.
– Ні-ні! Ти що таке кажеш? Я просто тобі кажу, щоб ти брала гроші! Це не означає, що ми скасуємо весілля, розійдемося… Зовсім ні! Просто моя мама має розуміти, що я нізащо на світі не повернуся до тієї… Загалом, це буде її плата за те, що вона хоче зіпсувати наше весілля, яке ще не відбулося, і, можливо, псувати якось подальше життя …
– Микито, це ж нечесно… Брати гроші так…
– А чесно те, що мама заради якогось свого благополуччя, нас хоче розсварити? Чесно, що вона хоче мене підкласти під якусь ненормальну? Ні! І взагалі, люба, дають – бери!
Іра зустрілася через два дні з Марією Данилівною і сказала, що згодна, але це тій обійдеться дуже недешево. У триста тисяч вона оцінила таку махінацію.
Свекруха, звичайно, була дуже шокована сумою, але погодилася на всі умови.
Передача цих коштів була проведена майже через тиждень. І до весілля залишався лише тиждень…
Коли приїхали батьки Іри перед весіллям, дві сім’ї зібралися на вечерю.
Марія Данилівна не розуміла для чого все це, вони ж з Ірою про все домовилися вже…
– Іро, коли ти виконаєш умови нашого договору? – крізь зуби і щоб ніхто не чув, запитала вона дівчину.
– Сьогодні! Не хвилюйтеся, я все пам’ятаю!
А наприкінці вечері, коли всі вже вирішили розходитися, Микита вирішив сказати фінальний тост:
– Можна хвилинку уваги? – встав він зі стільця. – Дуже вдячний усім присутнім сьогодні людям! Не тільки за якусь допомогу, а й просто за те, що ви поруч! Але найбільша моя подяка – моїй мамі! – він зробив багатозначну паузу.
– Мамусю, спасибі тобі велике за той подарунок, що ти піднесла нам з Іришкою до весілля, це просто… У мене немає слів! Люблю тебе! І якщо знову захочеш так зробити, не соромся, кажи мені на пряму! Ми знайдемо, куди витратити твій подарунок! – завершив він і додав через кілька секунд.
– За матусь!
Марія Данилівна посміхалася тосту сина, але просто пропалювала гнівним поглядом майбутню невістку. Вона хотіла просто розірвати її на шматки відразу, як усі розійдуться по домівках. Але Микита завжди був поруч, і, побачивши як нервово кидається його мати з боку в бік, він підійшов до неї і сказав:
– Мамо, я все знаю. Я чув вашу розмову, точніше, бачив… І хочу тебе попередити: якщо з Ірою хоч щось трапиться до весілля або після, навіть через багато-багато років… Я з цим відео піду в поліцію і мені буде наплювати, що ти моя мама… Ти зрозуміла?
– Так…
