«Ех, ну навіщо я поїхав цією дорогою?» – думав Михайло. Бажання швидше дістатися додому спонукало його звернути на коротку, але безлюдну дорогу, що пролягала біля лісу.
Тут і влітку можна було зустріти тільки грибників. А взимку, та ще й при мінус тридцять… Дорогу чистили рідко, благо що не було снігопадів.
Об’їжджаючи заметені кучугури, Михайло не переставав себе картати. Але повертати було пізно. Ще хвилин двадцять і буде траса. Раптом щось темне метнулося під капот!
Михайло крутнув кермо, колеса проковзнули по льоду, і машина в’їхала в кучугуру. Спроби виїхати не дали результату.
Колеса прокручувалися, машина сиділа щільно.
Вийшовши з машини, Михайло, лаючись, озирнувся. На снігу чітко виднілися сліди копит, що перетинали дорогу – видно, невеликий лось або косуля вирішили перебігти тоді, коли він їхав. Що ж… Косуля не постраждала.
Мороз посилювався і неприємно щипав щоки. Коли Михайло виїжджав, було мінус тридцять, зараз, мабуть, температура стала ще нижчою.
Михайло здригнувся. Він переглянув свій багажник, але нічого, чим можна було б відкопати машину, не знайшов. Вихід залишався лише один – йти в населений пункт за допомогою.
Але… До найближчих будинків пішки було не менше години.
«Ось це я потрапив…» – думав, у відчаї Михайло, крокуючи в темряву і натягуючи сильніше капюшон. Він розраховував на тепло салону і не вдягнув навіть шапку, замість пуховика надів легку курточку.
А зараз крижаний вітер задував йому в вуха.
Він йшов і йшов, насилу переставляючи ноги, що грузли в снігу, тіло не хотіло слухатися, пальці на ногах і руках втрачали чутливість.
Вітер був несильний, але крижаний і колючий. Михайло постійно тер замерзаючий ніс, боячись його відморозити.
Півгодини він ще змушував себе бадьоро крокувати. Але потім… Кожен крок давався все важче, ноги наливалися свинцем…
Він, начебто, вже бачив вогні селища… Всі сили, що залишилися, тіло пустило на тремтіння, в спробах зігрітися.
Відчуваючи нестерпну втому, Михайло мріяв лише про одне – присісти і відпочити. Хоча б хвилинку…
Раптом він спіткнувся і впав. В очах все попливло. Встати вже не було сил. В голові все змішалося. Розум відключався.
– Михайле, вставай! – жіночий, до болю знайомий голос, врізався в його згасаючу свідомість.
– Вставай! Вставай!!!
Він, насилу відкрив очі. Побачивши її, він застогнав:
– Маргаритка… Квіточка… моя…
– Михайле! Ти ж синій весь! Вставай! Ти майже дійшов! Підіймайся!!!
Дівчина наполегливо його смикала, намагаючись підняти. Він встав на коліна і вдивлявся в її обличчя. Свіжий рум’янець на щоках, очі горять, як завжди…
Маргарита була одягнена в свою шубку, яку він подарував їй, вона була свіжа і бадьора, як ніколи. Він простягнув замерзлу руку і доторкнувся до її щоки – тепла.
– Маргаритка.. Як ти тут… – прошепотів він, відчуваючи, що сльози підкочуються до горла, але тіло не має на це сил.
– Я була неподалік. У тебе руки зовсім замерзли!
Дівчина скинула рукавиці і обхопила його руки своїми гарячими долонями. І тут Михайло відчув тепло! Воно йшло від її рук і розливалося по всьому його тілу.
– Все! – сказала Маргарита суворо. – Підіймайся! За десять хвилин звідси є заправка. Там тобі нададуть допомогу! Ходімо.
Вона підхопила Михайла під руку і повела до вогнів селища. Він йшов, відчуваючи, що до ніг все більше повертається рухливість. Її рука легко трималася за нього.
«Така жива. Така рідна…» – намагаючись ні в що не вникати, він просто йшов, насолоджуючись кожною миттю, проведеною з нею. Вона мовчала і лише іноді піднімала на нього величезні сяючі очі.
Він не наважувався задавати питань, мріючи лише про те, щоб ці моменти її присутності тривали якомога довше…
Нарешті, вони опинилися біля заправки.
– Все! Дійшов! – сказала Маргарита, різко зупинившись. – Далі стукай у кіоск. Тебе відігріють і допоможуть викликати евакуатор.
Михайло з жахом усвідомив, що вона відступає в тінь.
– Маргаритка… Я знаю, це звучить безглуздо, але… Не йди! Благаю!
– Михайле… – очі дівчини зволожилися. – Я і так затрималася. Ти будеш жити довге життя… І будеш щасливий!
Сказавши це, вона зробила кілька кроків назад і, розвернувшись, швидко зникла в темряві.
Михайло стояв. Він все ще відчував її дотик на своїй руці і так не хотів втрачати це відчуття. Але крижаний вітер, ввірвавшись під капюшон, знову викликав у нього приступ тремтіння…
На заправці його дійсно відігріли гарячим чаєм і допомогли викликати підмогу.
Через дві години Михайло вже виїхав на трасу, що вела до міста. Він під’їхав до непримітного стовпчика і, зупинившись, дістав з бардачка фотографію. На ній весело посміхалася молода квітуча жінка.
– Маргаритка… – прошепотів Михайло, проводячи пальцем по фото. – Квіточка моя…
Рік тому його кохана дружина, Маргарита, розбилася на машині в цьому самому місці, біля цього стовпа…
Хтось може сказати, що бачення появи Маргарити було роботою його мозку, який в екстремальній ситуації знайшов вихід. Може й так.
Але Михайло був упевнений – його кохана жінка, вірна подруга, яка підтримувала його в усіх справах за життя, знайшла можливість врятувати його і після відходу на той світ.
Михайло постояв біля місця аварії хвилин десять, і поїхав далі, до вогнів свого міста…
Спеціально для сайту Stories
