-Мамо, що у вас з татом відбувається?
Марія на секунду замислилася, а потім, глибоко зітхнувши, сказала:
– Ми розлучаємося, Катя.
– Мамо, ну що ти, справді! Навіщо відразу розлучення? Через якусь ганчірку? Подумай добре, все-таки розлучення – це не жарти. Тим більше у вашому віці. Та й було б через що, а то навіть думати смішно! Просто якесь пальто розбрату! І тата шкода, він дуже переживає.
-Вже поскаржився? По-перше, Катя, ганчірка ця тут ні при чому. По-друге – зі своїм розлученням я розберуся сама. А по-третє – який такий вік? Мені 42 роки, донько. Це в твої 19 років всі ті, кому за 30, здаються старими. А насправді це прекрасний вік.
-Мамо, мені здається, що ти просто шукаєш привід. У тебе хтось з’явився?
-Так! У мене нарешті з’явилися мізки і почуття власної гідності! І давай до цієї теми ми більше повертатися не будемо. Ти вже доросла дівчинка, і виправдовуватися перед тобою я не зобов’язана.
– А про мене ти подумала? Вони розлучаються! Людей не смішіть! Ну подумаєш, посварилися, з ким не буває? Що ти як маленька? Відразу образи якісь! Ти ще заплач, як зазвичай! Ти ж завжди ниєш, слова тобі не скажи!
Марія і справді хотіла заплакати, як завжди, за звичкою, та вчасно прикусила губу. До болю, так, що захотілося крикнути, голосно, з надривом. Відсунувши телефон від вуха, Марія, несподівано для себе натиснула відбій.
Ось завжди у неї так. Трохи-трохи – і відразу в сльози. Трохи що не так – і очі на мокрому місці, розведе вогкість, і плаче собі в куточку.
Микола, чоловік, терпіти не міг жіночих сліз. Відразу починав психувати, смикатися і кричати, від чого Марія плакала ще сильніше.
Він взагалі грубий завжди був. Якийсь неласкавий, місцями навіть жорстокий. І жарти у нього такі гіркі, образливі. Скаже, не подумавши, сам сміється, зупинитися не може, а оточуючим соромно стає. І прикро. Скільки разів з розбитим обличчям Коля додому приходив, коли про колег та їхніх дружин жартував.
Може, від цього і друзів у нього немає в реальному житті. Кому такий друг потрібен?
А Марія – дружина, тут хочеш, не хочеш, а терпи. Сама розбестила. Треба було на самому початку його приборкати з цими жартами, а вона тільки дурно посміхалася, мовляв, ну не вміє людина жартувати, з ким не буває?
Подружка Марії ще при першому знайомстві з ним так посварилася, що Колька на неї з кулаками кинувся, мовляв, хто ти така, щоб мене, Кольку Письменного, дурнем називати?
Колька тоді пройшовся по зовнішньому вигляду Олени, сказавши, що такі красиві дівчата вірними бути не можуть в принципі. Мовляв, я ось молодець, Марію вибрав, вона хоч і не потворна, але до красуні їй далеко, тому вчепилася в мене, і нікуди від мене не денеться, а ти, Павле, будеш нарости гіллясті об косяки збивати, тому що на обличчі у твоєї Оленки написано, що вона та ще штучка.
Звичайно, він сказав це все зовсім іншими словами, від чого кавалер Олени не витримав і розбив Миколі ніс.
Колька потім заборонив Марії з Оленою спілкуватися, мовляв, не потрібна тобі така подруга, а Марія Миколою і справді дорожила, а тому спілкування з подругою звела нанівець.
Скільки потім було таких ситуацій, коли Колька жартував, сміявся, а оточуючі дивилися на нього з подивом.
Марія для нього стала не дружиною, а таким собі хлопчиком для биття, тренажером для відточування жартів, способом самоствердитися. І така вона, і сяка. І не красива, і не розумна, і неповоротка, гірше за неї і людини немає. Терпить він її, бідолаха, з останніх сил намагається.
Вона і за один стіл з ним перестала сідати після того, як накричав на неї чоловік, мовляв сидиш тут, пихкаєш, аж апетит пропав! Немов не вдома я, а в лікарні, пропахло все твоєю пшикалкою.
У Марії, коли вона нервувала, астма загострювалася, а тому вона починала задихатися. А тому, що в присутності Колі вона нервувала постійно, то й інгалятор з рук не випускала.
Звичайно, після слів чоловіка знову рознервувалася, заплакала і пішла в кімнату, вирішивши для себе, що більше з чоловіком і дочкою за один стіл не сяде.
Що й казати, дочка, Катюша, вся в тата пішла. Така ж груба, зухвала, та прямолінійна. Два чоботи пара, і обидва ліві. Що дочка, що батько ні в що Машу не ставили.
Ніяких висот на роботі Микола не досяг, частково завдяки своєму поганому характеру, а тому працював продавцем-консультантом в магазині побутової техніки, де в кращому випадку отримував тільки голий оклад, а в гіршому – малу частину зарплати.
То покупцям грубить, то над колегами жартує в грубій формі, а то й з начальством свої жарти жартувати замислить.
Єдина розрада у Кольки була – комп’ютерна гра. Левову частку своїх доходів він витрачав на цю гру. Сидів після роботи, як маленька дитина, і грав в ігри. А вихідні проводив за комп’ютером в компанії віртуальних друзів.
У той нещасливий день Марія буквально змусила Миколу піти з нею по магазинах. І не картопля була в цьому винна, а те, що чоловік зносився, треба було б обновки прикупити.
Накупивши шкарпеток, білизни різної та штанів з кофтами на всі випадки життя, Марія вирішила і продуктовий запас поповнити. А що? Поки є пара сильних чоловічих рук, нерозумно ними, цими руками, не скористатися.
Коля з нудьгуючим виглядом плентався за своєю дружиною, прикидаючи в думках, чи довго найдорожча дружина буде його вигулювати по магазинах, і чи встигне він сьогодні на вирішальний бій.
Ну Маріє, ну почекай! Я відіграюся на тобі! Це треба ж придумати таке! Вихідний день, найгірша погода, дощ ллє, немов з відра, а їй заманилося крім ганчірок ще й продовольчий запас поповнити! Ось ні раніше, ні пізніше, а саме тоді, коли ось-ось гра почнеться!
Зараз всі нормальні чоловіки гратимуть, а він тут ходить у пошуках макаронів по акції та картоплі на гривню дешевше! Ніби сама все це купити не може!
-Ой, Миколо, дивись, яке пальто гарне! Давай зайдемо, подивимося, а то моя куртка вже зовсім ні на що не схожа!
Не чекаючи схвалення чоловіка, Марія вже вбігла в магазин і попрямувала прямо до цього білого непорозуміння. Настирлива продавчиня відразу опинилася поруч і почала мило щебетати про те, що це нібито новинка, наймодніша річ, що всі жінки від мала до велика зараз в такому ходять, і за щасливим збігом обставин тільки сьогодні завезли цілий модельний ряд, і ось саме цей фасон сяде як треба, а розмір і колір підібрати – дрібниця.
Коля похмуро дивився то на дружину, яка від компліментів розквітла і розвісила вуха, то на цей жах, гордо іменований пальто, яке Марія вже вдягала на себе, посміхаючись і пускаючи слину.
-Коль, ну як тобі? Скажи, красиво?
-Ага, красиво! Як кобила сива! Зніми, не ганьбися!
Усміхнена продавчиня лише мигцем глянула в бік Миколи, і тут же почала переконувати Марію, що це точно те, що їй потрібно.
– Ви знаєте, просто чудово сіло! Ваш розмір, і фасон точно ваш. Вам дуже пасує. І колір – прямо вам до лиця.
– Ага, гарній дівці гарно і в ганчірці.
-Коля, перестань жартувати! Справді, вже не смішно…
Марія стояла посеред торгового залу, опустивши голову, ледь не плачучи, і нервово теребила ґудзик.
-Знімай давай, що вуха розвісила? Ці… Колька підло поглянув на дівчину-консультанта, всім своїм виглядом висловлюючи презирство.
– Ці вертихвістки тобі і фуфайку впарять під виглядом новомодної шуби, а ти і рада слухати! Та їм же головне – продати, а що і кому – вже не важливо. Тебе що, засліпило від блиску дзеркал, що ти зір вмить втратила? Та сідло на корові виглядає краще, ніж на тобі ця шубка!
Марія, ледь стримуючи сльози, крізь зуби процідила:
-Микола, замовкни зараз же! Припини!
– Ні, ну а що, Маріє, якщо й правда, ти в цьому пальто як кулька на ніжках! Ну сама подумай, адже тобі вже не шістнадцять, треба головою думати, що цей одяг не для тебе! От якби ти була років так на десять молодша і на стільки ж кілограмів худіша, то так, була б лялечка, а так…
Уяви собі картину: йдеш ти така з роботи, в цьому самому білому пальті, та в магазин заїжджаєш, за продуктами! А на вулиці дощ, бруд, сльота… Мммм, романтика!
З магазину виходиш з пакетами, та на зупинку, автобус чекати. І тут повз тебе машина на повній швидкості хлюп, і по калюжі, і всі бризки на тебе, красиву. І стоїш ти, обтікаєш, красуня, в білому пальті і соплі на комірі…
Від свого власного жарту тільки Коля і розсміявся. Так непристойно голосно, немов не дорослий чоловік, а підліток, який не вміє поводитися в суспільстві.
Марія, червона від сорому, ледве стягнула з себе пальто, сунула його в руки розгубленій дівчині, на ходу натягуючи свою куртку, вискочила з магазину і побігла геть, подалі від своєї ганьби.
Нормальна у неї фігура, все при ній, найпопулярніший розмір, так би мовити. Просто Марія розучилася себе любити. А може і не вміла ніколи.
Звичайно, з приводу кульки на ніжках Колька збрехав. Гарне пальто, і їй, Марії, дуже пасує. Просто випалив перше, що спало на думку. Через шкідливість характеру, так би мовити. Мовляв, витягла мене з дому у вихідний день — отримуй відповідь.
Не вперше так жартує Колька, тож що ж тепер зі звичайного жарту трагедію робити та на розлучення подавати?
— Маріє, ну що ти, справді? Ну куди тобі біле пальто? Ти ж одразу його забрудниш! Або пляму поставиш, або в калюжу завалишся, ти ж незграбна, як ведмідь! Та й взагалі, пальто з зачіскою носити треба, з підборами там, з сукнею, ну і з обличчям нормальним, а не з тим, що тобі при народженні дісталося! Купи куртку чорну, тобі в самий раз буде.
Коля звично зареготав і хотів жартома шльопнути Марію по місцю, що трохи нижче спини знаходиться, та так і застиг, побачивши в очах дружини щось таке, чого раніше там не було. Рішучість якась з’явилася, зухвалість.
А ти дивись-но, для Марії і справді це пальто трагедією стало. Образилася, вигнала його, рідного чоловіка, з яким 20 років пліч-о-пліч прожила з батьківської квартири, вручивши пакет з пожитками та ноутбук з купою дротів. На розлучення подала…
А може, і не пальто зовсім в цьому винне? Може, ця вся ситуація стала тією самою точкою кипіння?
Розлучили їх швидко. Звичайно, не так швидко, як хотілося б, адже свою шкідливість Колька показав ще не раз, спочатку поскаржившись доньці, сподіваючись на те, що вже удвох з Катериною вони швидко матір, яка повірила в себе, на місце поставлять, потім не з’явившись на засідання, а потім дріб’язково ділячи все нажите майно, аж до штор і столових приборів.
Дивне відчуття було у Марії після розлучення. Нібито вона повинна відчувати порожнечу, адже залишилася одна, без чоловіка, а в душі, навпаки, з’явився спокій і легкість, навіть плечі розправилися, немов важкий тягар скинула.
Здається, навіть помолодшала Марія, покращала. Нарешті в перукарню сходила, і зважилася зробити собі хімічну завивку, на яку не наважувалася багато років, слухаючи чоловіка і дочку, мовляв куди тобі, з твоїм обличчям, круглим, як блюдце.
Дочка, Катя, теж помітила, що змінилася мати, іншою стала. Все частіше дзвонить, та в гості заходить, мовляв, вибач, мамо, була не права.
Як не пробачити? Хоч і доросла, а дитина, своя, власна.
І пальто купила Марія. Біле.
Коли вона прийшла в той магазинчик, вже й не сподівалася, що залишився її розмір. А продавчиня впізнала Марію і, здається, навіть зраділа.
– Ой, ви повернулися! Чекає на вас ваше пальто, якраз ваш розмір і залишився, одне єдине. Вам воно справді дуже пасує, нікого не слухайте.
Спеціально для сайту Stories
