Марина прокинулася від незрозумілого металевого брязкання. Вона здивовано сіла на ліжку та прислухалася.
-Іване? – Покликала жінка чоловіка. Чомусь його не було поряд. – Іване, ти де?
-Попити вставав, – обізвався чоловік і зайшов у кімнату під брязкання.
-Іване, що це? – Марина схопилася. – Чому на твоїх ногах кайдани?
Жінка з жахом та здивуванням дивилася на ноги чоловіка. Його щиколотки, укладені в металеві пута, з’єднувалися товстим ланцюгом. Іван глянув на свої ноги, потім на дружину.
-Марино, ти мене лякаєш. Які кайдани? Все гаразд, – Іван підійшов до ліжка і насилу ліг.
Жінка торкнулася ланцюга. Все вірно, холодний метал скував ноги її чоловіка. Чому він цього не бачить? Вона схопила руку Івана і потягла її до ланцюга. Рука чоловіка пройшла крізь ланцюг, наче його й не було.
-Марино, припини! Все гаразд у мене з ногами. Ну, болять трохи суглоби. Це на погоду, мабуть, – він повернувся на бік і сховався ковдрою.
Марина, трохи постоявши в розгубленості, теж лягла. Вона так і не змогла заснути. Що це за дивне марення? Вранці, коли вся родина прокинулася, Марина вже сиділа на кухні і допивала каву, що охолола.
-Марино, ти чого так рано встала? Вихідний же, – спитав Ваня.
Кайдани з його ніг зникли.
-Так, не спалося щось … Діти, йдемо снідати!
Ближче до вечора Іван знову поскаржився на біль у ногах.
-Може, намазати чимось? Суглоби ломить… Марино, є у нас щось в аптечці?
Марина хвилювалася. Її нічне марення було неспроста.
-Не вистачало ще проблем, – бубонів Іван, розтираючи щиколотки, – у мене ж у вівторок рейс. Лікарняний ніяк не можна брати. Нам же треба кредит закрити, оплатити репетитора для Петьки, музику Олені…
Марина тільки сумно зітхала. Вночі жінка довго крутилася і ніяк не могла заснути. Вона відганяла від себе погані думки, але вони все одно лізли в голову.
-А якщо щось серйозне з ногами… Іван тоді не зможе за кермо сісти. І що потім? Як він працюватиме? Як бути? Може, треба до бабці якоїсь сходити? Або до церкви, – міркувала Марина.
Ваня шумно перевернувся з боку на бік, і жінка знову почула дзвін металевих ланцюгів. Вона різко відсмикнула ковдру. Ноги чоловіка були скуті кайданами. Марина торкнулася холодного ланцюга. Вона істерично намагалася її зняти, розірвати, знищити. Звісно, Іван прокинувся.
-Марино, ти не в собі? Що ти робиш? – Чоловік схопив дружину за руки.
-Іване… Знову кайдани на ногах. Подивися сам! – схлипувала Марина. – Через це в тебе й ноги болять!
-Тобі до лікаря треба! – підвищив він голос, – припини істерти! Принеси мені краще мазь, будь ласка. Ноги знову розболілися. Навіть розпухли…
Марина схопилася з ліжка.
-Це тобі до лікаря треба!
-Спробуй ще записатися, – сказав Іван, розтираючи ноги.
Марина бачила, як його руки проходять крізь металеві кайдани. Звісно, мазь не допоможе. Та й лікар, мабуть, також. Вранці, як і минулого разу, кайдани зникли. Іван розглядав свої опухлі щиколотки. Чоловік не став зволікати та знайшов поблизу до будинку приватну клініку.
-Завтра на прийом, – сказав він, – сподіваюся, нічого серйозного, бо в рейс не вийду.
Ну що за зла доля! Чому завжди, коли багато витрат, трапляється щось непередбачене. Перед сном Марина навіть випила снодійне, сподіваючись, що ніч пройде для неї спокійно. Страх за чоловіка, проблеми з грошима – все це дуже турбувало її.
Нервова напруга була така велика, що попри снодійне, Марина погано спала. Вона крутилася і постійно падала в незрозумілі сновидіння. Виразний металевий дзвін остаточно пробудив жінку. Вона розплющила очі. В ногах Івана сиділа якась маленька, волохата істота, яка сопіла і чорними лапками тримала кайдани.
-Іди! Геть! – Істерично закричала Марина, кинувши в істоту подушкою.
-Не ганяй! – зашепотіла істота і заклацнула кайдани на ногах чоловіка.
Істота зістрибнула з ліжка і цокаючи пазурами по підлозі, вибігла з кімнати.
-Іване, прокинься! Іване, – плакала Марина.
Чоловік намагався заспокоїти дружину, але вона не могла вгамувати сльози. Діти, що прокинулися, злякано заглянули в кімнату.
-Петро, Олено, йдіть до себе! Мамі жахіття наснилося, – пояснив Іван.
Марина трохи прийшла до тями, вона розповіла чоловікові все, що бачила. На цей раз він не сперечався, адже тяжкість у його ногах тільки посилювалася.
-Давай так. Я схожу до лікаря. Побачимо, що він скаже. Якщо що, знайдемо якусь чаклунку. У них завжди знайдеться чарівна пігулка! – Іван трохи підбадьорив Марину, та й себе теж.
Ближче до ранку подружжя заснуло. Марина встала по будильнику та почала збиратися на роботу. Снідаючи з дітьми на кухні, вона почула брязкання ланцюгів. Роблячи маленькі кроки, зайшов Іван На його ногах були кайдани.
-Іване…, – прошепотіла Марина. – Вони ж уранці завжди зникали. Що це означає? Справи погіршуються?
Щоб не лякати дітей, Марина допомогла чоловікові сісти, не стала нічого питати та щось обговорювати. У середині дня Іван зателефонував Марині.
-Якийсь запальний процес. Рентген зробили. Прописали ліки. Мінімум тиждень на лікарняному просиджу… Не попадаю я в рейс, Марино, – сумно сказав чоловік.
-Так, а з ногами-то що? Вилікують, чи все нормально буде?
-Так, нічого серйозного. Лікар сказав, що таке буває.
-Слава Богу! З рештою ми впораємося.
Прийнявши цю новину, Марина заспокоїлася. Ну гаразд, якось викрутяться. Доведеться на чомусь заощадити. Головне, що ноги можна вилікувати. Цієї ночі Марина спала добре. Так, вона періодично чула, як брязкають кайдани під ковдрою, але дуже сподівалася, що терапія допоможе.
Зрештою, Іван сам запропонував звернутися до бабці, якщо що. Наступного дня Марина прийшла додому пізно. Вона забрала дітей із додаткових занять та заїхала до магазину.
-Ми вдома! – крикнув Петро, знімаючи взуття. – Тату, ти де?
Світло у квартирі було вимкнене.
-Іване! – покликала Марина, відчуваючи, як наростає тривога.
-Я на кухні, – глухо відповів чоловік, який сидів біля вікна.
-Марино, мені зараз з роботи дзвонили. Замість мене ж у рейс поїхав Дмитро, пам’ятаєш його? Марино… фура його в аварію потрапила. Там… там просто живого місця від неї не залишилося. Немає більше Дмитра.
Марина, затиснувши рота руками, сіла на підлогу. Сльози полилися з очей. Разом із гіркотою прийшло заспокоєння.
-Немає поганого без доброго, – кивнув Іван на свої кайдани, видимі тільки його дружині.
Жінка піднялася і міцно обійняла чоловіка. Вона була вдячна раптовій хворобі, адже в цю аварію міг потрапити Іван. Вночі Марина довго лежала із заплющеними очима, зрідка схлипуючи. Раптом вона відчула, що хтось дивиться на неї. Розплющивши очі, жінка тихо скрикнула. У ногах у чоловіка сиділа чорна істота.
-Не жени, – прошепотіло вона і зняла з Івана кайдани.
Істота зістрибнула на підлогу і тягла за собою важкий ланцюг, вибігла з кімнати. Марина полегшено зітхнула. Пазл склався у голові. Істота запобігла страшній біді, уклавши Івана в кайдани.
-Дякую! Дякую, – прошепотіла вона.
Жінка акуратно встала з ліжка та вийшла на кухню. Вона дістала маленьку чашку для молока та печиво.
-Я не знаю, хто ти. Домовик, напевно. Дякую тобі, – тихенько промовила Марина.
Жінка поставила частування для невідомої істоти за холодильник і вийшла із кухні. Вранці Іван картинно танцював перед сім’єю.
-Все, нічого не болить! Допомогли ліки. Ось що означає хороший фахівець!
-Ага, фахівець, – усміхнулася Марина і крадькома зазирнула за холодильник, де стояла порожня філіжанка і валялися крихти від печива.
