Марина часто ставила собі запитання: «Чому так сталося зі мною, навіщо я зустріла чоловіка, з яким не можу бути разом? Краще б нашої зустрічі взагалі не було».
Почалося все давно, не зі зла і як гра. Марина була дизайнером-початківцем і працювала у великому рекламному агентстві. Раптом шефові потрібен був ще один фахівець-дизайнер у її відділ. Так уже вийшло, що влаштовуватися на цю посаду прийшов саме Олег – хороший, веселий і розумний хлопець.
«Уперше я зіткнулася з ним у коридорі, і, здавалося, земля захиталася в мене під ногами. Ми просто стояли й дивилися одне на одного, а час ніби зупинився. Щось сталося між нами, виникло відчуття якогось впізнавання, ніби ми вже знали одне одного», – згадувала дівчина, відверто говорячи з подругами.
Марина одразу зрозуміла, що спілкуватися з ним напрочуд легко і приємно – здавалося, вона розуміла його, як саму себе, та вгадувала його думки і фрази заздалегідь.
Олег виявився дивовижною особистістю – розумною, творчою, непересічною. Він справив враження на всіх – навіть на тих, від кого було складно очікувати доброго слова.
«Але у любові свої закони і любити, як відомо, не заборониш. Спочатку я не могла зрозуміти, чому я лечу на роботу як на крилах, звична штовханина в транспорті перестала мене дратувати, а сіре листопадове небо зовсім не здається мені похмурим і безрадісним. Але пояснювалося все просто – на роботі був ВІН. Вісім годин життя з ним – впевнений у собі чоловік, на додачу до всього він був вельми привабливим зовні», – ділилася думками Марина зі щоденником.
Його посмішка, гумор, його запах, його очі – Марина закохалася майже одразу і по вуха. Але не можна було промовчати про найсумніше – Олег був одружений. Крім того, він був не з тих, хто зраджує дружину направо і наліво, користуючись слушною нагодою.
Тож про роман між нами не могло бути й мови – Марина виросла без батька, який пішов із сім’ї, коли вона була маленькою. І руйнувати сім’ю Олега не хотіла в жодному разі.
«Та й Олег ніколи не давав мені приводу думати, що між нами може щось бути. Весь наш роман залишався на рівні довгих поглядів і просто містичного розуміння одне одного з півслова. Адже ми обидва вважали, що стосунки між нами неможливі», – заливаючи блокнот сльозами, писала дівчина.
Усе ж не факт, чим би все це обернулося для них далі, але разом вони пропрацювали недовго – лише три місяці. Потім Марина посварилася з начальством і звільнилася
«Тужила я так два місяці та вирішила, що маю неодмінно забути його. Зрештою, потрібно йти далі і зможу третину вперед, не зійшовся ж на ньому світ клином… І взагалі – незамінних людей немає», – говорила вона черговій подрузі.
Нову роботу вона знайшла швидко. І після кількох чергових дзвінків, щоб з’ясувати, як у Марини справи на новому місці, Олег із нею спілкуватися перестав.
У неї потім були десятки знайомств із різними чоловіками, але всі вони поступово пішли в невідомість. Тоді вона вірила, що знайде того, хто замінить їй Олега і вона зможе побудувати своє життя.
І ось черговий кавалер. Міша зовні був дуже схожий на нього – такий самий високий, плечистий, блакитноокий, навіть хмурився і сміявся він схоже на Олега. Але все одно було не те, не те, не те. Однак Марина втомилася чекати – і почала з Мішею зустрічатися.
Минуло багато років. І тут Олег десь роздобув її номер і надіслав їй пісню – він із молодості гарно грав на гітарі та співав, яку він записав на диктофон.
«Через динамік вона почула його голос. І він наче зі мною в одній кімнаті – наче співає для мене. Ця пісня сумна, пісня про самотність, про неможливість бути разом. про наші з ним долі. Там є такі слова: «Весілля зіграні давно». Наше кохання прийшло занадто пізно. Думаю, що для нас із ним це саме так», – думала вголос Марина.
І написала Олегу у відповідь. Виявилося, з дружиною він кілька років як розлучився – його творчість вона не розуміла. Та й діти вже виросли, разом мало що тримало. Серце Марини здригнулося. Вона все розповіла чоловікові – і він усе зрозумів.
Ось так Марина через багато років знайшла кохання всього свого життя. І вони з Олегом насолодяться кожним роком, який відпущений їм долею.
