Спочатку Марія в дитячому будинку постійно плакала. Вона стояла біля вікна й чекала на маму.
Дівчинка не вірила, що мама покинула її назавжди, і довгий час десь глибоко в душі у неї горіла надія на краще.
У інтернаті Марія познайомилася з Вікою, яка жила там з народження. Віка чесно сказала подрузі, що звідси рідко забирають дітей назад.
– Батьки Віки часто прикладаються до чарки, і для неї це болюча тема.
– Ні, мама не п’є, – відповіла Марія. – Просто у неї з’явився дядько Діма, який не любить дітей.
Так і було насправді. Свого батька Марія не знає, він покинув їх з мамою, коли малятко тільки народилося. Мама перебувала в депресії, і єдиною метою для неї стало знайти нового чоловіка.
Марії було 5 років, і в їхньому домі з’явився дядько Діма. Було зрозуміло, що Марія йому не подобається, і мама чомусь була на боці чужого чоловіка.
З кожним днем обстановка вдома все більше загострювалася. Мати намагалася з усіх сил, щоб Дмитро її не покинув: догоджала всім його примхам, балувала, готувала ресторанні страви, вбиралася до його приходу. На Марію вона не звертала уваги.
Складалося враження, що у жінки взагалі немає дочки. Якось Марія не могла заснути. Вона крутилася в ліжку, плакала, кілька разів кликала маму, але та не прийшла. За стіною мати розмовляла з новим чоловіком.
– Я не хочу виховувати чужу дитину. Коли у нас з’явиться своя, так і знай, я буду її любити, а твоя Марія мені ніхто, — пролунав голос дядька Діми.
– Але що мені робити? Куди її подіти?
— жалісливим голосом запитувала мама.
– Та хоч у дитячий будинок. Яка мені різниця.
Марія сховалася під ковдру з головою, відчуваючи, як хвиля страху розливається по маленькому тілу. Вона не уявляла, як мама, найрідніша людина, може піти на такий жахливий крок і віддати доньку в дитячий будинок.
На жаль, мати змогла це зробити, і докори сумління її не мучили. Коли вона дізналася про свою нову вагі…ість, то просто зібрала речі Марії й відвезла її в інтернат. Марія хапалася за мамину спідницю, ридала, кричала, благала, щоб її не залишали тут, але все було марно.
Марія потім, коли виросте, буде багато разів перебирати цю ситуацію в голові. Вона не вважала маму винною, швидше за все, іншого виходу у неї не було.
Марія весь час думала, що це вона була поганою дочкою, не змогла сподобатися дядькові Дімі, сама все зіпсувала.
Віка, з якою Марія продовжувала дружити, заспокоювала її і говорила, що багато покинутих дітей через це проходять.
– Ти ні в чому не винна. Твоя вина лише в тому, що тебе народила така бездушна жінка, — пояснювала Віка, коли вони відверто розмовляли з Марією.
– Не говори так про мою маму! — сердилася подруга. — Вона дуже хороша, просто так склалися обставини.
– Ну звичайно, обставини склалися так, що мати просто знайшла собі іншого чоловіка,
— язвительно посміхалася Віка.
Марія з дитинства страждала на безсоння, а коли засинала на короткий час, їй снилися жахливі кошмари.
Після інтернату дівчина вступила до університету, оселилася в гуртожитку, а після отримання диплома держава виділила їй квартиру.
Однокімнатна квартирка знаходилася на околиці міста, але Марія була щаслива. Їй дуже хотілося власного простору, щоб ніхто її не турбував.
З самого дитинства Марія жила в оточенні чужих людей, і тепер отримувала задоволення від того, що поверталася з роботи до своєї квартири. Дівчина зробила скромний ремонт, обставила житло на свій смак, і тепер її квартира стала цілком затишною та домашньою.
Марія влаштувалася на роботу у велику компанію. Дівчина звикла розраховувати лише на себе, тому завжди намагалася добре вчитися і показала себе на роботі як відповідальний і виконавчий співробітник.
Незабаром керівництво відзначило результати роботи Марії, і вона почала стрімко підніматися кар’єрними сходами.
Одного разу Марія поверталася з роботи і на сходовій клітці зустріла свою сусідку. Дівчина іноді зустрічалася з бабусею, але тільки віталася, розмов не заводила. Цього разу сусідка окликнула Марію.
– Онучко, можна звернутися до тебе з проханням? Мені в аптеку треба, ліки купити, зараз спустилася на один проліт, і сильно голова закрутилася, боюся, не дійду. Зможеш збігати за таблетками? Дуже тебе прошу.
Марія, звичайно ж, погодилася. Вона купила в найближчій аптеці всі необхідні препарати за списком, який вручила їй сусідка. Тетяна Степанівна гаряче дякувала Марії та запросила на чай з пирогом.
У сусідки в квартирі було дуже затишно, пахло випічкою, у вазі стояли свіжі квіти.
– Це мій онук, Михайло, заїжджає, не забуває, — з гордістю повідомила Тетяна Степанівна. – Мій син, батько Михайла, пішов з життя кілька років тому, а мама пом.рла, коли онукові було два роки. Вважай, ми його з сином і виростили.
Виріс хороший хлопець, зараз працює програмістом в одній компанії, заробляє пристойно. Тільки дівчину поки не знайшов, але це все попереду. Думаю, такий красень не засидиться у холостяках.
Марія пила чай з пирогом і думала про те, що ніколи в неї не було таких теплих стосунків.
Їй не було до кого приїжджати і привозити квіти, ніхто не пригощав її домашньою їжею, не піклувався, не питав, як вона живе.
Нахлинули спогади про своє нещасне дитинство, образа на життя, жалість до себе. Марія раптом розплакалася, і Тетяна Степанівна кинулася її втішати.
Марія чесно розповіла про своє життя, про те, як вона боїться засинати, бо її мучать кошмари. Тетяна Степанівна дістала з буфета пакетик із травами і вручила його Марії.
Заварюй на ніч, допомагає заснути і спати спокійно. Коли мій син пішов з життя, я ночами ридала, не могла заспокоїтися. Потім сусід по дачі поділився трав’яним збором, і, знаєш, допомагає.
З того вечора Марія часто заходила в гості до Тетяни Степанівни. Допомагала по господарству, ходила в магазин за продуктами, бо літній жінці було дедалі важче давати собі раду.
Марія тільки зараз зрозуміла, як дорога їй стала Тетяна Степанівна. Вона щиро цікавилася її життям, раділа успіхам на роботі, переживала, якщо у Марії були якісь проблеми.
Іноді Марія зустрічалася з Михайлом, онуком Тетяни Степанівни. Вони швидко знайшли спільну мову, багато спілкувалися, і Марія раптом зрозуміла, що Михайло їй все більше подобається як чоловік.
Одного разу директор покликав Марію до свого кабінету і повідомив про підвищення. «Ви — найкращий кандидат на цю посаду, тому я вітаю вас із підвищенням», — посміхнувся начальник.
Марія вибігла з кабінету і першим ділом зателефонувала Тетяні Степанівні, щоб поділитися радісною новиною. Але до телефону ніхто не підходив. Через пів години Марія зателефонувала ще раз, але у відповідь знову була тиша.
Дівчина занепокоїлася і набрала номер Михайла.
– Я зараз з’їду до бабусі, дізнаюся, чи все гаразд. Потім зателефоную тобі, — з тривогою в голосі відповів Михайло.
Марія не могла позбутися відчуття тривоги. Вона вирішила прогулятися вулицею, але щойно вийшла з будівлі, до неї одразу підбігла якась жінка. На ній було стареньке пальто, сиве волосся зібране у хвіст, у руках — потерта сумка.
У Марії стиснуло серце. Вона зрозуміла, що зараз ця жінка скаже те, чого дівчина так чекала і так боялася одночасно. Але риси обличчя у жінки були аж надто знайомі.
– Маріє, привіт, — навіть голос у неї не змінився. Вона так само гордовито розмовляла з Марією, коли та була зовсім маленькою дівчинкою. — Не впізнаєш мене? Я — твоя мама.
– Вітаю. Не впізнаю, — прошепотіла Марія.
– Бачу по очах, що впізнала. Мені було складно тебе знайти, але я це зробила,
— здавалося, мати дуже пишається собою і зовсім не відчуває провини.
– А раніше не намагалися шукати? У вас було 20 років, – тремтячим голосом відповіла Марія.
– Слухай, не звинувачуй мене тут у всіх гріхах. Сама знаєш, що Діма не прийняв тебе, а від розумного чоловіка я відмовитися не могла. Як би я тебе виростила? Грошей зовсім не було, допомоги ніякої. Мій Дімка недавно пішов з життя, серцевий напад,
— мати схлипнула, але Марія розуміла, що ніякої жалості до неї не відчуває. Перед нею стояла чужа жінка, у якої, схоже, не було душі.
– Що ви хочете? — Марії хотілося швидше завершити цю розмову.
– Я знаю, що у тебе все добре. Робота, посада, грошей багато. Ти б допомогла мені з фінансами, треба брата твого піднімати, а мене з роботи звільнили.
Марія слухала її, і хвиля образи підступала до горла. Мати кинула маленьку дочку, проміняла на чужого чоловіка, а тепер ще й вимагає грошей. Саме в цей час у Марії задзвонив телефон.
Дзвонив Михайло, який повідомив, що Тетяна Степанівна в лікарні.
– Розмова закінчена. Забудьте про дорогу сюди, я не хочу вас більше бачити ніколи,
— відрізала Марія і побігла до машини.
Потрібно було їхати в лікарню до людини, яка стала для неї рідною. Марія з Михайлом знайшли найкращих лікарів, які поставили Тетяну Степанівну на ноги. А через півроку Марія і Михайло одружилися. Марія забула про нічні кошмари, адже в її житті з’явилися кохані та рідні люди.
Спеціально для сайту Stories
