Нам із донькою дивом вдалося виїхати за кордон. Довелося кинути абсолютно все, що пов’язувало нас із домом. Тимчасовий притулок ми знайшли в маленькому містечку.
Дочка адаптувалася дуже швидко, а ось мені довелося несолодко. Доньці 18 років, і вона продовжила навчання у виші дистанційно. До того ж у неї чудова англійська, тому вона майже одразу почала вивчати німецьку.
Мова дається їй досить легко. Чого не скажеш про мене. Хоч би як я намагалася, двох слів зв’язати не можу. Тож розраховувати на серйозну роботу не довелося. Працюю руками на складі. Але нічого!
Головне, що гроші платять вчасно і нам вдається зводити кінці з кінцями. Про повернення на батьківщину поки що не йдеться. Та й моє особисте життя тут почало налагоджуватися, хоча я на таке навіть не розраховувала.
Із чоловіком ми давно розлучилися. Доньці тоді було всього два роки. Після розлучення в мене так серйозних стосунків і не було жодного разу. З новим чоловіком я познайомилася випадково.
Але він якось одразу запав мені в душу. Почав залицятися, зустрічати після роботи. Було спочатку важко з ним спілкуватися, але перекладач це питання вирішив. Плюс до всього він запропонував мені займатися з ним німецькою.
Я багато розповідала йому про рідну країну. Він із захопленням слухав про те, як наші люди справляються з усіма негараздами, що звалилися на їхні голови. Крок за кроком я почала відкриватися цьому чоловікові.
Познайомила його зі своєю донькою. Вона ще й запитала, чи я не хочу вийти за нього заміж. Зізнаюся чесно, всерйоз про це я ніколи не думала, але після слів дочки ця тема перестала бути для мене чимось забороненим.
Піти під вінець із німцем. А чому б і ні? Щоправда, я хотіла повернутися на батьківщину. Там у нас і квартира своя, і машина. Родичів, щоправда, не залишилося, але головне, що ми з донькою є одне в одного.
Цей чоловік, до речі, їй теж подобався. Від нього віяло якоюсь упевненістю. З ним нам було безпечно. Коли він покликав мене в ресторан, я була на сьомому небі від щастя.
Такого ще не траплялося, і я подумала, що він зважився на якісь серйозні кроки. Адже в нас не було жодних розмов про те, які в нас стосунки. Але незабаром я гірко пошкодувала, що погодилася. Спочатку все було чудово.
Ми смачно поїли, випили ігристого. Говорили про все на світі. А потім він сказав, що мріє про таку дружину, як я. Він узяв мене за руку і подивився мені в очі. Мені стало трохи не по собі, якщо чесно.
Просто я не очікувала такої прямоти. Він від мене не вимагав нічого. Він просто ділився зі мною своїми думками, говорив про майбутнє, а потім заїкнувся про те, що було б чудово жити разом.
Коли ми попросили рахунок, сталося те, чого я ніяк не очікувала. Він засунув у шкіряну рахівницю якісь гроші й передав її мені. Я відкрила її, глянула на рахунок, потім на суму, яку додав туди коханий.
Прийшло усвідомлення, що решту потрібно доповісти мені. А це, якщо що, цілих немало. Діватися було нікуди. Довелося доплачувати самій. Мене це все просто вибило з колії.
Я розумію, що в наш час нормально ділити рахунок навпіл. Але ж він знає, скільки я заробляю! До того ж він буквально п’ять хвилин тому говорив, що хоче жити разом. У мене це все в голові не вкладається просто.
Але ще більше мене обурило, що він залишив офіціантові просто величезні чайові. І я розумію, що він міг легко заплатити і мою половину рахунку. Але просто він мислять зовсім іншими категоріями.
Мене ця ситуація дуже засмутила. Тепер до зарплати доведеться доживати. Вирішила доньці про це не говорити. Не знаю, як далі тепер бути. Якщо він хоче зі мною жити, як він собі уявляє наші сімейні витрати?
