Я росла в сім’ї, яка все моє дитинство готувала мене до заробляння грошей. Мама розповідала, навіщо це потрібно і чому так важливо добре вчитися, щоб у майбутньому мати хорошу роботу. Мама завжди допомагала бабусі.
Вона не тільки давала їй регулярно гроші й оплачувала комунальні послуги, а й приходила на вихідних, щоб зробити генеральне прибирання. Іноді мама брала мене з собою, щоб усього навчити.
Мені було всього п’ять років тоді, а мама майже підходила до свого 30-річного ювілею. Мені добре врізалося в пам’ять це свято. Ми сиділи всією родиною за щедро накритим столом, і батьки постійно говорили про гроші.
Вони були ніби схиблені на цьому. Я була маленькою і не все до кінця розуміла. але вже тоді відчувала, ніби на мої маленькі тендітні плечі лягає відповідальність.
Я думала, що батьки не будуть мене любити, якщо я не допомагатиму їм. Звісно, в тому віці допомога полягала в дрібницях. Однак це почуття, як снігова куля, росло з роками.
Після школи, яку я закінчила із золотою медаллю, я вступила на бюджет до престижного вишу. Працювати почала вже під час навчання. Батьки казали, що це допоможе мені швидше адаптуватися до реалій дорослого життя.
Не знаю, як мені вдавалося тоді все поєднувати, але зрештою я отримала червоний диплом і пропозицію від роботодавця одразу після закінчення вишу. Бути на хорошому рахунку – мама говорила, що це найголовніше.
Не висовуватися зайвий раз, але й прагнути при цьому до більшого. Крок за кроком я росла і рухалася кар’єрними сходами. Всього за кілька років мені вдалося досягти чималих висот.
А коли мені виповнилося 25 років, мама зателефонувала і після звичного привітання сказала, що тепер я повинна допомагати їм матеріально. Моя внутрішня п’ятирічна дитина ойкнула. Ось і настав мій зоряний час.
Спочатку мені навіть це подобалося. Я відчувала, що всі ці роки йшла до своїх цілей не дарма. Тепер я по-справжньому корисна, але роки йшли, і апетити моїх батьків зростали.
Батьки вважали, що я маю оплачувати і їхню комуналку, і продукти харчування. Я розуміла, що і на себе почала витрачати більше. Через це відкладати гроші практично не виходило.
А я вже давно мріяла про свою квартиру, оскільки жила на орендованій. Одного разу через це ми з батьками навіть посварилися. Мама влаштувала скандал, коли я повідомила, що не зможу віддавати стільки грошей щомісяця.
І це при тому, що мама сама досі працювала. На той момент їй було всього 53 роки, але сама вона, як і раніше, забезпечувала свою матір. Ось, мабуть, на себе грошей і не вистачало.
Хоча я не розуміла, як таке можливо, адже раніше без моїх грошей вони з батьком нормально справлялися. Мама назвала мене безсердечною і невдячною. Вона мені життя подарувала, а я не готова нічого робити.
Але це ж неправда! Уже стільки років я показую, що вдячна батькам. На мене завжди можна покластися, але мамі цього, мабуть, замало. Якось раз вона натякнула, що в її глибокій старості мені потрібно буде за нею доглядати.
Мене тоді вже настільки сильно дратували ці розмови, що я сказала, що найму доглядальницю. Це маму страшенно образило. Настільки сильно, що ми не говорили цілий місяць, поки їй не прийшла платіжка за комуналку.
Коли я говорю комусь про наші з батьками стосунки, усі крутять пальцем біля скроні. Останнім часом думаю про це все частіше і мені вже теж здається ця ситуація ненормальною.
