– Вітаю, а ви, не знаєте, в якій квартирі Арсеній Савченко живе? Він нещодавно переїхав у цей будинок, – Влада побачила жінку, яка виходила з під’їзду житлового будинку.
Дівчина хотіла зробити сюрприз своєму коханому хлопцю: привезти подарунок до Дня Всіх Закоханих, а заразом подивитися, як він живе. За два місяці стосунків Влада досі не бувала в нього в гостях: усе якось не складалося або скасовувалося в останній момент.
І раптом так збіглося, що дівчина, тікаючи на навчання до вишу, випадково забула ключі від будинку, а їхати по запасні в інший кінець міста на роботу до брата було ліньки. Вона вирішила дочекатися брата з роботи, поєднавши приємне з корисним.
Тож, знаючи, що в Арсенія сьогодні має бути короткий день, вона згадала адресу, за якою неодноразово підвозила його до дому, і вирушила в гості, по дорозі купивши кумедний брелок у вигляді сердечка. Швидше, цей презент був лише приводом, щоб зайти “на чай”.
– Арсенія? А… це з бородою такий. Так, пригадую, бачила його зараз, додому йшов якраз. А ви, вибачте, хто? – дама з підозрою подивилася на Владу. – Навіщо вам мій сусід?
– Я кур’єр, – швидко знайшлася Влада. – Документи треба доставити. А він слухавки не бере. У заявці номер квартири забули вказати. От я й ходжу, у всіх питаю.
– Треба ж, який ви обов’язковий кур’єр! Ось у мене днями ситуація була… – Дама почала говорити, але Влада не слухала. Вона побачила у вікні першого поверху знайому квітку в горщику – різдвяну зірку, ту саму, яку вона подарувала Арсенію на свято місяць тому
. – Так от… Савченки живуть у 3 квартирі, – закінчила дама. – Ходімо, я вам двері відчиню.
– Савченки? – усміхнулася Влада. – Це ви так про Арсенія і його пса?
– Ні, собаки в Арсенія немає. Що ви? Я собачників знаю в нашому будинку. Зачекайте-но… А звідки кур’єр знає, що в клієнта вдома собака? – запитанням на запитання відповіла дама, і Влада почервоніла.
– Я просто припустила. Вибачте, у мене таймінг. Всього найкращого.
Влада пішла до потрібної квартири, так і не дізнавшись, чому сусідка говорила про Савченкно у множині. Вже Влада-то знала, що всі родичі в нього живуть в іншому місті, а з близьких – тільки пес, Тима, з яким дівчина ніяк не могла познайомитися. Мабуть, сусідка просто переплутала.
Влада натиснула на дзвінок і стала чекати. Їй здалося, що вона почула тупіт. Але чомусь двері не відчинили. Вона вирішила зателефонувати Арсенію на мобільний, вирішивши, що дзвінок зламаний. Дівчина була впевнена, що її коханий удома. Сусідка його бачила, у вікні горіло світло…
– Алло? – якось тихо відповів Арсеній.
– Відкрий мені двері. Я стою на порозі, а ти мене не пускаєш.
– Ти що, приїхала? Чому не попередила? – голос на тому кінці здався Владі схвильованим.
– Випадково вийшло. Впустиш – розповім.
– Мене вдома немає. На роботі затримали.
– Дивно. А сусідка сказала, що ти вдома.
– У неї самої не всі вдома. Вибач, мені треба йти. Доведеться твій візит в інший день призначити. Я буду вдома тільки через дві години. Мені дуже шкода, правда. Я завтра заїду до тебе, влаштуємо романтичну вечерю. Ну все, бос іде, – пошепки сказав Арсеній, а потім Влада почула гудки.
Їй нічого не залишалося, як покинути під’їзд. Не стукати ж у зачинені двері!
Незважаючи ні на що, вона не хотіла ставити під сумнів слова Арсенія. Сусідка, мабуть, занадто погано знала тих, хто жив поруч. А світло у квартирі цілком могло б горіти через те, що його забули вранці вимкнути.
Із цими думками Влада відчинила машину і сіла за кермо. Вона кинула погляд на вікно, розташоване на першому поверсі, і їй здалося, що фіранка здригнулася.
“Може, вітер? Чи собака?”
Чомусь Влада не поспішала їхати. Вона подивилася на годинник і придумала чудовий план: у будинку була піцерія на доставку.
Влада вирішила будь-що дочекатися свого героя і переставила машину ближче до входу в піцерію, а потім швидко зробила замовлення. Уже через 15 хвилин вона відкривала велику коробку “сирної”. Сидячи на лавочці біля будинку, Влада наминала піцу і поглядала на вікна.
Дівчина розташувалася так, що її було не видно, зате в неї був чудовий огляд. Саме тому вона ледь не подавилася піцою, коли побачила Арсенія, який щось зосереджено виглядав на парковці, визираючи у вікно.
“Чи не мою машину він шукає?” – промайнуло в голові. Першою думкою було кинутися до його вікна і поставити всі запитання. Але чомусь Влада вирішила поспостерігати за ним ще. Вона була точно впевнена, що Арсеній не міг прийти додому, поки вона їла. Весь цей час двері в під’їзд були в її видимості.
А це означало лише одне: Арсеній набрехав. Він був удома, коли вона дзвонила йому в двері. А чому він не відчинив? Ось у чому питання.
Арсеній тим часом переконався, що на парковці немає машини Влади (вона переставила її з іншого боку від під’їзду). Фіранка опустилася, і Влада стала швидко збирати піцу, щоб піти до благовірного знову і все з’ясувати.
Щоправда, йти нікуди не довелося: Арсеній сам вийшов із під’їзду. Причому не один.
Влада не впізнала б його, якби не помітила знайому кепку, адже на ньому був одягнений рюкзак-кенгуру, в якому сиділа дитина. Поруч ішов хлопчисько років восьми, а за руку з ним крокував ще один хлопчик, років трьох. Процесію завершувала дама в плащі й окулярах.
“Як мило!” – подумала Влада, роблячи кілька фотографій на мобільний. Вона не встигла підбігти до Арсенія, він швидко зник за рогом. Та й чесно кажучи, дівчині було шкода дітей. Вони не винні, що їхній татусь загуляв.
Влада навіть не розплакалася. Вона просто була в шоці. Ось значить, чому сусідка сказала Савченки: вона знала, що в Арсенія сім’я. Знала на відміну від Влади.
Повернувшись додому, Влада заблокувала номер Арсенія і видалила його з друзів. Щоправда, хлопець не зрозумів, у чому причина такої поведінки дівчини і вирішив приїхати до неї та особисто поговорити. Пускати до себе Влада його не захотіла, але на вулицю вийшла.
– Що сталося? Чому ти так поводишся? – з ходу почав він.
– Це я маю тебе запитати. Нічого не хочеш мені розповісти?
– Зі святом… Я взагалі не думав, що для тебе це важливо. – Здивувався Арсеній і простягнув букет. – Ось, квіти. Що ще треба?
– Засунь їх куди подалі! – Влада демонстративно підійшла до сміттєвого кошика і встромила туди букет. – Там саме місце і квітам, і нашим брехливим стосункам.
– Та скажи нарешті, в чому справа?!
– Ось! Досить вдавати з себе дурня! – Влада сунула йому під ніс телефон із фотографіями.
Арсеній насупився. На секунду Влада навіть вирішила, що зараз він розсміється і скаже, що вона помилилася, переплутала адресу і все це цілковита дурість. Але хлопець зітхнув.
– Ясно. Ти бачила мене, а я думав, що ти поїхала.
– Супер! І це б знову дало тобі шанс вішати мені на вуха локшину!
– Владо…
– Ні! Ні слова! Я не зустрічаюся з одруженими!
– Та ти не так зрозуміла…
– Ага. Дітей тобі підкинули, а це секретний агент, – Влада тицьнула пальцем у жінку на фото. А ти казав, що в тебе собака.
– Ні, діти й справді мої. Тима – це не пес, а син. А це… Няня. Вона приходить займатися з дітьми, коли я на роботі.
– Чому ти чесно не сказав мені, що в тебе діти? І де взагалі твоя дружина?! – спалахнула Влада. Пес, син… Усе це не вкладалося в її юну голову.
– Вона пішла до іншого і полетіла жити закордон.
– М-так… Тепер зрозуміло, чому ти не запрошував мене до себе! А там виявляється сюрприз!
– Ми з тобою всього два місяці. Не бачу нічого такого в тому, що чоловік тримає дистанцію і має деякі таємниці. Це як “родзинка” у стосунках.
– Та в тебе я дивлюся цілий куль із родзинками! – Влада подивилася на фото трьох пацанів і похитала головою. – Загалом, мені все ясно про тебе. Дистанція була однобокою. До мене ти ходив із завидною регулярністю і вважав, що дотримуватися цнотливості до весілля – минуле століття.
Отже, жінка – загадка вже не модно, а ось таємничий чоловік – саме те.
Влада перестала говорити. Їй раптом стало смішно. Смішно і нерозумно. І зовсім не шкода Арсенія, хоча він був не в найкращому становищі, раз від нього пішла дружина.
– Значить, і ти втечеш. Як і всі до тебе? Ти нічим не кращий за інших! – сплюнув Арсеній. – А кажуть – у жінках є материнський інстинкт…
– Мені 19 років, Арсенію! Які мені зараз діти?! Ні, я не проти дітей у майбутньому, я проти брехні. Хто знає, може, у тебе ще й три запасні дружини по кутах? Ні, дякую. Я за чесність із самого початку стосунків.
Влада стиснула в кишені брелок із сердечком і пішла не прощаючись.
– Подарую це комусь іншому. Гіднішому, – подумала вона, остаточно ставлячи крапку в цих “таємничих” стосунках.Спеціально для сайту Stories
