– Карино, я вдома! – пролунав голос Євгена з передпокою.
Карина, яка щойно повернулася з другої роботи, втомлено зітхнула. Вона сподівалася хоч трохи відпочити перед неминучою розмовою з чоловіком. Але доля розпорядилася інакше.
– Я на кухні, – відгукнулася вона, наливаючи собі чай.
Євген увійшов на кухню із задоволеною посмішкою на обличчі. Карина одразу відчула недобре – ця посмішка не віщувала нічого доброго.
– Як минув день? – запитала вона.
– Чудово! – вигукнув Євген. – Я звільнився.
Карина завмерла, чашка застигла на півдорозі до рота. Вона повільно поставила її на стіл і подивилася на чоловіка.
– Що значить “звільнився”? – тихо запитала вона, відчуваючи, як усередині закипає гнів.
– А те й означає, – безтурботно відповів Євген, відкриваючи холодильник. – Ці жмоти запропонували мені всього двадцять п’ять тисяч на випробувальному терміні. Ти уявляєш? Мені, з моїм досвідом і навичками!
Карина мовчала, намагаючись впоратися з емоціями, що нахлинули. Вона згадала, як шість років тому вони з Євгеном одружилися, сповнені надій і планів на майбутнє. Як вона підтримувала його, коли він вирішив змінити професію. Як працювала на двох роботах, щоб він міг “знайти себе”.
– Євгенію, – нарешті вимовила вона, намагаючись говорити спокійно. – Це вже третя робота за місяць. Ти розумієш, що так не може тривати?
– А що такого? – здивувався він, жуючи бутерброд. – Я шукаю гідне місце. Не можу ж я погоджуватися на будь-яку роботу.
Карина подивилася на чоловіка, який безтурботно наминав їжу, куплену на її гроші, і зрозуміла, що більше не може мовчати.
– Мені байдуже, як і де ти братимеш кошти на життя, але я тебе більше утримувати не буду! Не платитимеш за квартиру – вилетиш звідси!
Євген перестав жувати і втупився на дружину.
– Ти що, серйозно? – запитав він із недовірою.
– Абсолютно, – відповіла Карина. – Я втомилася бути єдиним годувальником у сім’ї. Ти здоровий чоловік, а сидиш удома і граєш у комп’ютерні ігри.
– Я не граю, а шукаю роботу! – обурився Євген.
– Так? І як успіхи? – саркастично запитала Карина. – За останній рік ти знайшов цілих три роботи і звільнився з кожної через тиждень.
Євген схопився, обличчя його почервоніло від гніву.
– Ти не розумієш! – закричав він. – Я не можу працювати за копійки! Я гідний більшого!
– А я, значить, можу? – тихо запитала Карина. – Я можу працювати на двох роботах, приходити додому о дев’ятій вечора, валитися з ніг від втоми? А ти в цей час “шукаєш себе”?
Євген відкрив рота, щоб відповісти, але Карина його перебила:
– Ні, досить. Я більше не можу так жити. Або ти знаходиш роботу і починаєш вносити свою частку за квартиру, або збираєш речі і йдеш.
– Ти не можеш так зі мною вчинити! – вигукнув Євген. – Я твій чоловік!
– Чоловік? – гірко усміхнулася Карина. – Чоловік має бути опорою, а не тягарем. Я дала тобі шість років. Шість років я чекала, коли ти нарешті подорослішаєш і почнеш нести відповідальність. Але, схоже, цього не станеться.
Євген дивився на дружину, не вірячи своїм вухам. Він ніколи не бачив її такою рішучою і жорсткою.
– Ти ставиш мені ультиматум? – запитав він.
– Ні, – похитала головою Карина. – Я просто кажу, як буде. У тебе є місяць, щоб знайти роботу і почати платити за квартиру. Якщо цього не станеться – ти підеш.
Із цими словами вона встала і вийшла з кухні, залишивши Євгена в цілковитому подиві. Він не міг повірити, що його дружина, завжди така м’яка і розуміюча, раптом перетворилася на холодну і розважливу жінку. Але в глибині душі він розумів, що сам довів ситуацію до цієї точки.
Євген сидів на кухні, втупившись у вікно. Слова Карини луною віддавалися в його голові. Він не міг повірити, що його дружина, поставила йому ультиматум.
– Це нечесно, – пробурмотів він, звертаючись до порожньої кухні. – Вона не розуміє, як складно знайти хорошу роботу.
Карина в цей час лежала в спальні, дивлячись у стелю. Вона відчувала суміш полегшення і провини. З одного боку, вона нарешті висловила все, що накопичилося за ці роки. З іншого – їй було боляче бачити розгубленість в очах чоловіка.
Ранок наступного дня почався в напруженій тиші. Карина збиралася на роботу, Євген робив вигляд, що спить. Коли двері за дружиною зачинилися, він встав і підійшов до вікна.
– Вона просто не розуміє, – сказав він своєму відображенню. – Я не можу погоджуватися на першу-ліпшу роботу. Я гідний більшого.
Весь день Євген провів, гортаючи вакансії в інтернеті. Але щоразу, бачачи вимоги або зарплату, він знаходив причину, чому ця робота йому не підходить.
Карина повернулася пізно ввечері, втомлена і роздратована. Побачивши чоловіка за комп’ютером, вона запитала:
– Ну як, знайшов що-небудь?
Євген повернувся до неї з обуренням:
– Ти не повіриш, яку маячню вони пропонують! Ось, дивись, – він вказав на екран, – вимагають п’ять років досвіду, а платити готові копійки!
Карина важко зітхнула:
– Євгенію, але ти ж розумієш, що потрібно з чогось починати? Не можна відразу отримати роботу мрії.
– Ти на чиєму боці? – розлютився Євген. – Ти повинна мене підтримувати, а не критикувати!
– Підтримувати? – Карина відчула, як усередині закипає гнів. – Я шість років тебе підтримую! Я працюю на двох роботах, щоб ми могли нормально жити. А ти? Що робиш ти?
Євген схопився, обличчя його почервоніло:
– Я шукаю гідну роботу! Я не збираюся продаватися за копійки!
– А я, значить, продаюся? – тихо запитала Карина. – Я, по-твоєму, не гідна кращого?
Євген зупинився, зрозумівши, що сказав зайве. Але було вже пізно.
– Слухай, – продовжила Карина, – я втомилася. Втомилася від твоїх виправдань, від твого егоїзму. Ти думаєш тільки про себе, про свої амбіції. А про мене ти подумав? Про те, як мені важко тягнути все на собі?
– Але я ж шукаю роботу! – вигукнув Євген. – Ти не розумієш, як це складно!
– Ні, це ти не розумієш, – похитала головою Карина. – Ти живеш у якомусь вигаданому світі, де тобі всі винні. Але реальність така, що потрібно працювати, Євгенеію. Працювати, навіть якщо робота не ідеальна.
Євген дивився на дружину, не впізнаючи її. Куди поділася та м’яка, розуміюча жінка, з якою він одружився?
– Ти змінилася, – сказав він із гіркотою. – Ти стала холодною і розважливою.
Карина гірко усміхнулася:
– Ні. Це ти просто залишився колишнім. Ти все той самий мрійник, який не хоче дорослішати. А я… Я просто втомилася бути твоєю матусею.
Ці слова боляче вдарили по самолюбству Євгена. Він схопився і закричав:
– Та як ти смієш! Я чоловік, я глава сім’ї!
– Глава сім’ї? – Карина подивилася на нього з жалістю. – Глава сім’ї не сидить удома, граючи в комп’ютерні ігри, поки його дружина працює на двох роботах.
Євген відкрив рот, щоб відповісти, але не знайшов слів. Він відчував, як земля йде з-під ніг. Невже його дружина справді так про нього думає?
Карина, бачачи його розгубленість, пом’якшилася:
– Євгенію, зрозумій, я не хочу тебе образити. Я просто хочу, щоб ти нарешті подорослішав. Щоб узяв на себе відповідальність.
Але Євген уже не слухав. Образа і гнів затьмарили розум. Він схопив куртку і попрямував до дверей.
– Куди ти йдеш? – запитала Карина.
– До друга, – кинув він через плече. – Якщо вже я тобі в тягар, поживу в нього, поки ти не схаменешся.
Двері зачинилися, і Карина залишилася одна в порожній квартирі. Вона опустилася на стілець, відчуваючи, як по щоках течуть сльози. Невже це кінець? Невже шість років шлюбу закінчаться ось так?
Минув тиждень відтоді, як Євген пішов із дому. Карина намагалася зануритися в роботу, щоб не думати про те, що трапилося, але думки про чоловіка не давали їй спокою. Вона то злилася на його безвідповідальність, то картала себе за різкість.
У суботу ввечері пролунав дзвінок у двері. Карина відчинила і побачила на порозі Сергія, найкращого друга Євгена.
– Привіт, Карино. Можна ввійти? – запитав він, переминаючись із ноги на ногу.
Карина мовчки кивнула і пропустила його у квартиру. Вони пройшли на кухню, де Сергій ніяково влаштувався на стільці.
– Як ти? – запитав він після паузи.
– Нормально, – коротко відповіла Карина. – Ти прийшов поговорити про Євгенія?
Сергій кивнув:
– Він живе в мене цей тиждень. І, чесно кажучи, я не знаю, що з ним робити.
Карина запитально подивилася на нього, і Сергій продовжив:
– Він цілими днями сидить за комп’ютером, нібито шукає роботу. Але насправді просто грає і скаржиться на життя.
Карина гірко усміхнулася:
– Нічого нового. Так було і тут.
Сергій похитав головою:
– Знаєш, я завжди вважав Женьку чудовим хлопцем. Але зараз… Я не впізнаю його. Він ніби застряг у підлітковому віці.
– І ти прийшов сказати мені, що я маю його пробачити і повернути? – з викликом запитала Карина.
– Ні, – твердо відповів Сергій. – Я прийшов сказати, що ти маєш рацію. Женьці потрібно подорослішати і почати відповідати за своє життя.
Карина здивовано подивилася на друга чоловіка. Вона очікувала, що він захищатиме Євгена.
– Я намагався з ним поговорити, – продовжив Сергій. – Пояснити, що він не може вічно жити у своїх фантазіях про ідеальну роботу. Але він не слухає.
Карина зітхнула:
– Я шість років намагалася до нього достукатися. Думаєш, у тебе вийде за тиждень?
Сергій похитав головою:
– Ні, не думаю. Але я хочу, щоб ти знала: не всі вважають тебе злою дружиною, яка вигнала чоловіка. Багато хто розуміє, чому ти так вчинила.
Ці слова несподівано зворушили Карину. Вона відчула, як до горла підступає клубок.
– Дякую, Сергію. Це… Важливо для мене.
Вони помовчали деякий час, кожен занурений у свої думки. Нарешті Сергій запитав:
– Що ти збираєшся робити далі?
Карина знизала плечима:
– Чесно? Не знаю. Я кохаю Євгена, але… Я не можу більше жити так, як раніше. Я втомилася бути єдиним дорослим у наших стосунках.
Сергій кивнув:
– Я розумію. І, знаєш, я думаю, що твій ультиматум – це, можливо, єдиний спосіб змусити його змінитися.
– Або остаточно зруйнувати наш шлюб, – тихо додала Карина.
– Можливо, – погодився Сергій. – Але іноді потрібно ризикнути всім, щоб щось змінити.
Вони ще трохи поговорили, згадуючи минуле, обговорюючи, як змінився Євген за ці роки. Коли Сергій ішов, Карина відчула дивне полегшення. Ніби розмова з другом чоловіка допомогла їй утвердитися в правильності свого рішення.
Наступного дня Євген несподівано з’явився на порозі квартири. Він виглядав пом’ятим і втомленим.
– Нам потрібно поговорити, – сказав він, дивлячись Карині в очі.
Вона мовчки пропустила його у квартиру, відчуваючи, як серце починає битися швидше. Що б не сталося далі, вона знала, що ця розмова змінить їхнє життя назавжди.
Карина і Євген сиділи на кухні, мовчки дивлячись один на одного. Напруга між ними була майже відчутною. Нарешті Євген порушив тишу:
– Я багато думав за цей тиждень, – почав він, нервово смикаючи рукав сорочки. – Про нас, про себе, про те, що ти сказала.
Карина мовчки кивнула, чекаючи продовження. Євген глибоко зітхнув і продовжив:
– Ти мала рацію. Я поводився як дитина, яка не бажає дорослішати. Я думав тільки про себе, про свої амбіції, не помічаючи, як важко тобі доводиться. Але, ти не думала ніколи, як мені самому.
Карина відчула, як до горла підступає клубок.
– Я не думала? Та я тільки про тебе і думала весь цей час! Усі ці шість років! Я постійно…
– Ні, ти думала про себе, як важко тобі! – перебив її Євген. – Я зрозумів, що моя гордість і лінь руйнують нашу сім’ю. Але й ти теж цьому причина. Ти хочеш, щоб я був нещасний, але щоб працював. Це неправильно, Карино…
– Ось як, значить? І що ж ще ти мені хочеш сказати зараз?
Він подивився Карині прямо в очі:
– Я влаштувався на роботу. Не ідеальну, не ту, про яку мріяв. Але це початок. Я попрацюю там скільки зможу, нічого поки що не обіцяю, але й ти маєш змінитися. Почати думати не тільки про себе!
Карина здивовано моргнула:
– Правда? Ось, значить, що ти про мене думаєш?
– Так! А ще, перестань налаштовувати моїх друзів проти мене! Мені Сергій стільки всього висловив, поки я в нього жив, і це явно з твоєї подачі.
Карина відчула, як усередині неї борються лють та істерика. Вона хотіла повернути чоловіка додому, але сказане ним зараз говорило тільки про те, що він ніколи не візьметься за розум. Що для нього завжди і все буде крутиться тільки навколо нього.
– Збирай свої речі і йди,- втомлено сказала вона.
– Почекай! Я думав, що ти, навпаки, зрадієш, що я переосмислив усе, що я знайшов роботу, що я…
– Ні! Ти нічого не переосмислив, але це не найсумніше. Ти ще глибше занурився у вигаданий тобою світ, і дороги назад більше немає. А я більше не хочу тягнути тебе на собі.
– Але куди я піду, Карино? – розхвилювався він одразу.
– Мені байдуже. Ось чесно.
– Це просто означає, що ти мене ніколи й не кохала! Усі ці шість років ти тільки й робила, що вдавала! – вигукнув він різко.
– Пішов геть…
– Що?
– Пішов геть звідси!- закричала Карина, бо далі слухати це все вона більше не могла.
Євген зрозумів із тону дружини, що це не жарт, не прикол, що вона справді його виганяє з дому.
– Почекай, Карино, я ж для нас стараюся. Не виганяй мене… Дай нам шанс!
Але Карина його більше не слухала, вона пішла до спальні й почала вивертати шафи, викидаючи на підлогу всі речі свого чоловіка, які там ще залишалися. Те ж саме вона зробила і у ванній. Скрізь, де було хоч щось, що належало її чоловікові. А потім повернулася на кухню і жбурнула в Євгена рулончик пакетів для сміття, щоб він пішов і зібрав свої пожитки, тому що більше він тут жити не буде.
Євген не став більше сперечатися. Він зібрав усе. А ще він почав зазіхати на комп’ютер дружини, за яким постійно грав в ігри, мовляв, це його техніка, але купувала його сама Карина, тому комп’ютер він не отримав.
А наступного дня Карина зранку викликала майстра, щоб поміняти замки і подала заяву на розлучення. Спільного майна у них ніякого не було, тож розлучення мало бути легким. Тільки ось осад після всіх цих шести років залишився на душі у Карини дуже важким…Спеціально для сайту Stories
