– Завтра в Катрусі концерт у дитячому садку, – почала Олена, ніяково переминаючись із ноги на ногу. – Вона там виступає у виставі, співає і грає…
– Ти відпроситися хотіла? – прямо запитала Галина Григорівна, ледь піднімаючи голову від стоси паперів. – У котрій годині?
– У 15.00, – видихнула Олена.
– Іди звичайно, – відмахнулася начальниця. – До обіду відпрацюєш, а після – вільна. Тільки звіт сьогодні ввечері направ Ксенії на узгодження, гаразд?
– Добре, – не приховуючи радості, сказала Олена. – Дякую величезне!
З кабінету вона вийшла, широко посміхаючись. Подруга чекала на неї просто за дверима.
– Як пройшло? – відразу ж накинулася на неї Ритка.
– Все добре, – задоволено випалила Олена. – Завтра в обід поїду в сад.
– Ну молодець, – сказала Рита. – Як добре! Казала ж, що відпустить. Це тобі не Ігор Семенович… – Рита поїжилася. – Вона жінка, з нею щодо таких речей простіше домовитися.
Олена кивнула. Жінки повернулися в кабінет і сіли за остаточне вичитування звіту: Олена правила, Рита наповнювала фотографіями. У якийсь момент Рита відкотилася на офісному кріслі майже в середину кабінету і заявила:
– Перерва на чаювання! Оленко, це ж важливий для Катьки концерт. Володя буде?
– Ти смієшся? – Олена розреготалася в голос. – Ні, звісно. Та й кому він потрібен?
Рита підняла одну брову.
– Ви прям точно-точно вирішили розлучатися?
– Точно, – упевнено кивнула Олена. – Він уже давно не частина сім’ї.
Проблеми в шлюбі почалися відразу ж після появи дитини. Олена пішла в декрет, і грошей різко стало не вистачати. Подружжя не сварилося, але розуміло, що треба щось змінювати. І тоді Володимир пішов вахтовиком на будівництво.
Сім’я здобула достаток, незнайомий раніше ніколи, але втратила єдність. Олена не бачила чоловіка місяцями, і це сильно впливало на нерви. Крім того, що вона страшенно нудьгувала, це викликало і труднощі в побуті.
Складно займатися всім і відразу, коли на руках маленька дитина! Олена відчувала дедалі більше невдоволення від вічної відсутності чоловіка, нудьгуючи за колишніми часами і відчуваючи роздратування від нових негараздів.
Позаминулого року Олена збунтувалася. “Начхати на гроші, я все одно виходжу з декрету і буду нормально заробляти,” казала вона, “але ти, будь ласка, будь удома.”
Володимир був непохитний: потрібно забезпечувати сім’ю, нехай і на шкоду спільному проведенню часу.
Рік минув у сварках і Олена, нарешті, звикла, вперше за стільки років, до відсутності чоловіка. Дев’ять місяців тому вона про це заявила. Так спокійніше, так, є розуміння, що покладатися можна тільки на саму себе, а не на міфічну тінь чоловіка десь там далеко-далеко. Навіщо ж тоді бути разом на паперах?..
Чоловік просив потерпіти ще трохи, але сенсу Олена не бачила. Вона вирішила подавати на розлучення. Володимир заявив, що не згоден і… Вкотре поїхав на вахту.
Була це демонстративна крапка в розмові чи спосіб впоратися зі стресом, Олені було вже не особливо важливо – для себе вона все вирішила.
Залишалося вгадати момент для судового засідання – час, коли Володя буде тут. З нотаріусом вона всі проблеми владнала багато місяців тому і зараз чекала лише на черговий приїзд колишнього (в усякому разі, ментально) чоловіка для спільного походу до суду.
Ритка про ситуацію знала в подробицях, тому розпитування Олену здивували. Чого тут допитуватися, і так усе ясно. Ну, нічого, люди навколо звикнуть. А ті, з ким Олена познайомилася після появи доньки – їм і звикати не потрібно. В очі вони ніякого Володю ніколи не бачили.
Олену забавляла ця реакція щирого, неповторного здивування знайомих, які дізнаються через кілька років, що вона, виявляється, заміжня. Щоразу – комедія. Ось, наприклад, Кирило…
Кирила взяли в той самий офіс якраз тоді, коли Олена була в декреті. Через два з половиною роки знайомства Кирило, на своє горе, дізнався, що вона зовсім не мати-одиначка.
Кроки назустріч він робив дуже повільно – Ритка за те й прозвала його черепахою. Так і казала: “Зараз черепаха прийде” і не бентежилася.
Хоча, варто визнати, останнім часом він активізувався – на каву кличе вже впевненіше, і підвозить до будинку чи садочка цілком рішуче. Олені дуже подобався Кирило, але не більше, ніж людина, з якою кілька разів на місяць можна поговорити за чашкою кави.
Варто було визнати, що з любовними справами було туго. Як із чоловіком не пощастило, так і повелося… Нікого підходящого навколо, ніхто не був схожий на колишнього чоловіка.
Олену поки ніхто не цікавив: шлюборозлучний процес ще в самому розпалі, не до цього…
Від усіх цих роздумів Олену відволік голос Ритки, який сповістив про закінчення робочого дня.
– Все, бувай, я додому. І кроки чую – черепаха за тобою вже йде. Удачі! – і, хихикнувши, вона вибігла за двері.
Ледве двері за нею зачинилися, як одразу ж відчинилися знову – справді, Кирило. Він запропонував з’їсти по парі тістечок, але Олена так втомилася, що всіляко опиралася цій ідеї, і Кирило здався.
Похмурий Кирило вийшов, забувши запропонувати свої послуги водія. Олена усміхнулася і поїхала до садка на трамваї.
У шумі дитячих голосів, какофонії іграшкових музичних інструментів і задусі, Олені ледь не стало зле. Вона допомогла доньці скоріше вдягнутися і скоріше вибігла на вулицю.
Катерина натхненно переказувала, які овочі корисні, а які ні, та іншу важливу інформацію з сьогоднішнього заняття, а Олена ловила ротом холодне повітря.
Від чого так погано? Серце неприємно защеміло. Перша думка, що промайнула, – щось трапилося. Щось із Вовою.
Олена поборола бажання істерично дзвонити, глибоко зітхнула і, немов мантру, кілька разів вимовила про себе: “Мені все одно, мені все одно, мені все одно. Це не моя справа”. Трохи заспокоївшись, вони з донькою під руку побрели додому.
Весь наступний день панувала приємна метушня. Зранку Олена вкрай довго заплітала доньку, боячись запізнитися, а також десять разів перевірила, чи на місці всі речі. Робочі години пролетіли непомітно – і ось вона вже мчить назад у садок.
Концерт ішов добре. Катя раз у раз розпливалася в усмішці, поглядаючи на матір зі сцени, і Олена посміхалася їй у відповідь. Якоїсь миті донька запнулася, але Олена захлопала і Катя засвітилася від щастя.
– Добре співає, так? – тихий голос поруч змусив здригнутися.
Олена різко обернулася, відчуваючи сильне серцебиття.
– Що ти тут робиш? – прошипіла вона.
– Я? – Володя, здавалося, був здивований запитанням. – Прийшов на виступ доньки.
– Як давно ти в місті?
– Та вже якийсь час тут перебуваю. Учора з Катею бачився, вона що, не казала? А вихователі?
– Ні, – здивовано відповіла Олена.
– Ну, ось тепер знаєш.
– Чому мені не сказав?
– Навіщо? Ти ж не хочеш мене бачити.
Олена злякалася. А раптом він зараз вимагатиме розділити години спілкування з дитиною не на її користь або, що ще гірше, заявить, що хоче, щоб Катька залишилася з ним після розлучення?
“Ну вже, дурниці, йому – вахтовику – дитину все одно не дадуть” – заспокоїла вона себе. Але осад залишився.
– Ти речі не забрав.
– Та й чорт із ними.
Олена тільки похитала головою.
– Забирай, вони місце займають.
Володя якось дивно на неї подивився.
– Ну, гаразд, якщо ти наполягаєш. А тепер тшш! Ніяких більше запитань до кінця виступу.
Олена перевела погляд назад на сцену.
– Вона чудово справляється, – зауважив Володя через якийсь час.
– Так, – також пошепки відповіла Олена. – Вона дуже артистична. Пам’ятаєш, як у рік вона вимазалася моєю помадою і начепила дідову шапку? Ходила, кривлялася, вся така замурзана, задоволена…
Вова усміхнувся.
– Пам’ятаю, добре вона тоді вимазалася. Правду кажучи, тією помадою і ти також фарбувалася.
Олена зі сміхом стукнула чоловіка в плече, але потім миттю стала серйозною. Ну і для чого ця дружелюбність, ностальгічні паузи? Краще відразу раз – і все. Все одно лічені тижні до розлучення. І вона замовкла.
Але Володя і не думав замовкати. Після концерту він, взявши Катьку, яка примчала, на руки, запропонував поїхати в улюблену раніше кав’ярню. Катька з радістю погодилася, і Олена, згнітивши серце, попленталася за ними.
З боку вони, напевно, виглядали звичайною сім’єю – двоє дорослих з боків і весело щебечучаща дитина в центрі, що чіпляється за руки мами й тата.
Олена знемагала від туги.
На кафе муки не закінчилися – Володя оплатив ігрову. Тепер Олена була змушена сидіти поруч із ним і дивитися, як донька біситься на батутах і багатоповерхових будиночках.
Гнітюче мовчання знову першим перервав Володя. Він заговорив про якийсь спільний спогад із далекого минулого – Олена захопилася і розгнівалася.
Через півгодини вона раптом усвідомила, що повністю розслабилася і отримує вкрай сильне задоволення від розмови. Для повного щастя залишалося взяти чоловіка за руку й отримати поцілунок у перенісся, але це все давно в минулому…
– Знаєш, так добре сидимо, – сказав раптом чоловік. – Я згадав, що ми завжди раніше так сиділи: близько-близько, говорили про все, а потім ти видавала якийсь безглуздий каламбур, я сміявся і цілував тебе в носик. Дуже гарний носик.
Олена була готова заплакати. Як це було давно!
– Я теж про це подумала, – нарешті, опанувавши себе, випалила вона. – Теж нагадало.
Володя простягнув руку і м’яко взяв накрив її долоню своєю.
– То може варто все повернути? Я кохаю тебе.
– Виключено, – заявила Олена, висмикуючи руку. Другу частину фрази вона пропустила. – Ми вже не ті, що раніше. Тебе занадто довго не було в моєму житті, хоча формально ти й не зникав. Але тільки формально. Зараз я навіть тебе зовсім не знаю!
– Привід дізнатися, – швидко вставив чоловік.
– З твоєю роботою це на межі фантастики, – пожартувала Олена.
– Я звільнився, – спокійно сказав Володя. – Знайшов іншу роботу. У межах міста і з нормальним графіком. На випадок розлучення і процесу поділу часу перебування з дитиною.
– Раніше тебе не зупиняло бачити доньку мало не кілька разів на три місяці, – нагадала Олена.
– Тоді ми дуже потребували, – насупившись, сказав Володимир.
– Тебе! – випалила Олена.
Володя не встиг відповісти.
– Олено? – примхливий голос Кирила вирвав Олену з небуття.
Колега дивився на неї зверху вниз із несхваленням.
– Так?
– Ось ти де, – Кирило знову покосився на Володю.
Він йому явно не сподобався. Виглядав Кирило на його тлі менш мужньо і менш серйозно. Мабуть, щоб відчути себе переконливішим, Кирило задер підборіддя і розправив плечі:
– А з ким це ти тут? – нахабнуватим тоном запитав він, сідаючи до Олени занадто близько і демонстративно.
– Це Володимир, – представила Олена.
– Чоловік, – спокійно пояснив він, із цікавістю роздивляючись Кирила. – Поки що.
Кирило разом здувся, як повітряна кулька. Щось пролепетав, він ретирувався геть.
– Жорсткувато, – прокоментувала Олена. – Чоловік!
– Зате чесно, – знизав плечима Володя. – Додав же, що це тимчасовий статус. Хоча тут усе залежить від тебе! А Кирило в тебе, між іншим, закоханий.
– Знаю, – відмахнулася Олена.
– Але в нього при цьому є дівчина, – зауважив Володя.
– Так? – Олена насупилася. – Ну й добре, це мало що змінює.
Чоловік посміхнувся.
– Мені він не подобається, – пояснила Олена.Володя кивнув.
– Ні, правда. Зовсім не подобається, – навіщось додала Олена, зніяковівши.
– Можеш не виправдовуватися, твоя справа. Я й не питаю. Усе як ти захочеш.
– Мені ніхто не подобається, клянуся, – зовсім тихо прошепотіла Олена. – Я ніколи нікого не кохала, крім тебе.Спеціально для сайту Stories
– Я теж, – просто відповів Володимир.
Олена ще довго дивилася йому прямо в очі, а він дивився у відповідь. Обидва мовчали.
А коли Катя награлася, то подружжя взяло доньку за руки й повело додому. Вечір вони провели втрьох, як і наступні вечори – і так тепер було завжди.
