Нещодавно чоловік повернувся додому із конвертом у руках. Каже, мовляв, тобі прийшов якийсь лист, такий офіційний. Я витерла руки, відкрила конверт і почала читати. Сплата аліментів батькам і далі за списком з усіма такими нюнсами, що з того випливають. Якщо чесно, я була шокована, але в якийсь момент стало навіть смішно.
Чоловік взагалі не зрозумів, що сталося, адже про мою сім’ю він знав мало. Я подумала, що цей лист — чудова нагода все йому розповісти. А розповідати було що.
У моїй сім’ї я була найстаршою дитиною. Починаючи з 12 років, мені доводилося пізнавати всі принади дорослого життя, до якого ніхто мене не готував. Два молодші брати і однорічна сестричка цілими днями перебували під моєю опікою.
Батько пропадав на роботі або просто пропадав. Матері також ніколи не було вдома. Одна лише бабуся, яка доживає своє, тому весь клопіт по дому лежав на моїх тендітних плечах. Для сестрички я готувала суміші, братам варила кашу чи макарони. Потім прибирання, прання та уроки. Не знаю, як я примудрялася при всьому цьому ще й вчитися нормально.
Напевно, найбільше мотивувала моя вчителька з англійської мови. Раїса Федорівна займалася зі мною додатково і часто хвалила мене. Іноді мені здавалося, що вона замінює мені матір, настільки теплими були наші стосунки.
Раїса Федорівна стала моїм провідником у світ знань. На день народження вона завжди дарувала мені нову захоплюючу книгу, а перед випускним сказала, що мені потрібно обов’язково продовжити навчання та вступити до університету.
Але із цим були проблеми. Моя мама заборонила мені вступати, сказала, що сім’ї потрібні гроші і вона вже влаштувала мене до місцевого магазину біля будинку. Мовляв, сама вона не вчилася і мені нема чого. Коли про все дізналася Раїса Федорівна, вона того ж дня прийшла до мене додому, щоб поговорити з матір’ю. Але жоден із її аргументів не переконав мою маму. Адже вона завжди вважала мене невміхою, яка не годиться для чогось серйозного.
Коли моя вчителька зрозуміла, що справи не буде, вона запропонувала мені те, що назавжди змінило моє життя:
«Ти вступиш і житимеш у моєї сестри спочатку. Я допоможу тобі з грошима, не хвилюйся. Якщо ти не зробиш цього, то назавжди застрягнеш у цій дірі. Я хочу тобі кращого життя».
І я поїхала. Кинула сім’ю, рідних і вирушила до своєї мрії. Сестра Раїси Федорівни була самотньою, але дуже доброю жінкою. Я допомагала їй по дому, а вона готувала для мене їжу. Завдяки їй та моїй шкільній вчительці з англійської я стала на ноги. Закінчила університет із червоним дипломом і почала працювати у школі.
А моя мати від мене відхрестилася. Сказала, що така дочка їй не потрібна і щоб удома я більше не наважувалася з’являтися. Батько на той час уже пішов із сім’ї, а бабусі не стало. За братів і сестру прикро, але мати завжди любила їх більше, ніж мене, тому я була впевнена, що з ними все нормально.
І ось мені 35, а мій чоловік приносить цей безглуздий лист, в якому мати вимагає, щоб я платила їй аліменти. Смішно. З якого дива я взагалі повинна їй допомагати? Все дитинство я горбатилася і вислуховувала від матері, яка я недолуга. І з її волі могла закінчити своє життя у глухому магазині у ролі продавчині. Ні, дякую, це в минулому. Моя мати не заслуговує на жодну копійку.
