Сім’я готувалася до найкращої відпустки у своєму житті. Тетяна взялася за підготовку з душею та легким фанатизмом. Три місяці пішло на вибір курорту, два — на вибір готелю, місяць — на складання культурної програми. Кожна хвилина двотижневої подорожі була продумана до дрібниць фельдмаршалом у спідниці.
Ось приклад одного дня: сніданок; поїздка до визначних пам’яток, прогулянки верхи; другий сніданок; зоопарк; обід; купання, атракціони; полуденок, дельфінарій; катання на катамаранах; вечеря; розважальна програма, вечірня прогулянка, обговорення дня.
На відпочинок часу не залишалося.
Усі зусилля та старанна підготовка були зведені нанівець у перший же вечір.
— Коля, ось ти, як завжди, все зробив по-своєму! — похмурою статуєю біля вікна височіла Тетяна. Позаду неї на ліжку, немов символ зради, корчився від болю блідий чоловік. — Як? Ну скажи мені, як можна захворіти в перший день?
— Та звідки я знаю, Таню? Ти так говориш, ніби я це навмисно!
— Я ж тобі казала, щоб ти не відхилявся від плану! Це все твоє опозиційне мислення і пінне з кальмарами на обід. Змарнувати таку відпустку… — дулася дружина, дивлячись на тліючий захід сонця.
— Ти маєш рацію, я сам винен, — ледь розклеював губи курортний дисидент. — Ви, головне, відпочиньте, а про мене не турбуйтеся. Твоєю аптечкою можна було б середньовічну Європу врятувати від чу.и — що там отруєння і жар! Пару днів — і я до вас приєднаюся. Дітям, головне, дай повеселитися.
— Так і зроблю, — твердо заявила головнокомандуюча. — Їм це має запам’ятатися, та й мені, мабуть, теж. А ти сам винен.
— Безумовно. А тепер залиш мене і йди спати в сусідню кімнату, щоб теж не підхопити цю хворобу, — відсторонено висловив свою волю Микола і заплющив очі.
Рано-вранці Тетяна склала для чоловіка коротку інструкцію на сім аркушів і, підготувавши йому все необхідне для лікування, забрала сонних дітей на пішу прогулянку до якихось неймовірно «цінних» руїн.
Ближче до обіду Коля почувався краще. Температура спала, живіт заспокоївся; з’явився легкий голод. Ризикнувши спуститися в кафе при готелі, Коля виявив там лише міцні напої. Кухня сьогодні не працювала. Довелося піти трохи далі.
Вулиця, де вони оселилися, була суцільно усіяна шашличними. Через відсутність різноманітності Коля зайшов у найближчу і попросив чогось дієтичного.
— Візьми курку. Птиця — найдієтичніший продукт, — порадив офіціант, він же шашличник, він же бармен і директор.
— Грудка є?
— Ні. Є тільки крильця з соусом сацебелі! Пальчики оближеш!
— А щось більш дієтичне? — засумнівався Коля, дивлячись на свої пальці.
— Візьми барашка, він траву їв, дуже стрункий був. До м’яса раджу домашнє червоне, допомагає при отруєнні, — запевняв офіціант.
— Це як же?
— Випиваєш стаканчик і забуваєш про недугу.
Коля взяв три види шашлику, лаваш, овочі та пляшку домашнього — для впевненості.
Зайшовши в номер, він обережно з’їв шматочок м’яса і хотів почекати п’ятнадцять хвилин, але не втримався і накинувся на все одразу. Через двадцять хвилин, коли м’ясо вже не лізло, стало ясно, що небезпека минула. Кухар не обдурив.
Коля хотів зібратися і наздогнати сім’ю. Він засунув руку в сумку, щоб дістати плавки, але натрапив на книгу, яку взяв із собою без жодної надії. Спокуса була великою, і Коля вирішив, що йому зарано виписуватись з лікарні.
За вікном шумів прибій, обгорілі люди ліниво перебігали від тіні до тіні, чувся дитячий плач. Охолоджуваний морським повітрям з кондиціонера, страждалець лежав на ліжку, потягував червоне і насолоджувався читанням.
Ближче до полудня з вулиці почулися рідні голоси. Сховавши докази під ліжко, Коля склав руки на грудях і зобразив неймовірні муки.
Відчинилися двері, першими в номер увірвалися діти, а вже потім — протяг. Вкриті трьома шарами коктейлю з кремів «для» і «після» засмаги, бешкетники почали стрибати на ліжку батька.
— Ми так класно погуляли! — у голосі втомленої дружини звучали брехливі нотки. — Діти, швидко підтвердьте, щоб вашого батька мучила заздрість і він швидше одужав.
— Дуже класно! — улюблені спадкоємці стрибали, збовтуючи всередині батька всі нещодавно з’їдені ним «ліки».
— Діти, залиште тата в спокої, йому погано! Коля, а що у тебе з обличчям? — запитала дружина.
—А що з ним? — занепокоївся чоловік.
— Дивно блищить, та й очі якісь туманні.
— Це симптоми, — витер серветкою шашличний жир з губ Коля. — Кальмари все ще намагаються підняти повстання в мені, але я його прид.шую лоперамідом і вугіллям. Думаю, що до вечора впаде останній оплот, і я повернуся до вас.
А ви йдіть, не витрачайте на мене час, я книжку почитаю, — дістав Коля з-під подушки доказ своєї гарної поведінки.
— Ну добре, — кивнула дружина, — лікуйся. Лежи в ліжку, пий ліки та багато рідини. Чим швидше одужаєш — тим швидше відпочинеш. Шкода буде втратити відпустку, ти ж стільки працював. І дітей цілий день не бачиш…
— Шкода, шкода, — простогнав Коля і природно зобразив неймовірну скорботу.
Сім’я пішла.
Коля прочитав третину книги і зрозумів, що йому потрібно розім’ятися і вигуляти своїх мікробів. Далеко ходити не став, щоб дружина не запідозрила його в порушенні постільного режиму. Спустившись на перший поверх, Коля заглянув у бар і взяв ще трохи рідини, як радила дружина.
Зробивши три кроки вбік, він помітив двері з інтригуючим написом «SPA». Всередині йому обіцяли райську насолоду, а ще зцілення від усіх можливих недуг. «Саме те, що прописав лікар», — зрадів Коля.
Наступні дві години він провів у товаристві лікувальної грязі, хамама, рук масажиста. У боротьбі з імунітетом хвороба Миколи програвала на всіх фр..тах.
Дружина та діти з’явилися після вечері й застали батька, який мирно спав поперек ліжка. Його шкіра була червоною від процедур, а сам Коля видавав якісь дивні звуки, що нагадували схлипування вмир…ого бегемота. Насправді він просто прицмокував від задоволення уві сні.
— Бідненький мій, мучиться, аж почервонів, — з жалем промовила Таня і, перевернувши Колю як слід, пішла спати до дітей.
***
— Може, в лікарню? — запитала вранці Таня, коли чоловік заявив, що не впевнений у своєму швидкому одужанні.
— Ні в якому разі! Тоді відпустка буде зіпсована у всіх! — протестував страждалець. — Мені набагато краще, просто треба ще день-другий полежати. Ідіть, вас там дельфіни вже зачекалися.
— Упевнений?
— На сто відсотків, — кивнув Микола. — Голод, холод і спокій — мої вірні соратники.
— Добре. Ми сьогодні записалися на автобусну екскурсію, нас до вечора не буде.
Коля уявив собі цей автобус: спітнілі батьки кричать на галасливих спітнілих дітей, а спітнілий водій спітнілими руками крутить спітніле кермо.
— Відпочиньте там за мене.
Сім’я пішла.
Не гаючи часу, Микола вийшов із номера прямо в халаті й по перилах скотився до кафе, де на нього вже чекала півлітрова чашка кави та яєчня з сосисками.
— Боже, як же добре, що не вівсянка, — смакував Коля шкідливі жири та вуглеводи, запиваючи все це бурою рідиною.
Покінчивши зі сніданком, він замислився над лікувально-профілактичною програмою. Під рукою у нього були всі необхідні приміщення: басейн, більярдна, спортзал, хамам, дієтична кухня.
Коля відчував себе Адамом, що зірвав заборонений плід у райській відпустці, подарованій йому дружиною та дітьми, але спокуса була настільки привабливою, що він змирився з ув’язн..нням у грішному готелі.
Увечері на веранду, де Коля полоскав горло коктейлем, почали стікатися інші пацієнти стаціонарного відпочинку. Обгорілі, отруєні, травмовані — вони збиралися за великим столом, щоб пограти в карти, випити кави або чарку лікувального бальзаму.
Кожен з них мав у своєму арсеналі важкий діагноз, а їхні дружини, тещі, діти, брати та сестри мужньо брали на себе всі принади курортного відпочинку.
— Шкода, що ми тут у заточенні через свої хвороби, — ліниво скаржилися чоловіки.
— Так, з таким же успіхом можна було залишитися вдома, але головне, щоб сім’я відпочила, — лунало у відповідь.
Інші страждальці кивали на знак згоди, і одразу ж починалася партія в карти та розмови про все на світі.
Під різними приводами Коля продовжував лікуватися і відмовлявся залишати межі готелю та їхати до лікарні, щоб не заразити весь курорт. «Рідні стіни — найкращий лікар!» — ласкаво відгукувався Коля про свій номер.
— Мені здається, чи ти набрав вагу? — запитала через тиждень Таня, дивлячись на набряклі рожеві щоки чоловіка. — Ти що їси?
— Виключно дієтичну їжу, — ухильно відповів той і, згадавши стейк, з’їдений за вечерею, облизнувся.
— Мені так шкода, що у нас не вийшла сімейна відпустка, — взяла за руку чоловіка Тетяна.
— І мені, мені теж дуже шкода, я зовсім не бачу моря. Але мені так погано…
— Але щоб тобі було спокійно, знай, що ми з дітьми чудово проводимо час. Я давно так не відпочивала. Ти ж не ображаєшся?
Коля спробував зобразити заздрість, але з кожним разом він грав все гірше, і дружина почала підозрювати саботаж.
Наступного ранку сім’я, як зазвичай, вирушила блукати по неймовірно цікавих надрах гір. Дочекавшись, поки його улюблені спелеологи відірвуться від якоря і зникнуть з поля зору, Коля зробив кілька замовлень по телефону і, звично накинувши халат, вийшов на сніданок, який йому тепер подавали прямо в SPA. Саме там його й спіймали на гарячому.
Коля вже відкрив рота, щоб засунути в нього величезний бутерброд з рибою, коли з грязьової ванни, підвелася Таня.
З сусідніх ванн вилізли ще двоє маленьких брудних оперативників.
— То ти кажеш, хвороба люта, не хочеш заразити сім’ю кишковими паличками?
— Я-я-я-я… — подавав сигнал лиха Микола, зазнаючи краху.
— Так і знала, що ти все навмисно вигадав! Я так старалася, хотіла, щоб ти нормально відпочив. Ти ж цілий рік нив про те, як втомився, а ти просто взяв і…
— І нормально відпочив, — закінчив за дружину Микола.
— Тобто відпочинок окремо, без сім’ї, — це нормально?!
— Так, — не бачачи сенсу далі брехати, зізнався Коля. — Я сто років так не відпочивав. Тань, я розумію, як це все виглядає, але я не зробив нічого поганого. Просто їв, спав, ходив у басейн, читав книгу, дивився телевізор і спілкувався з іншими «хворими». Ніяких зрад, гулянок та інших розпуст.
— Ти вів подвійне життя!
— Так, мені треба було трохи побути в тиші й спокої! Ти не уявляєш, який це кайф — просто побути наодинці. І ніякого моря не потрібно. Дякую тобі за цю можливість!
— Ти справді добре провів час? — зрештою здалася дружина, відчуваючи, що не можна планувати те, чого просто вимагає серце.
— Так, — з любов’ю відповів Коля.
— Добре. Я тебе розумію.
— Справді? — просяяв Коля і вже хотів злетіти в космос, як раптом дружина підійшла до нього, вихопила бутерброд і, відкусивши шматок, сказала:
— У нас ще тиждень, забирай дітей і їдьте дивитися печери.
— Таня!
— Не танькай мені, — чавкала Тетяна. — У мене, між іншим, мігрень розігралася, погано себе почуваю, потрібне лікування. А ти, як людина, що зміцнила імунітет, повинен тепер перейняти естафету. Все, йдіть, — вручила вона двох замазаних діточок чоловікові і, виштовхнувши їх із SPA, розпочала процес екстреного відновлення.
