Коли я вийшла заміж, переїхала жити до чоловіка та його бабусі. Мене чоловік попереджав, що вона бруднуля і не прибирає за собою.
Але мені це здалося не проблемою. Що я прибратися, чи що не можу? Але як я помилилася? Це виявилося, якою ще проблемою.
Я не встигала за нею прибирати. Коли вона приходила з вулиці, бігла прямо на кухню і не знімала взуття. Скільки разів робили їй зауваження, але жодної реакції.
Ніби не кажеш їй. Ванна завжди брудна. Як тільки її помию, не пройде й півгодини, як уже знову мити треба.
Також і туалет, раковина на кухні теж. Зазвичай я прибираюсь, коли бабусі немає вдома. Так спокійніше. Якщо при ній миєш підлогу, вона починає ходити туди-сюди.
Або підмітаю, обов’язково наступить на сміття. Якщо відволікся, вона мимо пройде і все сміття до стінки підмете і віник прибирає.
Типу все, вона за мене сміття прибрала. І як мені не соромно говорити, але через цей бруд у нас бігають таргани. Скільки разів вже морили, але все марно. Якщо є джерело бруду, їх ніколи не позбудешся. І я знаю, що чисто не там де забирають, а там де не смітять.
Коли в нас народилася дитина і почала повзати, а потім і ходити, я закривала нашу кімнату, щоб не могла в коридор і далі повзти. Як це тяжко для дитини! По квартирі нормально не може ходити.
Скільки разів були думки винаймати окрему квартиру. Але я була у декретному, чоловік один працював. Я ще вчилася, взяли машину у кредит.
Батьки мої допомагали і бабуся допомагала іноді з продуктами. За це їй дякую. У нас із нею окремі холодильники, тому що і продукти вона нормально зберігати не вміє.
Купить м’ясо і покладе його не в морозильник, а в холодильник на верхню полицю. Та ще й без пакета. І поки це не протухне, так і там лежатиме. А їсти варити почне, то по всій квартирі такий запах! Тому й їжу готуємо окремо.
Коли після декретного я вийшла на роботу, із прибиранням у мене ще гірше стало. Мій графік з 8:00 до 17:00. І поки я втомлена прийду з роботи, заберу дитину з садка, приготую вечерю, повечеряємо, настав час вже до сну.
Чоловік звичайно допомагав, коли він працював позмінно, і якщо у нього був вихідний, а я працювала, він міг приготувати обід та вечерю. Але потім у нього став такий самий графік, як і в мене.
Кожній людині після роботи хочеться хоч трохи відпочити. А тут прийдеш з роботи та скрізь брудно, скрізь треба мити, прибирати. Мені вже набридло скаржитися, бо бабусю вже не виправиш, а йому набридло вислуховувати мої скарги.
І ось хоч якось відпочити від бабусі, хоч би влітку, ми вирішили з чоловіком купити дачу. Виїжджали туди у п’ятницю ввечері після роботи та приїжджали у понеділок вранці.
Я ще не сказала, що має свій город. Прийде після городу, зробить свої соління, а ці банки через деякий час вибухають.
Моя свекруха все дивується, як у мене вистачає стільки терпіння з нею жити (вже шість років). Я нікого не запрошую до себе додому.
Мої батьки теж дуже рідко приходять. Я сама не хочу, щоб вони приходили і дивилися на цей бруд. Мама моя буде мене звинувачувати, що це я така, що це я не прибираюсь, що я не стежу за чистотою. А в мене вже не вистачає сили, не вистачає терпіння.
У моєї доньки проблеми зі здоров’ям, тому мені доводиться її пару разів за ніч піднімати в туалет.
Я не висипаюсь, на роботі постійно хилить спати. А поки що ми працюємо, за день удома бабуся, що тільки не наробить. Я ненавиджу вихідні, тому що саме в ці дні я можу прибиратися нормально і скрізь. Я ненавиджу вихідні, бо мені вони не вихідні.
Цього літа ми майже не жили вдома. Жили на дачі. З дачі працювати, з роботи на дачу. Добре машина є.
І цього літа я сказала чоловікові, що не хочу повертатися додому, що зніматимемо квартиру. Я сказала, що втомилася, хочу пожити у чистоті. Кредиту немає. Я вже здобула диплом, за навчання платити не треба.
Проживемо якось. Люди ж винаймають квартири. Але мені завжди так хотілося кудись з’їздити з сім’єю на відпочинок, але ніяк не виходило.
Але якщо винаймати квартиру, знову ніякого відпочинку. І другу дитину хочеться, але не в цьому бруді. Але спершу відпочинок.
