Дружина пішла від нього на п’ятому місяці. Звичайно, мама говорила, що і дитина ця не його, принаймні, до тих пір, поки Танюша не з’явилася на світ – вона була його зменшеною копією, навіть шкода дівчинку: відстовбурчені вуха, сиві вії, безбарвні очі.
Бачитися з нею Олегу не забороняли, але зустрічатися з колишньою дружиною і її новим чоловіком він не міг, та й навіщо влаштовувати дівчинці плутанину в голові?
Вона з іншим батьком росте, нехай так і буде. Мама ж раптово змінила тактику – у неї було три сини, а так хотілося бантиків, суконь і блакитнооких ляльок…
– Ти ганчірка чи чоловік? – проголошувала вона. – Забери Тетянку до себе, та й все! Вона розпусна, твоя Любка, я завжди це говорила! А Генка теж хороший – скільки ми для нього зробили, а він…
Генка був найкращим другом молодшого брата Олега, і, взагалі, він був практично своїм, навіть жив півроку у них, поки батьки Генки в Ізраїль літали, маму його лікувати.
Маму не врятували, і Генка складно це переживав. Поїхав надовго. Потім повернувся засмаглий, худорлявий,одним словом красень.
Люба ж не хотіла тоді йти на день народження до дівера – їй було зле, але Олег її потягнув, і сам за це поплатився.
Він відразу все зрозумів, в той самий момент, коли Люба сказала, що у неї спина болить на м’якому дивані сидіти і помінялася місцями з молодшим братом Олега, сівши поруч з Геною.
Він, звичайно, міг би викликати його на дуель, замкнути дружину в квартирі або влаштувати розбірки, але коли через два місяці Люба сказала, що покохала іншого, він відпустив її мало не з благословенням, хоча кохав її так, що в першу ж ніч, коли вона пішла, збив кісточки пальців об бетонну стіну.
Генка в кущі не ховався – подзвонив йому, запропонував зустрітися, поговорити. Раніше вони з Генкою дружили, Олег завжди трохи йому заздрив – Генка був хоробрим, на гітарі вмів грати, його всі любили.
При цьому він ніколи цим не користувався, був чесним і заради друзів був готовий на все.
– Вибач, брате, я не хотів. Правда, не хотів, я ж спочатку і не зрозумів, що це твоя дружина, я ж пропустив весілля. Вона сама сіла зі мною, заговорила, і обручки у неї не було.
Обручку Люба зняла, тому що пальці у неї набрякали. Тиск, так лікарі говорили, хоча справа тут була не тільки в цьому.
Те, що Люба приховувала від Генки своє сімейне і цікаве становище, Олег вже знав, Люба зізналася.
Мовляв, з першого погляду все зрозуміла, біс спокусив і все таке. Тому чистити пику він Генці не став, але і прощати його не збирався.
– Я тобі не брат, – відповів він, розвернувся і пішов геть.
Звичайно, за донькою він спостерігав – фотографії в соцмережах дивився, іноді приходив до садочка на час прогулянки і милувався нею крізь прути огорожі. Якщо зовнішністю вона пішла в нього, то характером – в Любу: така ж бойова, завжди домагається того, чого хоче. Олега це розчулювало.
Люба пішла засвіти під час виношування другої дитини. На той час вона ходила з тугим животом, знову вся набрякла. Як з’ясувалося потім, нирки зовсім відмовили, але чомусь вчасно все це не виявили, і коли вона потрапила в інфекційку, було вже пізно.
На прощання пішла навіть мати – вона хоч і ненавиділа Любу, але все ж такому нікому не бажала, тим більше матері онуки.
– Олег, ти повинен її забрати! – сказала мати йому відразу, як тільки дізналася про цю трагедію.
А справа була в тому, що Тетяна була записана на нього – цього вони не посміли у нього відібрати. Він і аліменти платив, все як треба. Мати йому про це і сказала:” дочка твоя за законом, тут і думати нічого.”
В опіці теж так сказали. Це вже Генка, побіг дізнаватися, як йому Тетяну собі залишити.
– Що значить собі? – суворо запитала жінка в квадратних окулярах. – У дитини є батько.
Олег знав, що це станеться – Генка прийшов до нього, не схожий на себе, ще більш худий, ніж зазвичай, неголений.
– Щось міцне є? – запитав він.
Олег пропустив його всередину. Міцне у нього було.
Випили мовчки.
– Віддай мені Тетянку, – тихо промовив Генка. – Без неї я зовсім не виживу. Я все розумію, але вона мене татом вважає, а у мене тільки вона одна і залишилася, ти ж знаєш.
Олег знав. Батько Генки прожив без дружини три роки, не зміг без неї. Може, і Генка так? Він злякався своїх думок, похитав головою.
– За законом не можна, – пояснив він. – Ти ж сам знаєш.
– Та хто це перевірятиме, – відмахнувся Генка. – Ми в опіці скажемо, що дитина у тебе, і все.
– Ага, а то в садку не дізнаються, який з батьків її забирає?
– Та придумаємо щось!
Було зрозуміло, що домовитися і придумати можна, але не в цьому була суть розмови. Олегу потрібно було вирішити, чи згоден він на це принципово.
– Я подумаю, – сказав він. – Нічого не обіцяю.
На нього тиснули з усіх боків: мама дзвонила і вимагала забрати дитину, або вона сама це зробить, з садочка дзвонила розгублена завідуюча, бо їй, у свою чергу, дзвонили з опіки, брати поділилися на два табори – старший був на маминому боці, молодший на боці Генки.
– Подумай про дитину, – говорив молодший. – Вона і так втратила матір, а тепер ще й батька втратить?
У голові стукало, гуркотіло, смикалося. Олег досі не вірив, що Люби більше немає, бо не бачив її – тіло кремували, була тільки прощальна церемонія. Коли він думав про це, серце стискалося, а потім розширювалося, і йому здавалося, що зараз воно вибухне як бомба. Нехай би вона жила з тисячами Генок, але аби тільки жила…
Рішення він прийняв таке, яке б прийняла його Люба. Він її добре знав, хоча і прожили вони недовго. Якось вона розповіла, що батько її пішов з сім’ї, коли їй було сім, і більше вона його не бачила.
Мати її вийшла заміж вдруге, вітчим був непоганою людиною, але все одно – не батько.
– Мені здається, що я тому все життя скачу від одного чоловіка до іншого, – зізналася вона. – Немов шукаю в кожному батька і не знаходжу.
Він подзвонив Генці, призначив зустріч. А той вже по голосу все зрозумів.
– Можна я сам все їй поясню? – попросив він.
Олег був тільки радий цьому. Генка завжди був хоробрим, не те що він.
Коли Генка привіз дівчинку з купою коробок і валіз з її одягом та іграшками, в зборі була вся родина – всі зібралися зустрічати дівчинку, хоча Олег і відмовляв їх від цього.
Очі у Тетянки були заплакані і перелякані.
– Привіт, – проспівала мама Олега. – Я твоя бабуся, можеш називати мене бабуся Олена.
Вона взяла Таню за руку і повела показувати її кімнату. Дівчинка розгублено озиралася на Гену, а він винувато посміхався їй, кивав – все добре, йди. Дивитися на це було нестерпно.
– Гена, – голосно промовив Олег. – Ти теж йди, подивися кімнату, як тобі.
Мама шикнула на сина – на її думку, Гені саме час було забиратися з їхнього життя і з їхньої квартири. І Олег сам цього хотів, дивитися на нього було неприємно, але…
Але була Люба. І була Тетянка. А що приємно чи неприємно йому і його мамі – це не так важливо.
Татом вона стала його називати тільки тоді, коли через два роки він привів до квартири Олесю, познайомив її з дочкою і запитав потім у дочки, чи не буде вона проти, якщо Олеся буде жити з ними.
– У вас весілля буде? – запитала вона.
– Буде, – відповів Олег.
– Я хочу рожеву сукню зі стразами.
– Буде тобі сукня.
– А тата Гену покличемо?
– Покличемо.
– Ну добре, тату, – зітхнула вона. – Нехай живе тоді.
Олег не міг зрозуміти, чому він щасливіший – від того, що у нього скоро весілля з його прекрасною Олесею, чи від цього простого слова, на яке він так довго чекав…
Спеціально для сайту Stories
