Я не хотіла їхати зі своєї рідної країни, але обставини склалися інакше. Мама наполягла на тому, щоб я вивозила сина за кордон. Я піддалася цьому тиску і поїхала. За кордоном у нас немає жодного родича чи знайомого.
Та й сама я ніколи так далеко не їздила. Тому складнощі почалися ще на етапі, коли я з сином перетнула кордон. Вирішили, що у великому місті облаштуватися буде найкраще. Мовляв, більше можливостей.
Як же я помилялася! Таких розумних, як я, туди приїхала тьма тьмуща. Ми з горем навпіл оселилися в якомусь хостелі. Почали оформляти документи. Потім я одразу ж вирішила шукати роботу.
Паралельно намагалася вчити мову, але це давалося мені дуже важко. Ще й малого потрібно було влаштовувати до школи, а коли я зідзвонювалася з рідними, щоб вилити їм душу, вони лише обурювалися.
Мовляв, чого це я скаржуся, адже я за кордоном. Зізнаюся чесно, мене це дуже засмучувало. Мама не розуміла, що перебувати тут неймовірно важко. У нас із сином немає жодної фінансової підтримки.
Потрібно придумати мільйон способів, як викручуватися. Плюс до всього живемо в постійному стресі. Дитині переїзд дався дуже важко. Він не розуміє, чому ми не можемо повернутися, і не хоче ходити в чужу школу.
Ми вчимо мову разом, але син сильно пручається. Доходить до істерик. Я вже подумую про те, щоб шукати безкоштовного психолога. Просто не витримую! Тим часом мій чоловік ніяк нам не допомагає.
Через місяць після нашого від’їзду він повідомив, що його звільнили. Знаю, що йому теж було несолодко. Довелося погодитися на будь-яку роботу, щоб просто вижити. Тому я на нього не тиснула, вірила кожному його слову.
Але в якийсь момент чоловік почав говорити, що це я маю йому допомагати. Мовляв, я за кордоном, у мене все в шоколаді. Як же він не міг зрозуміти, що я тут не купаюся в грошах, а щодня шукаю способи, щоб вижити.
І це мені ще пощастило! Я познайомилася з місцевою жінкою. У неї українське коріння, і вона якось так сильно перейнялася моєю історією. Разом із нею ми вчимо мову. Вона допомагає також із роботою.
А потім усе стало на свої місця. Мій дядько подзвонив і сказав, що чоловік мені зраджує. Як грім серед ясного неба, цей дзвінок повернув мене в реальність. Він розповів, що хотів зайти до нас додому днями.
Йому потрібно було якийсь інструмент позичити. Під’їхавши до будинку, дядько побачив, як мій чоловік заходить в обіймах у під’їзд із якоюсь дамочкою. Дядько зателефонував йому й запитав, чи вдома той.
Чоловік збрехав, що він на роботі. Тоді дядько вирішив довго кота за хвіст не тягнути. Він піднявся і подзвонив у квартиру. Переконавшись, що він не помилився, дядько пішов. Кілька днів він думав, чи варто мені говорити.
І все-таки вирішив, що так буде правильно. Я не знаю, що мені робити. Чоловік все заперечує, каже, що в мого дядька проблеми з головою. Мовляв, він із ним навіть не розмовляв того дня.
Але ж я бачила вихідний дзвінок, дядько мені скрін показував! Чоловік вважає, що я за кордоном божеволію. А коли я кажу, що хочу повертатися, він наполягає, щоб я не їхала назад. Чому все це сталося саме зі мною?
