– Мамо! Ти де? До тебе не додзвонитися!
– Катя! Та нікуди я не поділася.
– То ми йдемо за курткою? Я ж чекаю.
– А, так, точно. Донечко, я й забула, куди ми збиралися. Вибач. Давай іншим разом!
Катя ще хотіла щось сказати, але раптом… побачила свою маму під руку з її начальником. Вона рішуче зробила крок вперед, але вчасно зупинилася і сховалася за деревом.
Мама заливисто сміялася, начальник щось шепотів їй на вухо. Мабуть, їм дуже весело. Ну, всяке буває. Напевно, випадково зустрілися.
Але те, що Катя побачила потім, вразило її в саме серце. Керівник поцілував маму в губи, а та вже точно не пручалася.
Каті нічого не залишалося, як піти в магазин. Додому йти їй не хотілося. Було якось соромно перед татом. Адже він так любить маму, на все заради неї готовий, а вона…
Катя повернулася додому, коли батьки вечеряли. Мама поставила кошик з печивом на стіл, подала чай. На мереживній лляній скатертині красувалася різьблена серветниця, витончені блюдця і чашки з тоненькими стінками.
– Галю, яка ти молодець, моє улюблене печиво, мій улюблений чай!
Мама посміхнулася у відповідь і почала наспівувати щось собі під ніс.
Катя стояла в дверях кухні з об’ємним згорнутим пакунком і похмуро дивилася на сімейну ідилію.
– Куртку купила? Будеш вечеряти? – поцікавилася мама.
– Сита, – кинула Катя і пішла до своєї кімнати.
Батьки переглянулися і продовжили милу розмову.
***
Петро Степанович був, звичайно, дуже цікавим чоловіком і, незважаючи на те, що розміняв п’ятий десяток, приваблював і юних панянок. В черговий раз, підходячи до будинку, він помітив миле створіння з величезними очима, як у оленяти, і наївною посмішкою. Цю дівчину він бачить тут не вперше.
– Добрий вечір! Підкажіть, будь ласка, в цьому будинку живе Олексій… йому років двадцять, він студент… на якому поверсі? – очі оленяти, здавалося, дивилися прямо в душу.
– Вечір дійсно добрий. Я, звичайно, не Олексій, а Петро, але може, в чомусь зможу його замінити? Наприклад, відвести вас в кафе.
– Із задоволенням! – раптом розквітла дівчина, – а я – Дарина!
У кафе з романтичною назвою «Вернісаж» грала жива музика. На Даринці була ніжна сукня з рюшами, а Петро був, як завжди, у коричневому костюмі, він же йшов з роботи.
– Так, так, я буду пізніше.
Він поклав слухавку. Дарина зробила вигляд, що не помітила, вона в цей момент писала комусь повідомлення.
– Даринко! Ходімо… на прогулянку?
Петро подав дівчині пальто, пильно подивився в її очі, і вона ніби вже забула, навіщо насправді прийшла до його будинку вкотре.
Осіннє листя шаруділо під ногами, в сквері Дарина кинулася до яскравої купи, як у дитинстві, почала підкидати оберемки і потім збирати в букет. Петро відчув до цієї милої дівчини з величезними очима теплу симпатію. Взяв її за руку:
– Так хто цей Олексій? Вигаданий персонаж?
– Чесно кажучи, ви мені давно сподобалися. Ніякого Олексія немає, – посміхнулася Дарина, дивлячись в очі Петру. І раптом поцілувала його. Він здивувався, обережно обійняв її і відчув такий приплив ніжності, якого не відчував давно.
Вітер розсипав на стежку нову порцію червоного, помаранчевого, бордового листя.
***
– Де тато?
– У магазин пішов, – відповіла Галина і, наспівуючи ліричну мелодію, приміряла до себе сукні, які давно висіли в шафі.
– Мамо, у тебе хтось є? Кидай його. Тато любить тебе.
– Катюш, ми самі розберемося. Хто у мене є? Я весь час на роботі і вдома. Ось, думаю, хоч у театр сходити чи що… Напевно ця, синя сукня підійде, як думаєш?
– З ким до театру? – вона поглянула на вечірню сукню, скривилася, – яка стара, хіба можна це одягати?!
Мати вже не чула. Вона з незадоволеним обличчям набирала в телефоні чийсь номер. Потім рішуче зачинила шафу:
– Старомодна, кажеш? Ну, і нема чого тоді там розглядати.
Але Катя нишпорила на верхній полиці. Раптом вигукнула:
– Дивись, що я знайшла! – у красивому чохлі був прикрашений дрібними камінцями годинник.
Мати байдуже повернула аксесуар і прибрала нагору. Каті стало так прикро за батька, що на очі навернулися сльози. Він же приготував мамі такий подарунок! Це – не просто сунути в руки зім’яту купюру або черговий букет троянд. Вибраний з любов’ю і турботою годинник для жінки, яка його навіть не поважає.
Катя, звичайно, любить обох батьків. Але вона за справедливість. Сім’ю потрібно зберігати за будь-яку ціну, вона в цьому переконалася вкотре. Набрала номер:
– Все в силі? Все йде, як треба?
– Так.
Коротко, але ясно. Катя заспокоїлася. Все буде добре.
***
Петро, нарешті, подивився на годинник: було вже пізно. Він зітхнув і окинув поглядом порожнє ліжко. Відвернув край покривала і прогладив рукою, ніби намагаючись переконатися, що там нікого немає.
І навіщо він тільки відпустив Дарину! Взагалі, що він знає про неї? Якось все швидко, поспішно, але дуже чуттєво. Дуже ніжно і яскраво, романтично і пристрасно. Він же їй у батьки годиться!
Петро знав, що подобається жінкам, але не мав звички крутити романи з молоденькими. А тут…
Петро побачив у телефоні пропущений дзвінок і кілька наполегливих повідомлень у месенджерах. Написав: «Був зайнятий, доброї ночі» і поклав телефон у тумбочку. Дивно, але він на якийсь час забув про Галю, вимкнув звук, та й зараз якось ніяково щось говорити чи писати. Що тут скажеш…
«Як хлопчисько, справді!» – дорікнула б йому Галя. Вона взагалі намагалася поводитися з ним, як мама або опікун. Тільки зараз Петро сформулював, що йому не подобалося в їхніх стосунках. Але, напевно, Галя так не думала, намагалася піклуватися, шкодувала, що Петро не одружений і нікому йому зайвий раз приготувати суп або доглянути за ним.
Напевно, любов у них все-таки була. Він ревнував Галину до чоловіка, хотів, щоб вона розлучилася і облаштувалася в його холостяцькій квартирі. Але і не квапив.
Колись Галя сказала, що, мабуть, Петро не впевнений у своїх почуттях, раз досі не порвав її чоловіка на шматки. Тоді він у відповідь розсміявся і відмахнувся:
– Ах ти, моя темпераментна!
Але тепер Петро замислився.
***
Дві подруги зустрілися випадково.
– Ой, не відразу тебе помітила. Напевно, мені пора носити окуляри! – посміхнулася Дарина.
– Зате тебе видно здалеку – просто розквітла. У когось закохалася? – запитала Катерина.
– Просто немає часу, – знизала плечима Дарина і вже розвернулася, щоб піти, але її впіймала за рукав подруга.
– Чого ти все тікаєш? Ходімо, прогуляємося!
– Іншим разом, Катю, все іншим разом.
Катерина здивовано подивилася на Дарину. Швидко життя йде. Все змінюється. Все рухається. Але чому Дарина уникає спілкування з нею, її найкращою подругою?
Мати з батьком вже стільки років, що не причепишся. Тато більш емоційний, а мама стримана. Цікаво, чи здогадується батько про те, що у матері є кавалер? Що ж буде з ним, коли він дізнається? Він просто цього не перенесе!
Катя повернулася в той бік, де щойно була подруга, але вона, звичайно, зникла.
Катерині нічого не залишалося, як піти гуляти одній. Ах, так, їй потрібно було ще купити торт на річницю батьків. Двадцять років, як-не-як!
***
На порозі будинку Катя зупинилася в замішанні. Вона почула, що мати плаче, а батько щось пояснює нервово і уривчасто. Вони говорили тихо, ніби думали, що їх хтось може почути.
Раптом батько вилетів з кімнати, відсунув Катю, яка застигла в передпокої, схопив пальто і грюкнув вхідними дверима.
Мати стиснуто схлипувала, обхопивши голову руками. Торт був явно недоречний.
– Батько пішов, – нарешті заговорила мама.
– Пішов… куди? – не розуміла Катя.
– Туди, куди й усі чоловіки! Я сказала йому, що знаю про його задум на річницю, але що такі годинники я не ношу, у мене ж алергія на металеві браслети. У мене була думка, що це не для мене подарунок, тому що Вадик взагалі забув про річницю.
Він прийшов з роботи і став говорити про що завгодно, тільки не про нашу дату. Я спочатку намагалася натякнути, потім сказала про цей годинник… А потім з’ясувалося, що він – для коханки! Батько давно з нею! І вийшов скандал!
А я зізналася, що у мене теж роман… Ну так, не дивись на мене так, ти тоді правильно здогадалася, що у мене є чоловік.
– І це твій начальник. Я бачила вас.
– Що тепер приховувати. Так, я теж хотіла відчути себе жінкою! З Вадиком ми давно добрі друзі, брат з сестрою.
– Але тато завжди так мило з тобою розмовляв, допомагав у всьому, дарував подарунки…
– Так, твій батько – пристойна людина, він товариський і вдячний.
– А що ж буде далі? – Катя не вірила своїм вухам. Батько, такий чуйний і закоханий у маму… зраджував їй? Пазл розвалювався. Як же склеїти шматочки?
– А Петро… мій начальник, Петро Степанович, той самий, дізнався, що у нас з Вадимом – все. Я йому сказала. А він лише вибачився. Я зрозуміла, що він не кохав мене. Та він і сам підтвердив це.
Катя кинулася до телефону:
– Дарино! Уявляєш, що тут у нас? Батько пішов від мами, він гуляв, виявляється. Ось я дурепа! Але й начальник її кинув. Сказав, знайшов когось. Ми ж домовлялися з тобою, що ти його просто відвернеш від мами, щоб та повернулася до батька, і… – Катя замовкла.
– І ми з Петром разом.
– Ну, так все, справа зроблена, припиняємо виставу!
– А це вже не вистава, Катюша. Я жива людина. І Петро. Так вийшло, – зітхнула Дарина, – ну, бувай! Мабуть, Галина Олександрівна і Петро не любили одне одного, раз так і не зійшлися по-справжньому.
А твоя мама – красива жінка, чудова господиня. Все буде добре!
Тут потім Катя помітила, що розмовляла на гучному зв’язку, а мама стояла біля дверей і все чула. Вона повернулася до неї обличчям, повним сліз.
– Молодець, донечко. Яка помічниця виросла… Ну, що тепер робити. Раз я така господиня незвичайна, якою мене всі тут визнали, пішли їсти салати. Відзначимо не річницю, а початок нового життя… життя для себе!
Жінки, юна і зріла, пройшли до їдальні. Мати розлила ігристе по келихах. Сказала якийсь витіюватий тост, випила і не витримала – розридалася. Катя сиділа за столом, склавши руки в замок.
– Пробач мене, мамо. Я хотіла, як краще, – прошепотіла вона.
Мати не відповідала. Вона плакала.
Катя мовчки підвелася, одягла пальто і вийшла на вулицю.
Спеціально для сайту Stories
