Анатолій прокинувся від човгання ніг. Теща з раннього ранку збиралася до церкви на службу. Не було жодної неділі, щоб вона хоч раз пропустила «обідню». Так вона завжди називала недільну літургію.
Незважаючи на свої дев’яносто два роки, Анатолій не пам’ятав випадку, щоб вона хворіла. Він не раз пропонував їй свої послуги – відвезти її на службу на своїй машині.
Машина цілий рік стояла під вікном. Але Антоніна Петрівна жодного разу не погодилася.
— Пройдуся пішки, не пані, — так відповідала вона Анатолію на його пропозицію.
На відміну від своєї тещі, Анатолій з дружиною без машини не могли собі уявити життя. Навіть до магазину, який знаходився за триста метрів від будинку, вони їздили на машині.
Ось уже три роки, як зять вийшов на пенсію і вважав себе вже літньою людиною.
— Як не як, а вже троє онуків, — говорив він знайомим.
Дружина Анатолія вийшла на пенсію минулого року, пропрацювавши в школі все життя. Молодша за Анатолія на три роки, а вже теж, як і він, вся сива.
— Іди вже на пенсію, що ми з тобою не проживемо, чи що? Чи багато нам з тобою треба? — постійно говорив чоловік своїй дружині.
— Працювати нікому, молодь не хоче йти в школу. Приходять, рік, два помучаться і тікають, — сумно зітхала дружина.
Ось уже тридцять років минуло, як вони з дружиною взяли Антоніну Петрівну до себе жити. Друзі Анатолія вважали його дивним чоловіком і говорили йому:
— Тобі що – однієї «пилки» мало? Так буде дві.
Але тещу свою Анатолій любив. Жодного поганого слова на свою адресу він ніколи не чув. Не чув, як вона лаяла його дітей і онуків. Була тихою і непомітною.
Постійно в’язала шкарпетки або рукавиці, часто молилася. Двадцять років тому зв’язала светр для зятя, так Анатолій досі їздить у ньому на риболовлю.
Коли пішов з життя тесть, Віра, дружина Анатолія, довго вмовляла матір переїхати до них жити. Та все не погоджувалася. Навіть не допомагав аргумент, що нікому буде склянку води подати на старості років.
Рідну матір Анатолій поховав відразу після свого повернення з армії і тещу вважав своєю другою мамою.
Вирішальними були слова дочки:
— Мамо, ти ж все життя мріяла жити поруч з церквою, ось і настав той момент.
Антоніна Петрівна зітхнула і дала свою згоду. Будинок у селі продали, а Антоніні Петрівні виділили кімнату в їхній трикімнатній квартирі. Коли діти були маленькі, вона доглядала за ними, зустрічала їх після уроків, годувала обідом, а потім відпускала гратися у двір.
Одним словом, взяла господарство в свої руки. З ранку крутилася як білка в колесі.
Вранці за продуктами по магазинах і ринках бігала. З продуктами було скрутно. Вдень прала, прасувала, прибирала. За всіма мила посуд, готувала обід, зустрічала онуків, годувала. А вже ввечері, коли приходили батьки, йшла до своєї кімнати і молилася.
Молилася за всіх – за дітей, онуків. Молилася за всю рідню. Світло в її кімнаті горіло всю ніч. І коли тільки вона спала?
І став Анатолій помічати, що діти краще вчитися стали і на роботі у нього все складалося. А вже коли обидва сини вчилися в інституті, що тільки бабуся не приготує їм в дорогу. І варення обов’язково покладе, та ще й грошей обов’язково дасть кожному.
Гроші вона відкладала після кожної пенсії. Онукам було незручно брати у бабусі гроші, знали про розмір її пенсії:
— Не треба, бабусю, мама нам дала.
— Беріть, беріть, — наполягала бабуся, — Гроші ніколи не завадять.
Анатолій дбайливо накрив дружину ковдрою, потім встав і вийшов у передпокій.
Теща сиділа на стільці з прикритими очима, спершись на свою палицю.
— Мамо, тобі погано? — запитав зять, — Залишся сьогодні вдома.
— Нічого, Толя, нічого. Треба йти. Недовго мені вже залишилося, боюся піти без причастя, — ледь чутно промовила Антоніна Петрівна.
— Ех-х-х, — зітхнув Анатолій, знаючи, що тещу вмовити залишитися у нього не вийшло жодного разу.
У коридор вийшла дружина Анатолія, Віра:
— Мамо, нехай Анатолій відвезе тебе до церкви на службу, машина ж у дворі стоїть.
— Ні, ні. Пройдуся пішки, провітрюся трохи, — і теща тихонько зашаркала ногами до виходу.
Біля виходу вона обернулася і сказала:
— Ви в разі чого — приймайте естафету, — і перехрестила їх обох.
Сідаючи снідати, Анатолій сказав:
— На мою думку, мати почала заговорюваьися. Що вона мала на увазі?
Віра раптом зблідла і сказала:
— Толя, треба їхати до храму. Потрібно зустріти маму, щось я переживаю.
Коли Анатолій з Вірою увійшли до храму, народ уже потягнувся до виходу. Служба закінчилася. Поспішно перехрестившись, Анатолій поспішив до вівтаря, вдивляючись у людей, що виходили.
Антоніна Петрівна сиділа на лавочці біля стіни, спершись на свою палицю. Її очі були прикриті. І здалося Анатолію, що вона посміхається уві сні.
— Мамо, — тихо покликав її Анатолій і торкнувся за плече.
Антоніна Петрівна тихо повалилася на лавочку, ніби хотіла прилягти від втоми.
На третій день тещу відспівували в цьому ж храмі.
“— Мамо, мамо, — думав Анатолій, тримаючи свою плачучу дружину за лікоть. — Я тільки зараз зрозумів, про яку естафету ти говорила… ”
Спеціально для сайту Stories
