У свої 20 років я самотня мама і самотня жінка. Коли дізналася, що при надії, мій хлопець сказав, що це мої проблеми. Підтримала мене тільки мама, хоча я знаю, як їй було важко і соромно за мене.
Містечко в нас маленьке і майже всі одне одного знають. Мій колишній хлопець теж живе тут, і навіть не прийшов подивитися на сина. Без маминої підтримки я б не витримала, але з часом звикла.
Сама справляюся з дитиною і ще встигаю допомогти мамі. Поки вона прийде з роботи, я і вечерю приготую, і приберу, адже живемо ми на мамину зарплату, батько пішов від нас кілька років тому і ми його більше ніколи не бачили.
До свого становища покинутої самотньої мами я вже почала звикати, поки моя однокласниця не запросила мене на своє весілля. Я не змогла відмовитися, адже ми ще були й сусідами.
Весілля було в ресторані, все було дуже урочисто і красиво. У мене немає заздрості до подруги, я бажаю їй тільки щастя, але мені було так самотньо і сумно, бо я знала, що в мене такого шансу вже не буде.
Моєму синові вже два роки, і за цей час його батько так жодного разу і не поцікавився, як він живе, нічим не допоміг, а нещодавно я дізналася, що він одружився з розлученою жінкою, у якої є п’ятирічна донька.
З дівчинкою він постійно гуляє, відводить і забирає її з дитячого садка. Невже чужа дитина ближча за свою? Напевно, правду кажуть, що чоловіки люблять дітей коханих жінок.
Але я не тримаю на нього зла, вважаю, що в усьому сама винна. Син підріс, і мама сказала, що я можу продовжити навчання у коледжі. Я погодилася, буду вчитися і працювати. Я дуже вдячна своїй мамі за підтримку, якби не вона, не знаю, що зі мною було б.
