Я завжди вважав свою дівчину схильною до марнотратства. Але мене це не сильно бентежило, адже гроші є і були, тому нехай би тратила на здоров’я.
Одного разу ми сиділи і пили каву в мене в офісі, як один з підлеглих прийшов і постукав в двері.
Я запросив його увійти, він почав говорити щось про те, що їх обікрали, і просити аванс. Він просив суму 10 тисяч гривень. Не багато звісно, але для мене це цифра.
Тимпаче, що я люблю дисципліну і порядок на роботі. Я і забув за цю ситуацію, поки ми не пішли на обід в ресторан.
Там замовили собі перекусити, а за обідом я показав дівчині новий годинник, який хотів би придбати.
Через кілька хвилин до на приєдналися мої друзі і ми дуже добре посиділи. В результаті я лишив в кафе більше 7 тисяч, адже звик оплачувати рахунки сам.
Дівчина тоді дуже на мене злилася, сказала, що я не вмію вибирати друзів і натякнула на те, що я мав би дати грошей тому хлопцеві. Я про це думав, і вирішив перевірити.
В один момент я просто сказав що забув гаманець і після гулянки запропонував товаришам розрахуватися, адже я завжди оплачував їх рахунки в закладах.
Виявляється вони навіть грошей з собою не брали, навіть на картах не було, бо вони звикли за мій рахунок жити. Тепер я розумію про що говорила моя дівчина.
