Дивуюся людям, які вважають, що хамство і божевільний егоїзм — це поведінка, властива наглухо відбитим матусям. Є в мене сусідка, яка своїм прикладом довела, що вона все життя “яжмати”.
У неї завжди була особлива манера спілкування. Вона була гордовита і командувала так, ніби полковником була. Якось я повертався додому, а за квартал від мене неквапливим кроком у бік будинку йшла наша героїня.
Я досить швидко відчинив двері і піднявся до своєї квартири. Закинув покупки в холодильник і пішов перевдягатися. Хтось постукав у двері. На порозі — сусідка.
– Чуєш, ти очманів? Ти бачив, що я йду? Не міг зачекати? Мені довелося ключ від домофона 10 хвилин шукати у своїй сумочці.
— Так, очманів.
На цьому я зачинив двері перед носом хамки. Увечері прийшов зі мною “розбиратися” її чоловік. Все закінчилося добре. Тепер я не спілкуюсь із сусідами. Зовсім.
Моїм сусідам із хамськими замашками знадобився всього місяць на те, щоб абсолютно всі сусіди перестали з ними вітатися. Вдавати, що їх немає — найкраща стратегія поведінки.
Хтось же влаштовував майже кожен день з ними скандали. Згодом сусідка стала матір’ю. І вона почала виходити на прогулянки з немовлям на вулицю. Все б нічого, але гуляти вона ходила виключно на дитячий майданчик.
Зрозуміло, що вона дітям забороняла кричати на дитячому майданчику, бо її дитина спала в візочку. І укладала спати дитину потрібно було виключно на дитячому майданчику, де тихо просто не може бути.
При цьому поряд була чудова алея для прогулянок. Так сталося, що у візочка цієї мами відлетіло одразу два колеса. “Яжмати” йшла з магазину і була просто обвішана пакетами і втрата одразу двох коліс була критична.
Звичайно, ніхто не став їй допомагати. Причому у дорослих вона ще чемно просила про допомогу, а хлопцям років 13 так взагалі зверталася “що втупилися, а ну допоміг мені”.
Так вона і тягла свій вантаж, проклинаючи мешканців усього будинку. Багато хто виліз подивитися з вікон на цей цирк. А була б нормальною людиною, то ніхто й не відмовив би у допомозі…
