На дворі була пізня ніч, і лише в одному будинку з усього села горіло світло. У Ліди вже майже місяць не було сну. Молодій жінці було незвично перебувати наодинці, у порожньому будинку.
— Все, Лідушко. Сороковини справили, тепер і душа твоєї матері знайде спокій… — промовила баба Марія.
— Дякую вам! Що б я робила без вас і діда Пилипа? Хоч заходьте частіше, не забувайте мене. Мені сумно без матері, не знаю, як далі жити, — заплакала Ліда.
— Припини ридати! Ти зробила для матері все, що могла. Адже сім років доглядала за нею. Тепер влаштовуй своє особисте життя. Тобі давно час вийти заміж!
— Мені зараз не до заміжжя…
Баба Марія та дід Пилип жили по сусідству з Лідою. Вони були не тільки добрими сусідами, а й хорошими друзями.
Завжди допомагали одне одному в будь-якій ситуації. Ось і зараз Марія не поспішала додому, намагалася трохи заспокоїти Ліду.
— А що Нінка? Нічого не дає про себе знати? — запитала старенька.
— Ні. Я надіслала їй телеграму, щойно мати пішла з життя. Але, як бачите, вона не приїхала…
Ніна — рідна сестра Ліди. Вона ще в юному віці поїхала з рідного дому, і з тих пір лише один раз надіслала матері листа. Мовляв, у неї все добре і т.д. Зінаїда кілька разів писала старшій дочці, кликала в гості, але відповіді так і не отримала.
— Може, це й на краще! Адже Нінка завжди була легковажною. А так — тобі хоч спокійніше буде, без таких родичів! — мудро зауважила баба Марія. — Щось ми засиділися сьогодні. Я піду. А ти лягай спати!
Ліда провела сусідку до воріт і пішла відпочивати. Рано-вранці дівчину розбудив наполегливий стукіт у двері та вікно. Хтось так стукав, що штукатурка сипалася зі стелі…
Спросоння, вона не відразу впізнала свою сестру Ніну, яка була в компанії чоловіка років п’ятдесяти.
— Та що це таке! У рідний дім неможливо потрапити! — обурилася жінка.
— Ой! Ніночко! Вибач, я тебе не впізнала. Адже ти раніше була темненькою, а зараз руда…
— По-перше — не руда, а яскрава! А по-друге — відійди з дороги! Ми подолали довгий шлях і хочемо відпочити, — жінка нахабно відштовхнула Ліду і увірвалася в будинок.
Хоч Ліда й розгубилася від несподіваної появи сестри, але все одно дуже зраділа. Адже як-не-як, рідна душа. Дівчина кинулася ставити чай і накривати стіл.
— Ніно, а цей мовчазний чоловік, що з тобою, твій чоловік? — тихо поцікавилася Ліда.
— Хто?! — розсміялася Ніна. — Ти хоч і виросла, але як була тіткою, так і залишилася нею! Це мій «брокер». Він оцінить мамину спадщину і допоможе нам з продажем будинку.
— Який продаж? — здивувалася Ліда. — Я не збираюся продавати батьківський будинок. Взагалі-то, я тут живу, якщо ти не помітила.
— Нічого, отримаєш свою частку і купиш собі інше житло! — заявила Ніна.
— Може, ти не знаєш, але мама заповіла будинок мені. Вибач, Ніно, але ти до спадщини не маєш жодного відношення …
— Нічого, заповіт я оскаржу в суді. Думали залишити мене ні з чим? Нізащо! Зі мною такий трюк не пройде! — розлютилася жінка.
Ліда сиділа в повному заціпенінні й спостерігала, як сестра проводить обшук у старій скрині матері. Не знайшовши нічого цікавого, Ніна кинулася до серванту й почала там все перевертати.
— Ніно, що ти шукаєш? Золота та коштовностей у нас ніколи не було. Грошей теж немає. За сім років, поки мама хворіла, усі заощадження пішли на ліки, — байдужим тоном сказала Ліда.
Їй було дуже важко на душі. Хотілося плакати від несправедливості і вигнати сестру за двері. Але дівчина була слабкохарактерна, тому не могла вчинити так щодо сестри.
Ніна в розпачі почала знімати ікони зі стін. Розглядаючи й оцінюючи кожну. Їй хотілося хоч щось цінне забрати з цього дому.
— Що ти робиш?— заплакала Ліда.
У цей момент до будинку увійшла баба Марія.
— Лідушко, у тебе гості? — стурбовано запитала старенька. — Це ти? Що тобі тут потрібно? Навіщо приїхала? — звернулася до Ніни.
— Приїхала за спадщиною. Ось, будинок зібралася продати! — промовила Ліда.
— Ти що собі уявила? Десять з гаком років не з’являлася, а тепер спадщини захотіла? Де ти була, коли твоя мати хворіла? Чим їй допомогла?! — кричала старенька на Ніну.
— Забирайся звідси, стара пліткарка! Яке тобі діло до нас?! Іди собі по-доброму! — гримнула Ніна в гніві.
Стара не стала сперечатися і мовчки вийшла з дому.
— Ось так краще! Вона ще й виховати мене захотіла! — кинула їй услід жінка.
Ніна уважно оглянула ікони, потім показала їх своєму приятелю. Той ствердно кивнув, після чого жінка почала складати їх у сумку.
Несподівано двері розчинилися, і до будинку увірвався розлючений дід Пилип з вилами.
— Швидко забирайся звідси, руда негідниця! — закричав він і пригрозив незваним гостям вилами. — Я людина з контузією, тому за свої дії не відповідаю!
За хвилину у двір забігли сусіди, яких сполошила баба Марія. Люди почали голосно галасувати й проганяти Нінку з двору. Першим із будинку вибіг переляканий «брокер». За ним вискочила Нінка.
— Ну я ще вам покажу! — погрожувала всім нахабна жінка.
— Іди, іди… І дорогу сюди забудь! У тебе більше немає рідного дому! Не думай, що Ліда залишилася беззахисною. Ми її в образу не дамо! — кричала їй услід Марія.
— Дякую вам! — розплакалася Ліда.
— Не потрібно нам дякувати, дівчинко! — сказав дід Пилип. — Ми ж сусіди, щоб допомагати одне одному! Якщо раптом сестричка знову до тебе завітає, одразу біжи до нас!
З тих пір Ніна більше не з’являлася в селі. Мабуть, зрозуміла, що у сестри є серйозний захист, і їй нічого не вдасться у неї відібрати.
