З дитинства тато завжди вчив мене тримати слово перед іншими. Попри те що сина в нього ніколи не було, я, його дочка, добре засвоїла цей урок. Не хочу вихвалятися, але одна з моїх улюблених рис характеру в самій собі – це чесність. Від інших людей я теж вимагаю відвертості.
Нічого не можу з цим вдіяти, виховання таке. Мій чоловік спершу не розумів моїх принципів. Він вважав, що завжди можна домовитися. Промовчати щось, недоговорити, якщо, звісно, це в результаті принесе якусь користь. Мабуть, у нього було своє виховання.
Але через якийсь час я побачила, що він усе-таки потихеньку почав змінюватися. Якщо мій чоловік пішов мені назустріч незважаючи ні на що, значить, точно кохає. Моя свекруха. Дуже інтелігентна жінка, поліглот. Об’їздила практично весь світ. Багато де була, і їй завжди є що розповісти.
Дуже приємний співрозмовник і любляча мати. Це вона, до речі, наполягла, щоб мій коханий став архітектором. Побачила в ньому потенціал ще в ранньому дитинстві. Проте у неї є один великий недолік: вона абсолютно не знає ціну своїм словам. І це завело її в дуже неприємну ситуацію.
Років 15 тому, може, трохи більше, моя свекруха поїхала працювати за кордон. Її запросили на роботу перекладачем, і вона з радістю погодилася. Її роботодавець, якийсь літній чоловік, не шкодував грошей і завжди відпускав у відпустку. У них були довірливі стосунки, а може й романом там пахло.
Уперше я її побачила в день мого весілля. Вона мені здалася дещо гордовитою, але дуже живою. Багато жартувала, сміялася, але завжди переходила на іншу тему, якщо бачила, що хтось із присутніх за нею не встигав. Ну і до сина вона була досить холодна.
Під час їхньої розмови не відчувалося маминої ніжності. Не було й сліз на урочистій частині. З усього видно: міцна жінка, зі своїми поглядами на життя. За кілька днів до свого чергового від’їзду вона дуже нас просила подбати про свою маму. Старенька була глухою, але зберігала бадьорість духу.
Моя свекруха дуже її любила і боялася, що більше їм не вдасться побачитися в майбутньому. По секрету вона пообіцяла нам бабусину квартиру, якщо ми забезпечимо тій гідну старість. Тим паче, дітей на той момент у нас не було. Природно, ми погодилися. Але, повірте, справа була зовсім не у квартирі.
Просто таким був наш обов’язок, доглянути трохи за бабусею. Та й вона багато чого не вимагала. Сиділа собі на лавці з іншими ровесницями. Розмову особливо не підтримати, але тим не менш перебуває в колективі. Мені було по-справжньому сумно, коли вона все-таки нас покинула.
Ми оплатили всі похоронні обряди. Моя свекруха тільки сказала, що їй дуже шкода, але вона не може зараз приїхати. Багато роботи, і начальство не хоче відпускати. Подякувала нам за нашу працю, та й на цьому все. На той час я дізналася, що вагітна, і мені взагалі було не до цього, якщо чесно.
Через кілька місяців, після здачі всіляких аналізів і тестів, виявилося, що у мене має народитися двійня. З одного боку, це прекрасно. Відразу двоє дітей, удвічі більше щастя, але, тверезо поглянувши на ситуацію, розумієш, що пологи напевно будуть важкими.
А ще це удар по сімейному бюджету, удвічі більше відповідальності. І найголовніше – житлоплоща. Наша квартира тепер буде для нас замала. Тоді я вирішила поговорити з чоловіком, нагадавши йому про обіцянку свекрухи. Він погодився зі мною, але попросив перенести цю розмову на потім.
У неї тоді якраз були свої проблеми, та й нам ніби не до поспіху. Поки діти будуть ще маленькими, велика площа нам буде не потрібна. Але коли вже підростуть, тут, звісно. Переїзд необхідний. На мою величезну радість, пологи пройшли дуже легко. Лікарі похвалили мене за терпіння.
Я, зізнатися, майже нічого не пам’ятаю. Хоча, напевно, це навіть на краще. Чоловік перейшов у режим добувача, усе приносив із магазину нескінченні пелюшки, суміші, одяг та інші дрібниці. Він навіть хотів зателефонувати мамі раніше, але це не знадобилося. Вона сама набрала нас першою.
Телефоном вона коротко привітала нас з онуками і побажала щастя та любові, а потім потішила нас грандіозною новиною. Виявляється, вона вирішила вийти заміж. І не аби за кого, а за сина свого начальника, тепер уже колишнього. Вони довго приховували свої почуття, але тепер їх ніщо не зупиняє.
І ще одна новина. Жити вони збираються тут. Вона втомилася від вічних переїздів туди-сюди. Колишню квартиру своєї мами свекруха вирішила продати, щоб підготувати свою житлоплощу до їхнього приїзду. Так, вона пам’ятає свою обіцянку, але через нові обставини вирішила вчинити інакше.
Мені вона привезе шикарний кулон і пару сережок зі справжнього арабського золота. Чоловік отримає гарний годинник, а двійнятам бабуся дарує 1000 доларів, на двох. Ці гроші можна буде покласти на рахунок у банку і потім, до їхнього 18-річчя це буде дуже навіть непогана сума. Ну, це в теорії.
Як я вже говорила, я терпіти не можу брехні й лицемірства. Я одразу зрозуміла, що свекруха зовсім не жартує, тож ніякої квартири нам очікувати не варто. Треба розраховувати тільки на себе, тому мовчки поклала слухавку. Увечері, обговоривши все з чоловіком, ми дійшли спільної думки.
Ми просто вирішили прийняти той факт, що більше його матері для нас не існує. Чоловік підтримав моє рішення і сказав, що заблокує її номер телефону. Це рішення не дало мені жодного морального задоволення, але одне я знала точно.
Людей, які не можуть відповідати за свої слова, тим паче, перед сином та онуками, потрібно просто видаляти зі свого життя. Більше ніхто нікому нічого не винен. Знаю, так буде правильно. Тим паче, мені взагалі здається, що ця новина її ніяк не засмутить, а, навпаки, тільки потішить.
