Вероніка вважала себе товстою, постарілою і некрасивою, тому зайвий раз уникала дивитися в дзеркало.
Після народження дочки набрала вагу, але так і не повернулася у форму, хоча б близьку до колишньої. Спочатку комплексувала з цього приводу, морила себе голодом, виснажувала дієтами, потім плюнула.
Одягалася, як сотні таких же жінок, у зручний одяг і взуття без підборів. Єдине, що в ній було по-справжньому гарним, – це її кучеряве волосся. Макіяжем користувалася рідко, в особливо урочистих випадках. Шкода часу, та й «хто на мене дивиться».
Вона йшла з пакетами з магазину, куди зайшла після роботи, повертаючись у свою тісну квартиру з недорогим ремонтом і дешевими меблями.
Обоє з чоловіком працювали, але грошей вічно не вистачало. Дочці шістнадцять, вона навчається у випускному класі. Щоб склала іспити добре і змогла вступити на бюджетне місце в університет, оплачували репетиторів…
…Перехожий ковзнув поглядом по сорокарічній жінці і тут же забув про неї. І сама Вероніка не дивилася по сторонах. Вся в турботах, у звичних і нудних думках про все і ні про що.
Вдома із задоволенням всунула ноги в м’які зручні капці і з сумками пройшла в кухню. Чоловік сидів у кімнаті на дивані з газетою перед телевізором.
І таке роздратування її накрило раптом, що не стрималася і з гуркотом почала викладати продукти з пакетів на стіл.
– Ти чому така сердита? Що сталося? – у дверях з’явився чоловік у штанах, що випирали на колінах, і сірій футболці, з засохлою плямою на грудях.
– Нічого. Просто втомилася. – Вероніка прибирала продукти в холодильник, не піднімаючи на чоловіка очей. – Міг би зустріти, сумки віднести в кухню, – монотонно виговорювала вона.
– Так попросила б, я б зробив, – відповів чоловік.
– А чому я повинна просити? Ти не нагадуєш мені сходити в магазин, приготувати вечерю, вимити посуд. Я бачу, що треба робити, і роблю. А ти нічого не помічаєш. – Вона розуміла, що несправедлива до Генки, але зупинитися не могла, понесло, що називається.
Чоловік зітхнув і повернувся в кімнату. А Вероніка поставила каструлю з водою на газ і пішла переодягатися.
Коли вона сіла на диван перед телевізором після вечері, Генка притулився поруч, обійняв за плече.
– Втомилася?
– Втомилася. – Вероніка скинула руку Генки зі свого плеча. Чекала ще якихось слів, але він мовчав, тупо дивлячись на екран, немов не помітив.
– Ми не розмовляємо. Зовсім. Це нормально? Як ти до мене ставишся? Я товста? А як одягнена? Може, підемо кудись, хоч у кіно? – Слова вистрілювали з неї, як автоматна черга.
– Так телевізор же є. А ти у мене найкраща. – Генка здивовано дивився на Вероніку.
– Мамо, нам потрібно здати гроші на фотографії і на випускний. Потрібно вже сукню в магазині підшукувати, поки не розібрали всі. – У кімнату увійшла шістнадцятирічна дочка Ніна.
– Добре, зарплату отримаю, дам, – зречено зітхнувши, відповіла Вероніка.
Наступного дня вона так само їхала з роботи в переповненій маршрутці. Її штовхали, зачіпали сумками. «Невже весь сенс життя в цьому? – думала вона. – Працювати, повертатися в маленьку квартиру, готувати їжу і їсти, видати дочку заміж і чекати… А чого чекати? Біг по колу, чорно-сіре життя…»
Перед нею звільнилося сидіння. Вероніці дуже хотілося впасти на нього, але скоро виходити.
– Сідайте. – Чоловік, що стояв поруч, показав рукою на звільнене місце.
– Скоро виходити. – Не поглянувши на того, хто говорив, Вероніка похитала головою.
– Нічого, хоч трохи відпочинете, – повторив він.
Вероніка роздумувала, але вловила стражденний погляд дівчини, яка теж помітила вільне сидіння, і плюхнулася на нього. І тільки потім підняла обличчя на чоловіка.
Вона ледь не ахнула і відразу відвернулася до вікна. Це був Андрій Зінченко, колишній однокласник. Вони бачилися років п’ять тому на зустрічі випускників.
Тоді вона зробила зачіску, подруга вбрала її в імпортні речі, і він наговорив їй купу компліментів. «А зараз не впізнав», – з сумом подумала вона.
Через дві зупинки Вероніка встала, щоб пробратися ближче до виходу.
– Дозвольте, мені виходити, – сказала вона, ховаючи обличчя.
– Так, звичайно… Вероніка! Ти?! А я сумнівався. Виходиш? І я з тобою. – Він першим попрямував до дверей, прокладаючи для неї дорогу серед тісно скупчених пасажирів маршрутки.
Першим зістрибнув зі сходинки на землю і простягнув руку. Але руки Вероніки були зайняті сумками. Вона зробила вигляд, що не помітила його бажання допомогти. Їй стало ніяково, вона відчувала себе незграбною коровою.
– Як я радий тебе бачити. Місто невелике, а за стільки років жодного разу не зустрілися, – говорив Андрій, йдучи поруч з Веронікою і підлаштовуючись під її крок. – Давай, допоможу. – Він забрав у неї один пакет.
Вероніка зупинилася на розі свого будинку. Не хотіла, щоб чоловік бачив, раптом буде палити біля відкритої кватирки в кухні.
– Твій будинок? Ти заміжня? Що я кажу. Пам’ятаю, і дочка є доросла. Слухай, що ми на бігу розмовляємо? Давай зустрінемося, посидимо десь, поговоримо. Скажи мені свій телефон. – Він дістав з кишені мобільний і приготувався записати її номер.
Вероніка завагалася, але номер телефону продиктувала.
– Розумію, чоловік чекає. Я подзвоню. – Колишній однокласник відсалютував рукою і пішов геть.
Вероніка піднімалася сходами на свій поверх зі змішаними почуттями. Їй було приємно, що Андрій звернув на неї увагу, що впізнав, не забув.
І страшно, ніби він запросив її на побачення. Вона кохала його в школі, але минуло стільки років. Підтягнутий, ввічливий, але чи потрібен він їй?
Вона тихо зайшла в квартиру, тихо викладала продукти з пакетів…
– Ти прийшла? А я приготував вечерю. Іди, відпочинь, я продукти в холодильник покладу. Іди-іди. – Генка відтіснив її від холодильника.
Вероніка здивовано подивилася на чоловіка, не стала заперечувати, пішла переодягатися.
Андрій подзвонив через два дні і вмовив сходити в п’ятницю ввечері в кафе. Домовилися зустрітися недалеко від її роботи.
Вона занепокоїлася, що одягнути, як поводитися. Адже на побачення не ходила з тих пір, як вийшла заміж.
Увечері вона взяла невелику суму з відкладених грошей. В обідню перерву збігала з подругою в найближчий магазин і купила чорну сукню.
« Завтра нитку перлів до неї принесу. Треба волосся укласти і підфарбувати тебе. Будеш виглядати на мільйон!» – підтримала подруга.
Сказано – зроблено. Нову сукню вона залишила на роботі, щоб чоловік не помітив. Дівчата уклали їй волосся в зачіску, позичили косметику. Можна було взяти у дочки, але тоді зайвих питань не уникнути…
Ошатна, ледь стримуючи хвилювання, Вероніка вийшла з офісу і попрямувала до домовленого місця зустрічі. Здалеку побачила Андрія з букетом троянд.
– Яка ти сьогодні гарна! Ходімо, тут недалеко є затишне кафе. – Він подарував квіти і взяв її під лікоть.
Вони сіли за столик у кутку, подалі від цікавих очей. Народу в кафе ще було небагато, тихо звучала музика, приглушене світло створювало романтичну атмосферу.
Вероніка старанно уникала зустрічатися поглядом з Андрієм, роблячи вигляд, що розглядає обстановку кафе.
Вони випили по келиху, розмовляли, Андрій цілував її руки, від чого Вероніка сором’язливо червоніла.
Через дві години він викликав таксі. Вони сіли на заднє сидіння, і Андрій тісно притиснувся до неї. Відчуття його близькості хвилювало і лякало Вероніку.
Він почав називати водієві свою адресу, але Вероніка перебила його і попросила відвезти її додому.
Фари зустрічних машин засліплювали, від випитого голова трохи крутилася, думки плуталися…
Раптом Андрій нахилився і впився в губи Вероніки. Вона відчула запах салату з його рота. Їй стало неприємно. Жадібна рука Андрія ковзнула по стегну під сукню…
Вероніка натиснула долонею на руку Андрія, утримавши її, і відвернула голову, перервавши поцілунок.
– Досить! – тихо сказала вона і зловила цікавий погляд водія в дзеркалі.
– Вибач, не стримався. – Вероніка не вловила в голосі Андрія каяття.
– Зупиніть тут, будь ласка, – попросила вона.
Як тільки машина під’їхала до тротуару, поспішно і незграбно вийшла з неї.
– Я подзвоню! – крикнув їй услід Андрій.
Вероніка бігла по калюжах до будинку, намагаючись заспокоїтися.
«Як така зараз заявлюся додому? Даремно погодилася. Ні до чого мені це все. Хоч би по телевізору йшов футбол, і Генка не звернув на мене уваги», – думала вона.
Обережно, намагаючись не шуміти, відімкнула замок, тихо прикрила за собою двері, роздяглася, не вмикаючи світло в передпокої, і навшпиньки прослизнула у ванну.
Змила косметику, зняла сукню і засунула її на дно кошика з брудною білизною. У махровому халаті сиділа за столом у кухні, не вмикаючи світла.
«Боже, мало не накоїла лиха. Минулого не повернеш. Все не так і не те. Добре, що Генка дивиться футбол ». Клацнув вимикач, і під стелею запалилася люстра.
– Ти вже вдома? А чого без світла сидиш? Ти давно прийшла? – Генка встав у дверях кухні.
– Якби прийшли злодії, то вони винесли б меблі разом з тобою, а ти й не помітив би, – буркотливим тоном сказала Вероніка.
Вона відчувала себе винною і зовсім не сердилася на Генку. Але якби відреагувала по-іншому на питання, то це викликало б підозри чоловіка.
– Ти якась сьогодні не така. Схудла чи зачіску зробила? – Генка уважно розглядав дружину.
У телевізорі закричали: «Гол!» і він кинувся в кімнату. Вероніка зітхнула, дістала з сумочки свій телефон і заблокувала номер Андрія.
“Ось Ніна складе іспити, вступить, ми поїдемо на море, як мріяли. Чим я незадоволена? Ми стільки років прожили разом, що думки один одного читаємо, тому й не розмовляємо. Нехай вже немає між нами пристрасті, але з Генкою спокійно і звично, “– думала Вероніка, лежачи в ліжку.
Генка лежав поруч, відвернувшись від неї.
” – Сімнадцять років разом. Не вживає, не гуляє, не поводиться зі мною, як з дешевою … Ну, ідеальний же чоловік. Чого мені, дурній, ще треба? ”
Вона присунулася до Генки, обійняла його, сховавшись у широкій спині, і закрила очі.
Генка дихав рівно, але його очі блищали в темряві. «Треба завтра квіти Вероніці купити. І в кіно запросити. А то я їй дійсно ніякої уваги не приділяю. Того й чекай, що її заберуть. Он вона у мене яка красива ». – Генка похропів для вигляду і щасливо посміхнувся.
Спеціально для сайту Stories
