Щойно здалося, що в моєму житті все налагодилося, на екрані телефону висвітився незнайомий номер. Минуле не хоче мене відпускати. Це сусідка моєї мами, телефонує з рідного мені міста, просить негайно приїхати. Уже третій день вона надзвонює, а я все ніяк не можу зважитися дати їй відповідь.
Моя мама захворіла, і єдиний, хто про неї піклується, – та сама сусідка. Не кидає вона її тільки тому, що не може пройти повз, коли людина в складній ситуації. Якби тільки вона знала, що мама сама себе в цю ситуацію загнала. Зруйнувала спочатку своє життя, а тепер хоче взятися і за моє…
Що робити – не знаю. Зараз я живу за кордоном, у мене двоє прекрасних дітей, чудовий чоловік і затишна квартира, куплена на чесно зароблені гроші. Я тільки-тільки знайшла роботу своєї мрії, адже без знання мови доводилося перебиватися підробітками то в готелях, то в ресторанах.
Кидати свою сім’ю заради мами я не збираюся, а переселяти хвору матір до нас… боюся уявити, що це буде. Хтось може засудити мене і сказати, що це все дурня, було б бажання, але якраз бажання в мене немає, і на те маю вагомі причини.
У нашій родині склалося так: мій брат – мамин синочок, а я – татова донька. Мама завжди так і говорила немов жартома, що брата любить більше. Ми навіть сміялися над тим, що вона його ледь не з ложечки годує, але для мене маленької це не було проблемою, бо в мене був тато.
Навіть із садочків і зі шкіл нас забирали різні батьки. Тато ходив на мої збори, мама – на батьківські збори брата. І це здавалося нормою до певного моменту, а саме до смерті батька. Тата з нами вже давно немає, серцевий напад. Страшне горе в нашій родині, ніхто не міг уявити, як це могло статися.
Але я знаю, що того вечора він був на взводі, бо з мамою вони часто сварилися, і той день не був винятком. Не знаю, як вона почувається після цього, чи звинувачує себе в його смерті. Знаю тільки, що з того моменту моє дитинство закінчилося.
Мама, як і раніше, опікувалася братом, а мене залишила саму. У мене завжди було відчуття, ніби я дошкуляю їй своєю присутністю. Я намагалася бути кращою і самостійнішою, сподіваючись, що тоді вона буде мною пишатися, але це тільки полегшило їй завдання.
Їй не потрібно було допомагати мені ні з чим, а ось з братом возилася. У нього то проблеми в навчанні, то в кімнаті безлад, – загалом їй було чим зайнятися. Я вступила на бюджет, а у нього не вийшло, він пішов у платний технікум. Не можу сказати, що вона сильно на мене лаялася або злилася.
Бувало, що іноді дратувалася, але не більше того. Мене не карали і не читали мені нотацій, навіть якщо мені здавалося, що я на це заслужила. І тоді я раділа такому ставленню, не розуміючи, що це була байдужість. Мама ніколи нічим не цікавилася, доки мої справи не перетинали її особистих кордонів.
Ніколи не питала про мої справи, про мої стосунки. Звісно, з братом історія була абсолютно протилежна: його вона дошкуляла кожну вільну хвилину. Чи поїв він, чи одягнувся він тепло, чи зробив домашнє завдання, що то за дівчина йому надзвонює, чи не захворів він.
Жити в гуртожиток вона його не пустила, аргументуючи тим, що й так платить за його навчання, а гуртожиток вона не потягне. До того ж там погана компанія і ремонт на трієчку! А як же він може жити в таких умовах? Я думаю, що це була відмовка, і вона не збиралася його нікуди відпускати.
Зате зі мною попрощалася за милу душу, але я з самого початку сказала, що оплачувати оренду буду сама, тому що знайшла підробіток. Жили ми на пару з моєю однокурсницею. Так і вийшло, що наші шляхи – мій і мами з братом – розійшлися дуже і дуже давно.
Я вивчилася на червоний диплом, бо знала, що я у себе одна і дорогу мені в житті ніхто не розчистить. І навіть якось звикла бути сама по собі, поки не зустріла свого першого чоловіка, і це… це змінило абсолютно все. Так, це було кохання з першого погляду! Я ще ніколи не була в серйозних стосунках.
Швидко вирішили зіграти весілля, швидко розписалися. Як і багато хто, ми думали, що наші почуття ніколи не зміняться. Жили на орендованій квартирі як звичайнісінька молода сім’я, але вже через півтора року стосунки почали розвалюватися на очах.
Від колишньої пристрасті нічого не залишилося, навіть простого людського розуміння. Мій чоловік почав пити, гуляти і зриватися на мені з будь-якого приводу. У результаті мені довелося екстрено збирати речі і з’їжджати, тому що я більше не могла виносити такого до себе ставлення.
Я опинилася в такій ситуації, що йти на перший час було нікуди, окрім як додому. Добре, що дітей не було, інакше я не уявляю, що б я робила, адже ситуація повернулася в гірший бік. Людина в складній ситуації втішається лише молитвою, що я й зробила: щиро помолилася.
Мама продовжувала жити на колишньому місці, брат від неї так нікуди й не з’їхав. До того ж він одружився і привів у будинок свою наречену, тому мама, побачивши мене з сумками на порозі, явно була не в захваті. Вона довго мене вичитувала, бо я не вберегла шлюб, бо вискочила заміж за першого зустрічного.
М’яко натякнула, що в неї в будинку просто немає на мене місця і вона не може виселити молоду сім’ю. Якби не стара мамина подруга, яка прихистила мене на цілих півроку, я не знаю, куди б я поділася. Заощаджень у мене не було, друзі з чоловіком усі спільні.
Було складно прийти до тями, а з матір’ю я обірвала зв’язки, досі не можу забути її відсторонений вираз обличчя, коли побачила мене на порозі. Чесно кажучи, я могла б з’їхати набагато раніше від тітки, але вона виявилася дуже доброю до мене і дозволила залишитися довше, щоб я трохи назбирала.
Збирати ж мені було на що, адже залишатися в цьому місті і в цій країні я більше не збиралася. Щойно прийшла до тями, швидко зрозуміла, що самотужки і на таку низьку зарплату я буду збирати на житло все життя. Попри блискучу освіту, вирішила виїхати на заробітки як різноробоча.
І зараз можу впевнено сказати, що це було найкращим рішенням у моєму житті. Саме там, за кордоном, я знайшла свою споріднену душу і побудувала справжню сім’ю. Тепер у мене дві прекрасні близнючки, і я збираюся любити їх однаково сильно. Однак моя ідеальна картинка світу знову дала тріщину.
Ми тільки-тільки встали на ноги, тільки оформили квартиру, на яку так старанно збирали з чоловіком. І раптом дзвінок від маминої сусідки розбиває мене вщент. Виявляється, мама хвора, син усе ще живе з нею, але дружина його кинула, а сам він пиячить.
Мало того, вже почав потихеньку речі з дому виносити, бо роботу він втратив. У всьому звинувачує матір, бо вона, мабуть, настільки закльовувала невістку, що та не витримала. Сусідка б’є на сполох, просить приїхати, бо мама не працює за станом здоров’я. Навіть по продукти вийти не може.
А я поняття не маю, що мені тепер робити. Усе життя намагалася вирватися з цього кошмару, поїхала так далеко, як це можливо, але він усе одно мене наздогнав. І тепер моя мама – нещасна людина, а я – егоїстична дочка, яка не бажає піклуватися про свою матір і її сина, що спивається. Що робити?
Кидати сім’ю заради неї я точно не готова. Везти її сюди? Все одно доведеться їхати, оформляти їй закордонний паспорт, кидати щойно отриману роботу. А навіть якщо й так, жити з нею знову в одному домі? Коли в нас тільки-тільки народилися діти?
Ось уже котрий день не можу наважитися відповісти сусідці. Чоловік втішає, каже, що ми можемо дозволити собі доглядальницю, яка про неї піклуватиметься, прибиратиме і купуватиме продукти. Але я все одно почуваюся винуватою, та й проблему з братом це не вирішить. Що робити в такій ситуації?
