Останнім часом справи в мене зовсім погані були. Тоді я вирішила, що потрібно хоча б на деякий час переїхати в спокійніше місце. За кордон їхати страшно, бо в мене там нікого немає.
Зірватися з двома дітьми в невідомість важко, тому вирішила поїхати до подруги в інше місце. Вона давно казала, що як буде все погано, то я можу до неї приїхати. Та й у неї є де пожити.
Вона з чоловіком живе у трикімнатній квартирі, вільна кімнатка для нас знайдеться. Я їй написала, вона відповіла, що чекає на нас. Ми знайомі ще з дитинства, я була впевнена, що вона не відмовить у допомозі.
Я зібрала наші речі, взяла трохи продуктів і грошей. Ми не планували переїжджати назовсім, хотіли лише трохи пожити. Діти б відпочили морально, та й я з ними.
Взявши свої скромні сумки, ми вирушили до моєї подруги. Так вийшло, що приїхали з самого ранку. Їхати далеко, я взяла квитки на нічний поїзд. Десь о 7 ранку ми вже стояли на порозі квартири подруги.
Вона відчинила двері заспана. Кілька хвилин дивилася на нас, щось пробурчала і запросила зайти. Вона сказала нам іти на кухню. Ми втомилися з дороги, так хотілося трохи відпочити. Однак у подруги були інші плани.
Вона прийшла на кухню за кілька хвилин і простягнула мені складений удвічі листок. На ньому був номер телефону. Я не зрозуміла, що це, тому відразу перепитала.
Вона важко зітхнула і сказала, що це номер волонтерів, які допомагають із житлом. Вона їм навіть зателефонувала і попередила про нас. Якщо чесно, я трохи сторопіла. Це так вона бачить допомогу подрузі?
Після цього подруга сказала, щоб ми вже йшли, щоб встигли влаштуватися. Та й їй ще хочеться поспати. Мені хотілося щось сказати, але від подиву в мене навіть слів не знайшлося. Я взяла сонних, голодних дітей і повела геть.
Ми пішли в найближче кафе, я їх нагодувала. Потім посиділа, подумала і вирішила їхати додому. Волонтерам дзвонити було незручно, у мене ж є квартира і гроші, іншим потрібніше.
Залишитися в місті на кілька днів буде дорого, тому сьогодні ж вирушимо назад. Не очікувала я такого від подруги, звісно. Вона стільки разів до нас приїжджала, завжди була бажаною гостею.
Коли ж нам знадобилася допомога, то ось як сталося. Якщо не хотіла нас бачити, то могла б просто сказати. Тільки даремно дітей вимотала. Тепер не знаю, що думати. Та й що робити далі, не розумію.
