Зараз в Інтернеті розвелося багато порадниць різного роду. Вони розкажуть вам, що купувати додому, щоб не порушити “ауру родинного спокою”, яку музику слухати для приваблення “грошових потоків” і навіть якого чоловіка обрати, щоб союз був успішним. Мій чоловік повністю підходить під їх опис.
Шкода тільки, що чоловік у мене – цивільний. З ним нас, напевно, звела сама доля. Візуально він одразу запав мені в душу, щойно я його побачила. Ми з подругою зайшли якось в одне кафе, і він уже був там. Сидів із другом, мило базікав у своїх стильних сонячних окулярах.
І був, як мені здалося, найпростішою і найщирішою людиною з усіх, з якими мені довелося зустрітися. Напевно, я занадто старанно стріляла очима в його напрямку, тож десь за чверть години він сам підійшов до нашого столика і запропонував познайомитися. Ось так минуло вже цілих чотири роки.
Спочатку я боялася розчаруватися, думала, раптом він не підійде мені з якоїсь причини і буде сумно, адже якась близька мені енергетика, що виходить від нього, вабила мене, як магніт. Виявилося, що він сам по собі завидний наречений. Без шкідливих звичок, спортивний і підтягнутий.
Має власне житло, а батьки в нього – дуже забезпечені люди. Які дали своєму синові гарну освіту і відмінне виховання. Чоловіка складно було вивести з себе, і він завжди мав карколомний вигляд. Єдиним його слабким місцем була лінь і прагнення до хорошого життя.
Він часто розповідав мені історію про те, як мало не потонув у дитинстві. Тому, після того випадку, він намагається взяти від життя більше. Складно повірити, але людина, у якої батьки можуть дозволити собі триповерховий будинок, міні-автопарк, прислугу, сиділа в боргах, бо “кишенькові гроші” не дають.
Жити ж за коштами він, на жаль, не міг. Кому охота обмежувати себе в можливостях після того, як ти пізнав сите, багате життя? Я розуміла, що це – проблема, але я бачила цю ситуацію по-своєму. Єдиний син, багаті батьки. Невже вони якось не зможуть домовитися?
Звісно, зможуть, треба просто дати їм трохи часу. І тому я терпіла: жили ми в нього, але гроші на їжу й побут витрачалися з мого гаманця. Я дівчина міська, і мої батьки теж дечого встигли досягти. Тож назвати нас бідними у мене не повернеться язик, але все пізнається в порівнянні.
Мій день ділився на дві частини: коли я працювала і була зайнята, я і думати не могла про коханого. Я проклинала його про себе, чесне слово. Тому що я прекрасно розуміла, що поки я тут, в офісі, сиджу – він відсипається. Потім у нього сніданок, пробіжка, відеоігри і зустріч із друзями.
Іноді він міг домовитися з ними про якусь фінансову авантюру. І тоді справа відбувалася так: у 20 % випадків він міг принести додому якісь гроші, на які купував різні дорогі дрібнички, або ми витрачали все на походи в ресторани. В інших 80 % випадків гроші він втрачав, і його борги у зв’язку з цим тільки зростали, але сам він цього ніби не помічав і просто знизував плечима.
Ось тому на роботі я терпіти його не могла. Він просто мене дратував. Але потім, коли робочий день закінчувався і я приходила додому… Любов, як цунамі, накривала мене з голови до п’ят. Я раптом усвідомлювала, що встигла дуже скучити за своїм чоловіком.
Він – це все, що мені потрібно, і ніякі мої дурні думки нас не розлучать. Я могла прийти з двома пакетами продуктів, втомлена і згорблена, а він зустрічав мене у своїх строкатих шортах, і я просто танула, як сніжинка. І так траплялося щоразу, тому в нас практично були відсутні будь-які сварки.
Я просто не могла змусити себе злитися на нього коли він був поруч. Думаю, ми б і далі продовжували жити в такому ритмі, якби одного разу мій чоловік не запропонував мені вийти за нього заміж. Це не було пропозицією руки і серця, як годиться, в якійсь романтичній обстановці.
Ні, це була саме пропозиція. Ми вийшли прогулятися, потім нам захотілося сходити в кіно. І після сеансу, біля роздягальні, він раптом подивився на мене і запропонував одружитися. Уже вдома він пояснив свою позицію, чим тільки погіршив ситуацію і мій і так занепалий настрій.
Річ була в тім, що він, нарешті, почав розуміти, що йому якось потрібно розбиратися зі своїми боргами. Мабуть, “кредитори” стали активніше заявляти про свої вимоги, а оскільки за всіма прогнозами про грошовий дощ, що насувається, не було ні слова, треба було проявляти хоч якусь активність.
І моєму нареченому не спало на думку нічого розумнішого, ніж зіграти весілля і запросити на нього своїх батьків та їхніх друзів, а що, весільні подарунки, за його підрахунками, у кілька разів відіб’ють будь-яку, навіть найдорожчу церемонію.
Іншими словами, він хотів зробити “фейкове” весілля, а в запрошенні вказати, що подарунків молодій сім’ї не потрібно, тож краще несіть одразу гроші в конвертах. І побільше. Схема зрозуміла і навіть дещо банальна, але з того моменту мені мій “наречений” явився зовсім в іншому світлі.
Я зрозуміла, що він може бути дуже хитрим, якщо справа стосуватиметься його особистої вигоди, але ж раніше я просто вважала його недалекоглядним мажором, якого перестали утримувати батьки, але з добродушною вдачею, без лукавства. Я почала замислюватися про майбутнє з такою людиною.
Хто знає, можливо, він і мене використовує, проживаючи в моїй квартирі? А якщо знайде собі дівчину молодшу або багатшу, чи є в мене впевненість, що він не кине мене наступного ж дня? Може, це просто його реакція на стрес і до відданості вона не має жодного стосунку?
Ми ж витрачали його гроші весь час, поки жили разом. Став би він так поводитися з людиною, яку він не любить? Я навіть не знаю. Як і не знаю, чи варто мені виходити заміж у такій ситуації. Стільки думок навалилося відразу. І як тут бути?
