Цього дня Руслан Андрійович боявся найбільше. Але відкладати знайомство дочки з новою дружиною було неможливо.
І головною перешкодою була тринадцятирічна дочка Марія. Олена тільки один раз, і то дуже давно, спілкувалася з дівчинкою. Але вона прекрасно розуміла, чим викликаний протест підлітка.
– Руслан, постав себе на місце своєї дочки, і тоді ти зрозумієш причину її впертості.
Жінка подивилася на чоловіка, чекаючи відповідної реакції, але той тільки мовчки кивнув.
– Уяви, що ти Марія? А тепер, скажи, як би ти сам поставився до появи в будинку чужої тітки з величезним животом?
Чоловік широко посміхнувся і взяв дружину за руки.
– Олено, ти дивовижна жінка! І я розумію твоє прагнення згладити всі гострі кути. Але мені не потрібно ставити себе на чуже місце, тому що я сам був у дитинстві в аналогічній ситуації.
Мені було всього три роки, коли не стало моєї рідної мами. Але інша жінка змогла мені дати все, і я завжди її називав мамою.
Олена здивувалася:
– А я й не знала, що Софія Петрівна… Ти ж мені нічого не розповідав!
– Не повіриш, але я сам забув про цей факт. Вона так природно увійшла в наше життя, і я відразу став її називати мамою. І взагалі ненавиджу навіть саме це слово – «мачуха». Воно звучить, як образа!
– Повністю з тобою згодна! І чесно зізнаюся, що я ніколи не думала, що мені доведеться з таким зіткнутися.
– Ти боїшся?
– Звичайно! І не бачу в цьому страху нічого поганого! Але все ж зі знайомством треба було б почекати, або зробити це раніше.
– Олена, ти сама собі суперечиш! Я ж з самого початку пропонував тобі переїхати в мій будинок! А ти все вигадувала якісь фокуси! Марія– нормальна дитина, а не крокодил! І з нею цілком можна знайти спільну мову.
Новина про те, що сьогодні в будинку з’явиться мачуха, перевернула свідомість Марії.
Вона зранку зачинилася у своїй кімнаті і не відповідала навіть на прохання бабусі. Щоб відключитися від усього зовнішнього світу, вона наділа навушники. Але божевільна музика не заглушала образу. Їй хотілося кричати, трощити все підряд, говорити батькові образливі слова.
Вона не розуміла, як він міг зрадити пам’ять про маму! Марія вважала, що батько просто зобов’язаний страждати все життя.
Дівчинці було вісім років, коли не стало мами. Жінка буквально «згоріла» за три місяці від страшної хвороби. Всі турботи про дитину взяла на себе бабуся Софія Петрівна.
Але з часом в будинку стали говорити про те, що батько не повинен вести життя відлюдника, що він має право на щастя. Причому, саме бабуся висловлювала такі думки, що сильно обурювало дівчинку.
– Я вижену, не пущу в наш будинок злу тітку!
– Марійко, як ти можеш заздалегідь знати, що ця тітка зла?
– Знаю, тому що в усіх казках мачухи злі! А я не хочу мачуху, а хочу, щоб була мама!
У голові дівчинки міцно засів цей негативний образ, і пізніше вона стала навіть погрожувати розправою над новою дружиною батька.
– Я цю тітку буду ображати! Нехай вона краще у себе вдома сидить.
Бабуся здригалася від подібних висловлювань онуки і намагалася її переконати.
– Маріє, але татові важко одному!
– Ба, ну що ти обманюєш?! А я і ти, ми що вже для нього ніхто? Навіщо йому незнайома тітка?
– Ми з тобою – це зовсім інше! Тато хоче, щоб поруч була жінка, яка буде піклуватися про нього і про тебе.
– Бабусю! Не розвішуй мені локшину на вуха! Відразу попереджаю вас обох: якщо з’явиться мачуха, я втечу з дому.
Саме ця погроза стала тим головним каменем спотикання, через який ніхто не міг переступити.
Тому Руслану Андрійовичу доводилося жити на два будинки. Марія прекрасно знала, що у батька є дружина Олена, і що вони вже одружені два роки, але змінювати своє рішення вона не збиралася.
У запасі підлітка було кілька планів помсти, якщо батько проігнорує її думку.
Марія хоч і була відчайдушною, але позбавляти себе життєвих благ вона не збиралася. На «неугодний об’єкт», а саме так дівчина заочно охрестила мачуху, можна діяти м’якою силою, а простіше кажучи, влаштовувати їй дрібні капості.
Марія вже заздалегідь підготувала комплект подібних засобів ураження, а уява підкидала їй яскраві картинки результатів помсти.
Вона почула, як до будинку під’їхала машина батька, і цікавість взяла верх: трохи відсунувши штору, Марія спостерігала, як батько дбайливо вів під руку жінку. Дівчині хода нової дружини батька здалася смішною.
– Прикольно ходить, як качка!
Але в наступні п’ять хвилин підлітка чекав новий сюрприз. Коли Олена звільнилася за допомогою батька від шуби, з’явився величезний живіт.
Марія не могла відвести від нього погляду, а здивування було настільки сильним, що вона не стрималася.
– А хто буде?
Олена посміхнулася.
– Лікарі сказали, що хлопчик.
– Значить, у мене буде брат?! Прикольно!
Але хвилинне потепління змінилося холодною байдужістю. Під час першого спільного обіду дівчинка більше не промовила ні слова.
Мовчала і Олена. Тільки Руслан і Софія Петрівна щосили намагалися розрядити напругу. Так само, не сказавши нікому ні слова, Марія знову сховалася у своїй кімнаті.
Вона намагалася розібратися у своїх почуттях, але це не виходило. Ця красива жінка з приємною посмішкою більше не викликала у неї злості, а головне – повністю зникло бажання їй мститися.
Так, у повному сум’ятті дівчинка занурилася в неспокійний сон. Але її розбудив серед ночі якийсь незрозумілий шум. Вона вирішила перевірити, в чому справа, і відразу зіткнулася з бабусею.
– Ба, що за переполох?
Софія Петрівна кинула на бігу.
– Швидку викликали! Оленці стало зле!
Залишатися байдужою в такій ситуації Марія не могла.
– А як же дитина? Бабусю, вона може …?
Жінка застигла на місці, як вкопана.
– Не дай Боже! Навіть не вимовляй таких слів, Маріє!
Її ніхто не просив, але вона сама вирішила поїхати разом з батьком і бабусею до лікарні. Решту ночі вони прочекали в приймальному покої, де гуляв холодний вітер.
Руслан притискав до себе дочку, а Марія чула, як билося його серце.
– Тату, не переживай, все буде добре!
Батько мовчав і гладив її по голові тремтячою від хвилювання рукою. У ці хвилини Марії найбільше хотілося його заспокоїти.
– Тату, я відчуваю, що все обійдеться!… А ви вже придумали ім’я… брату?
Чоловік так міцно обійняв дочку, що у неї на мить перехопило подих.
– Поки що ні….Але ти можеш запропонувати свій варіант.
– Мені подобається Георгій…звучить гордо! Ігнат теж непогано.
Руслан Андрійович не встиг висловити свою думку з приводу запропонованих імен, тому що з’явилася усміхнена медсестра. Вона весело сказала:
– Все, дорогі родичі! Відбій повітряної тривоги! У вас хлопчик, чотири кілограми і сто грамів!
Бабуся заплакала.
– Яке щастя! А ми вже тут пережили все!
Марія знову, вкотре за одну добу, спіймала себе на думці, що їй приємно бути причетною до спільної справи. Вона щиро разом з рідними переживала за цього хлопчика, який щойно з’явився на світ.
– Тату, а нам його покажуть?
Весела медсестра похитала головою.
– Сьогодні не можна! А завтра ви зможете оцінити маленьке диво!
Брата назвали Георгієм, і Марії лестило, що вибрали запропоноване нею ім’я. Вона з трепетом чекала повернення Олени з малюком з лікарні. Але її хвилювало питання, яке вона могла задати тільки бабусі.
– Вони поїдуть до себе?
Софія Петрівна зробила вигляд, що не розуміє, про що питає онука.
– Маріє, чого це ти говориш загадками? У нас ніхто не збирається їхати!
– Ба, ти прекрасно розумієш, що я питаю про них…, тобто про Олену і дитину! Нехай вони тут залишаються, а то хто знає, що може статися.
– Знаєш, я теж вважаю, що їм краще залишитися тут, але Олена дуже переживає….
Марія перебила бабусю.
– Не треба переживати! Невже ви всі вважаєте мене такою поганою?! Між іншим, я теж можу допомогти їй…
– Кому?
– Ну… зрозуміло кому! Олені!
Душа Софії Петрівни раділа, тому що Марія не стала вживати слово, від якого її все життя корчило. У пориві почуттів вона обійняла дівчинку і поцілувала в маківку.
– Ти у мене золота! І сердечко у тебе добре!
Тепер у Марії з’явилася нова турбота, і вона весь вільний час проводила поруч із маленьким братом. Олена не обмежувала прагнення дівчинки допомогти їй. Навпаки, вона цілком їй довіряла. Їй було приємно спостерігати, як Марія гордо котила візочок вуличками маленького містечка і розповідала знайомим:
– Наш Жорка – реактивний хлопчик! Все тягне в рот і вже намагається сісти!
Але спільна турбота про маленького члена родини не змогла об’єднати двох жінок. Олена з трепетом чекала, коли ж крижаний бар’єр між ними розтане, але Марія ігнорувала її.
Вона просто не помічала, що в будинку є ще одна людина. Софія Петрівна кілька разів намагалася втовкмачити онучці, що не можна так ставитися до людини.
– Маріє, Олена ні в чому не винна перед тобою! Вона намагається з усіх сил, а ти….
– Бабусю, ну не можу я! Розумієш, не можу я полюбити її!
Дівчинка знову цілий день просиділа, зачинившись у своїй кімнаті. І бабуся вирішила більше не травмувати дівчинку.
– Час все розставить на свої місця.
Був розпал літа, і два тижні поспіль стовпчик термометра не опускався нижче 30 градусів. Коли Марія за звичкою заглянула в дитячу, щоб пограти з Жориком, вона помітила, що Олена збирає речі. Дівчинка з неприхованим переляком запитала.
– Ви їдете?
– Що ти! У таку спеку з дому не хочеться виходити! Просто я вирішила прогулятися ближче до вечора до річки. Якщо хочеш, можеш скласти нам компанію.
– Без питань! Я сама планувала сходити покупатися.
Олена пересмикнула плечима.
– Щодо купання я сумніваюся. Це небезпечно. Після бурі стільки всього нанесло в річку… Хочеться посидіти біля води, відпочити.
– Та, дурниця! Наші хлопці ходили і навіть пірнали.
Вони вирушили удвох. Марія везла візок, в якій маленький Георгій своєю мовою ділився враженнями про вилазку на природу.
У старшої сестри теж був гарний настрій, і вона розповідала смішні історії зі свого шкільного життя. Вони недовго шукали місце, де можна влаштуватися.
– Он там під деревом, тінь, Жорці не буде спекотно! Ви поки тут влаштовуйтеся, а я піду в воду!
Марія на ходу скинула легкий халат, і незабаром почувся її захоплений вигук:
– А вода-то крижана!
Олена розстелила прямо на траві ковдру і виклала малюка на живіт.
– Повзай!
Жінка хотіла сама трохи розслабитися, але вдалині почувся крик. Вона відразу впізнала голос Марії, але шум води не дозволяв розібрати слова.
Жінка кинулася до річки і застигла від жаху: внизу за течією борсалася Марія. Складалося враження, що щось утримує дівчинку.
– Маріє, що сталося!
Але відповіді не було, а голова дівчинки зникла під водою. У Олени було всього кілька секунд на прийняття рішення. Вона обернулася і побачила весело граючого сина.
Вона швидко перевела погляд до того місця, звідки кликала на допомогу Марія. Поруч нікого не було, і Олена кинулася у воду. У юності вона займалася плаванням, тому швидко досягла потрібної точки.
Пірнувши, вона побачила в каламутній воді Марію і почала тягнути її нагору. Дівчинка показала на ногу, а потім почала опускатися на дно. Олена зрозуміла, що вона втратила свідомість.
Виринувши на поверхню, вона набрала в легені побільше повітря і знову опустилася на дно.
Нога Марії була обмотана водоростями, а до того ж ще й застрягла між гілками дерева, яке знесло течією.
Здираючи до крові пальці, Олена звільнила кінцівку і виштовхнула Марію на поверхню.
Уздовж берега вже бігали люди і махали їй руками. Олена помітила, як до них на допомогу поспішає людина в човні. Коли чоловік кинувся до неї, вона прошепотіла:
– Рятуйте дочку! Вона наковталася води!
Маленький Георгій все так само весело повзав по пледу.
Марія тремтіла від пережитого і плакала.
– Якби не ви… не ти… Мамо, пробач мене! Я така дурна! Мені хотілося тобі насолити, зробити капость, щоб ти пішла! Пробач мене, будь ласка! Не йди!
Олена сама ледве трималася на ногах після того, що сталося. Вона гладила Марію по спині і розпатланому мокрому волоссю.
– Не треба плакати, донечко! Все вже позаду! Тільки ти більше так не роби! Добре?
– Обіцяю, мамо!
Софія Петрівна відразу зрозуміла, що сталося щось надзвичайне. Коли Олена їй розповіла в подробицях про випадок на річці, вона ледь сама не знепритомніла.
– Господи! Невже потрібно надзвичайна подія, щоб зрозуміти прості речі?!
– Не знаю, Софіє Петрівно. Але, можливо, саме такі випробування Господь нам посилає, коли вже інші засоби не працюють. Але знаєте, я ще раз готова кинутися в цю річку, щоб почути просте і таке зрозуміле слово – Мама.Спеціально для сайту Stories
