Кавалер дочки не сподобався Лідії ще до того, як вона його побачила .
Коли Олена повідомила, що зустріла «справжнього чоловіка» і він буде жити з нею, бідна жінку мало не знепритомніла.
Як не лаяла вона дочку, як не зупиняла, та твердила: кохаю його, і все тут. Тоді Лідія навела довідки. Дармоїд, як виявилося, розлучився два роки тому, мав дитину і платив аліменти.
– Я так і знала, – голосила Лідія, забігши до сусідки, – хіба моя Оленка може нормального чоловіка знайти? Ну, скажи, навіщо їй цей розлучений? Та ще й з причепом?
– Кохає вона його, Лідо, просто кохає, – сусідка була спокійна, – і нічого з цим ти не зробиш…
– Ти мене погано знаєш! – Лідія розлютилася не на жарт – я його так прийму, що він буде тікати, втрачаючи капці!
– Ну, і навіщо тобі це? Тільки Оленці життя зіпсуєш.
– Я – зіпсую?! Ти що таке говориш! Я хочу її врятувати!
З цими словами Лідія підстрибнула, як пружина, і, сповнена обурення, вискочила з квартири, вигукуючи безліч гнівних нецензурних слів.
Через кілька днів Олена зателефонувала:
– Мамо, Андрій до мене вже переїхав. Якщо хочеш, приходь в гості. Ми будемо раді.
Відразу Лідія на запрошення не відреагувала, вирішила почекати. Обмежилася рідкісними дзвінками та випадковими зустрічами.
Вони з Оленою жили в одному дев’ятиповерховому будинку, тільки в різних квартирах, тому іноді стикалися у дворі.
З «офіційним візитом» Лідія з’явилася тільки через два місяці, після того, як Олена вже вп’яте запросила її в гості.
Прийшла вона з гордовитим виглядом, сухо привіталася з Андрієм, поцілувала Олену в щічку і пішла по квартирі: з інспекцією.
Обійшла і… влаштувала скандал:
– Так я і думала! Живете тут як безпритульні, нічого не робите! У будинок нічого не купили! Ремонт, хоча б косметичний, і той не зробили! А меблі? Довго ви збираєтеся спати на бабусиному дивані? Я вже не кажу про нормальну побутову техніку! Її просто немає!
Так, донечко, розумного ти собі чоловіка знайшла. Інший би на радощах, що йому жінка з квартирою дісталася, привів би житло до ладу. А цей!
І не потрібен мені ваш чай! Шарлотку вона спекла! Могла б для матері нормальний торт купити!
Андрій подібної атаки не очікував, і як тільки Лідія пішла, сказав Олені:
– Ну і матуся у тебе! Справжня фурія! Сподіваюся, більше вона не прийде.
– Прийде, Андрію, – відгукнулася Олена, – вона ж моя мама. Заспокоїться і прийде.
– Заспокоїться? Це мені після її хамства потрібно заспокоюватися! Тиждень, не менше! Ледве стримався, щоб не викинути її з квартири.
– Андрію, – Олена подивилася з докором, – навіщо ти так? Мама – людина похилого віку, потрібно це враховувати. Просто вона незадоволена, що ми живемо разом без шлюбу. Добре, що взагалі зайшла… До речі, ця квартира належить їй, а не мені.
– Їй? А чому ти мені раніше не сказала?
– Приводу не було. Та й яке це має значення?
– Має! Принципове! Виходить, ми живемо в орендованій квартирі… Добре, що я і справді не почав робити ремонт. Адже планував.
– Ні, не виходить. Ми живемо в квартирі моєї матері, платимо тільки комуналку, а не шалені гроші. До того ж вона мені цю квартиру подарує.
– Це невідомо!
– Відомо. Мені відомо.
– Ну, звичайно, це ж твоя мама… Вона має право прийти, наговорити гидоти, принизити абсолютно незнайому людину. Дивно, що вона в обличчя мені не плюнула…
– Андрію, ми зараз посваримося, – Олену почала дратувати розмова, в якій їй чомусь доводилося виправдовуватися, – давай змінимо тему…
Андрій замовк. Зробив вигляд, що зосередився на фільмі, який йшов по телевізору.
До ранку він не промовив ні слова. Вранці зник до того, як Олена прокинулася. Увечері не прийшов ночувати.
Олена не знаходила собі місця…
Два дні від Андрія не було ні слуху, ні духу. Нарешті, повернувся. Сказав, що йому потрібно було побути на самоті, прийняти рішення.
– Яке рішення? – Олена з переляком дивилася на коханого.
– Я думав про те, як ми будемо жити далі. І вирішив. Щоб твоя мама заспокоїлася, і ти разом з нею, я завтра ж почну ремонт. А сьогодні йдемо купувати пральну машину. Почнемо з неї.
Олена з захопленням повисла Андрію на шиї:
Словом, інцидент був вичерпаний, примирення відбулося.
Лідія, дізнавшись, що в квартирі дочки почався ремонт, самовдоволено посміхнулася:
– Ну-ну, викрутився. Нічого… Почекай, милий, я тебе дістану.
Настала весна.
Лідія знала, що для Олени дача – справжнісінькі тортури. Дочка не бачила сенсу в цій «каторжній праці». Як не намагалася Лідія її «перекувати», дочка рідко з’являлася на дачі, і то – щоб відпочити від міської метушні.
Але тепер це не мало значення, оскільки Лідія вже бачила перед собою нову «жертву» – Андрія.
Ось хто буде ґарувати у неї як миленький! Нікуди не дінеться! Ремонт же зробив…
Почала Лідія заздалегідь. Спочатку журилася, що їй на дачі потрібна допомога.
Потім, коли сезон був у самому розпалі, понеслося: «Здоровий чоловік 30 років нічого не вміє і не робить, приїжджає тільки шашлики жерти та на озері плескатися.
А огірочки з помідорчиками, мабуть, взимку буде лопати, тільки дай.
Матір своєї жінки не поважає. А значить і жінку свою не любить. Придивися, донько, ще не пізно, поки дітей не завели. Гнати треба цього ледаря геть… Нормального чоловіка знайди…»
І так при кожній зустрічі. Вимовляла, та голосніше, щоб Андрій чув…
І він чув…
Андрій дачних принад теж не розумів. Оранка, посадки, прополювання, поливи. Навіщо, якщо всю цю городню продукцію можна купити в супермаркеті?
Ось відпочити на природі – це так…
Тому претензії мами Олени він сприймав «філософськи»: пропускав повз вуха. У голові осідали тільки особисті образи.
Чого йому коштувало терпіти ці: «ледар, недотепа, невдаха, не чоловік», – тільки йому одному відомо.
Але Олена бачила: стійка відраза до матері у Андрія наростає як сніжний ком.
І ось під час чергового скандалу чоловік не витримав: підскочив до Лідії, схопив, гарненько струснув і прохрипів:
– Ти замовкнеш коли-небудь?!
Лідія, звичайно, перелякалася, але замовкнути не змогла. Закричала щосили:
– Допоможіть, люди!
Олена спробувала її заспокоїти, але почула у відповідь:
– У мене більше немає дочки! Живи з цим …, тільки потім не скаржся. Йому плювати не тільки на мене, але і на тебе. Упевнена: я ще побачу, як ти будеш мучитися поруч з ним!
Бог покарає! А дітей, якщо у вас все-таки вийде, до мене не приводь! Не хочу онуків від цього…
І Олена, яку сильно збентежив вчинок Андрія, злякалася. Що, якщо мама права? Вона ж – мати, вона знає, що говорить. Серцем відчуває…
І вона виставила Андрія зі словами:
– Ми з тобою різні, Андрію. Мама каже…
– Не треба, – перебив чоловік, – я прекрасно знаю, що каже твоя мати. Прощавай…
Так Олена знову залишилася одна.
Трохи пізніше переїхала до мами. Лідія зустріла дочку з розпростертими обіймами:
– І правильно, давно треба було. А ту квартиру – здамо. Гроші кишеню не тиснуть. І за дачу не переживай – чіплятися не буду. А там, дивись, і чоловік нормальний трапиться…
Досі Олена чекає на того самого… П’ятий рік пішов… Але жоден мамі не подобається… Вона їх «наскрізь бачить»…
І Олена їй вірить: вона ж – мати!
Спеціально для сайту Stories
