Ліза була не в собі від злості і голосно кричала на батьків.
– Знову ви мені якісь обноски принесли, та скільки можна вже! Всі дівчатка ходять в нормальних речах, одна я ходжу, як жебрачка!
Ліза впала на диван і почала голосно плакати, з надривом. Батько з матір’ю розгублено дивилися на неї.
– Лізонька, донечко, ну що ми зробимо з батьком, якщо у нас вічно немає грошей, все, що заробляємо, витрачаємо на комунальні платежі, на їжу, і бабусі на ліки.
– Та досить мені вже це розповідати, набридло. Бабуся все одно вже стара, їй нічого не допоможе, стільки грошей на неї йде…
– Лізо, як ти смієш так говорити, це ж твоя бабуся, вона тебе вигодувала…
Ліза пішла до своєї кімнати і грюкнула дверима.
Микола та Анна не знали, що робити з дочкою. Вони все списували на підлітковий вік. Лізі нещодавно виповнилося 13 років.
Вони розуміли, що їй хочеться виглядати красиво і сучасно, але не могли купити їй речі.
Були суворі 90-ті, в магазинах нічого і не було. А на ринках, були шалені ціни. Тому, якщо хтось із знайомих пропонував одяг або взуття, вони не відмовлялися.
Коли не стало бабусі, Ліза заявила, що не прийде на похорон, їй не хочеться. Як тільки батько з матір’ю її не переконували, що так не можна, все було марно. І не прийшла, як і обіцяла.
Після похорону вона заявила, що гроші, які вони витрачали на бабусю, тепер повинні витрачати на неї.
Вона сказала, що хоче собі золоті сережки. Анна дістала з серванту бабусині золоті сережки з рубіном і з радістю простягнула Лізі
– Ось, донечко, носи, бабуся була б рада.
– Ти що, знущаєшся, не буду я це барахло носити, знову обноски, та що ж таке…
І Ліза кинула сережки на підлогу. Анна мовчки підняла і прибрала назад в сервант.
Через кілька днів Ліза сказала, що їй потрібен магнітофон. З сережками вона почекає, а ось магнітофон потрібен терміново. І не абиякий, а двокасетний, як у Свєтки.
Батьки розвели руками і сказали, що таких грошей у них немає. Ліза закотила очі і пішла в кімнату.
Через 2 дні батько з урочистим виглядом заніс Лізі в кімнату чорний двокасетний магнітофон.
– Ось, донько, дивись, що я у дядька Льоші купив, він якраз продавав.
Ну, якщо не подобається, я його поверну.
– Та ні, нехай вже, працює, та й добре. Тепер я не гірша за Свєтку буду. Тільки касети треба пошукати.
– Миколо, ти де гроші взяв? Він же, мабуть, не менше тисячі коштує?
– Анно, пам’ятаєш ту золоту старовинну монетку, що батько мені дав, на чорний день лежала, ось я її і продав…
– Миколо, ну ти що, це ж пам’ять про батька, та й нехай лежала б, раптом терміново гроші знадобляться, а ти на магнітофон спустив…
– Анно, Лізка і так себе неповноцінною відчуває, так нехай хоч порадіє…
Якось Ліза з мамою пішли в магазин, і Ліза сказала
– Мамо, ти йди попереду, а я позаду, добре? А то ти в такій старій сукні, кримпленовій, зараз в таких вже ніхто не ходить, мені соромно з тобою йти.
У Свєтки мама модна, брючні костюми носить, з зачіскою завжди, на підборах, а ти вічно в якомусь старому одязі, над тобою дівчатка вже сміються.
– Донечко, так у Свєти тато великий начальник, у них багато грошей, чого ж її мамі не вбиратися…
– Ой, ну завела платівку…
У Анни схопило серце, вже не в перший раз. Вона щоразу сильно засмучувалася, коли Ліза дорікала їм з чоловіком. Адже вони все для неї робили, дуже любили свою єдину донечку.
А вона, доброго слова ніколи їм не сказала… Невже вони і справді такі погані батьки?
Ліза йшла зі школи додому, і біля під’їзду стояла машина швидкої допомоги. Ліза скривилася, вона не любила лікарів.
Піднявшись до себе в квартиру, вона побачила, що в кімнаті були ті самі лікарі з машини. На дивані лежала мама, неприродно, без руху.
– Тату, що сталося, мамі погано?
– Все, Лізонько, у тебе більше немає мами… Серце прихопило, лікарі не врятували… А їй було всього 35 років, як же ми тепер без неї…
І батько гірко заплакав.Ліза не вірила в те, що сталося. Як же так, хто їй тепер буде готувати сніданки і вечері, хто буде прати? Ліза не вміла нічого робити сама.
Після похорону Ліза стала некерованою. Погано вчилася в школі, зв’язалася з поганою компанією, батько нічого не міг з нею вдіяти. У 16 років вона заявила, що чекає дитину, сама не знає від кого.
Батько сказав, що нехай залишає дитину, виходжує. Ліза кинула школу, гуляла цілими днями незрозуміло де. Батько потихеньку купував речі для малятка.
Коли прийшов час , Ліза сиділа весь час вдома. Батько викликав швидку, коли у неї все почалося .
З’явилася на світ дівчинка з маленькою вагою. Лікарі сказали, що в принципі, дівчинка здорова, але слабенька, можливо, у неї хвороба серця. Ліза відразу сказала, що відмовляється від неї.
Батько сказав, що сам буде її виховувати, в Дитячий будинок не віддасть. Ліза сказала, що їй все одно, вона збирається поїхати з нареченим закордон, на заробітки.
Микола назвав дівчинку Ганною, на честь дружини. Він відразу полюбив цю крихітну, беззахисну грудочку. Ліза була байдужа до дівчинки, стала відразу збирати валізи після виписки.
Ганнуся росла слухняною, доброю дівчинкою. Вона дуже любила дідуся і намагалася в усьому йому допомагати і не засмучувати.
З мамою вона майже не спілкувалася, та вийшла заміж за кордоном, привела на світ сина і раз на рік дзвонила їм по телефону.
Миколі було сумно, що у них виросла така дочка, і він розумів, що в якийсь момент вони з дружиною щось упустили, і виросла бездушна, невдячна лялька, але було вже пізно.
Скільки батьків хапалися за голову, коли було вже пізно… Як вловити той момент, коли потрібно змінити методи виховання, щоб потім не кусати лікті?
Спеціально для сайту Stories
