Старша сестра Юлі виходила заміж, а наречений сестри їй не подобався.
Непоказний, рудий і весь час усміхається.
– Я собі знайду гарного чоловіка, — думала Юля, їй було дванадцять років, а сестрі двадцять.
Різниця була у вісім років між сестрами, навіть матері Юля сказала:
– Мамо, в Ганни чоловік мені не подобається, якийсь рудий і негарний.
– Доню, у чоловіків краса не така важлива. А Микола він дуже добрий, дбайливий, роботящий. Наша Ганна за ним, як за кам’яною стіною, — серйозно відповідала мати.
Юля бачила, що старша сестра щаслива, вже й двоє синів в них з’явилися, Микола обожнює і дружину, і синів. Але його зовнішність все одно їй не подобалася.
Минав час, Юля закохалася серйозно. До цього були швидкоплинні захоплення, а тут зустріла Антона, симпатичного, старшого за неї на чотири роки. Він теж закохався, вона це відчувала, а коли вже чекала, що заговорить про весілля, раптом з’ясувалося, що він одружений, і підростала донька.
– Антоне, ти мене обдурив, я сподівалася, що ми одружимося і житимемо щасливо, — образилася вона на нього, — а в тебе сім’я. Як це тобі вдається? І якби я спочатку знала, що ти одружений, у нас із тобою стосунків не було б.
– Юлю, та ми з дружиною вже не живемо, просто знаходимося в одній квартирі, йти мені нікуди, ось розлучимося скоро, тоді й одружимося з тобою. Не можу ж я тобі запропонувати заміж, поки ще одружений, — пояснив Антон.
Незабаром Антон розлучився, і вони побралися. Антон та Юля були гарною парою,незабором і дити пішли: двоє синів із різницею у п’ять років.
Жили з матір’ю Юлі у приватному будинку майже на околиці міста. Будинок був великий, місця вистачало всім. Мати була задоволена, що всі живуть із нею. І веселіше, і легше, і з онуками допомагала.
Пройшло близько десяти років, життя йшло своєю чергою, Юля з Антоном працювали, мати доглядала за дітьми. Юлі вже хотілося жити окремо, але чоловіка все влаштовувало.
– Навіщо тобі квартира, живемо добре, мати не вічна, все одно все залишиться тобі, — відмовлявся Антон, коли вона натякала, що вже настав час і своє житло мати.
Але гримнув грім, коли Юля цього зовсім не чекала. Їй навіть на думку не спадало, що чоловік має іншу сім’ю.
Дізналася випадково, якось увечері вийшовши на подвір’я, вона почула, як Антон розмовляв по телефону:
– Добре Катенько, добре, за тиждень приїду і всі справи вирішимо. Як там наша донька Аліночка, я дуже скучив. Ну бувай, завтра подзвоню.
Юля мало не впала, відразу опустилася на сходинки ґанку, в цей час вийшов з-за рогу чоловік. Зирнув на дружину, зрозумів, що вона все чула.
– Антоне, давай розповідай про свою Катеньку… — тихо з гіркотою промовила вона.
-Юлію, ти мені вибач, але в мене інша родина в іншому місті, де я часто буваю у відрядженнях. Ну розумієш, у мене робота така, адже тобі хочеться грошей побільше, живемо добре, і цю роботу не хочу міняти. Так, часті відрядження, але ж ти звикла до них.
– Звикла, але я не думала, що ти заведеш другу родину. Я тільки зараз зрозуміла, що мене наздогнав бумеранг. Ми з тобою зустрічалися, адже ти теж був одружений.
– Ну, це інше, — відповів чоловік і чесно зізнався, що у нього там дворічна донька.
Цього вечора звичний світ для Юлі звалився. Вона знала, що не зможе пробачити Антона, так і лишилася одна з двома дітьми. Їй здавалося тоді назавжди.
– Збирай речі та йди, я завтра ж подам на розлучення, — тільки й сказала Юля, а він не заперечував, усе чудово розумів.
Юля не змогла цього нормально пережити, наступної ночі вона не спала, піднялася температура, її трясло. Вона ніколи й не думала, що таке може статися з нею. Антонові вона вірила, як собі.
Вона завжди мріяла про міцну та дружню родину, про затишок у будинку, і завжди думала, що вона щаслива.
– Чого йому не вистачало? – думала вона про чоловіка, – у будинку завжди ситно, мирно, спокійно, завжди відзначали сімейні свята, все було чудово.
Вона завжди прагнула того, щоб у її житті було все ідеально. Така вона по життю , в будинку чисто і прибрано, приготовлено, діти одягнені з голочки, за чоловіком завжди стежила і за собою теж. Для неї важлива була зовнішність і її, і чоловіка.
Купувала дорогі та стильні речі всім. Але ось чоловік не оцінив, чи чоловіки швидко звикають до хорошого і не цінують.
Юля розлучилася з чоловіком, він поїхав до тієї родини, більше вона про нього нічого не чула, правда приходили від нього аліменти, але мізерні, мабуть, заробляти став менше. Про своїх синів Антон ніколи не згадував. А вона постійно думала:
– Це розплата за те, що хоч я й сама того не бажаючи, забрала Антона з родини.
Спочатку все валилося з рук, усе робила на автоматі, мати заспокоювала, старший син теж переживав, а молодший начебто й не зрозумів нічого. Але життя тривало, Юля жила заради дітей, життя поступово увійшло у своє русло, грошей не вистачало, знайшла підробіток, мати теж допомагала.
Юля розуміла, із двома дітьми складно знайти чоловіка, але надії не втрачала. Дуже хотілося щастя. Хотілося затишку, спільної вечері, адже вона дуже любила готувати.
Минув рік після розлучення і, мабуть, Бог почув її. Її колега познайомила зі своїм родичем, казала, що чоловік добрий. Для Юлі було важливо, що саме познайомили її, таки не “кіт у мішку” на сайті знайомств.
При першому знайомстві із Захаром, якщо чесно, вона трохи засмутилася. Зовнішність його була зовсім не такою, про яку вона завжди мріяла. Колишній чоловік набагато був симпатичніший. Захар звичайно був не принцом на білому коні і старший за неї на десять років, йому було сорок три.
Він був низького зросту нарівні з нею, повний, і сивий, з дружиною в розлученні три роки, син дорослий, жив самостійно. Звичайно, зовні Захар не ідеал.
Захар закохався з першого погляду і вже після другої зустрічі сказав:
– Ближче до осені одружимося.
Юля спочатку навіть не відреагувала на його слова, але вона раптом з кожним днем все більше і більше чекала від нього дзвінка, дуже тягнуло її до нього. Захар був далекобійником, тому їм доводилося часто розлучатися, вона сумувала, не кажучи вже про нього.
Коли він з’являвся після рейсу, діти із захопленням зустрічали його. Обидва сини одразу ж потоваришували з ним, не відходили ні на крок, а він грався з ними і вдома, і на подвір’ї. Хлопцям мабуть не вистачало чоловічої уваги.
Недоліки зовнішності пішли на другий план, Юля вже не уявляла себе без Захара. Одружилися вони за три місяці ближче до осені, як і обіцяв Захар. Юля зрозуміла, що її чоловік надійний, дбайливий, всі проблеми вирішував сам, їй було комфортно, сини вже називали його татом.
Але трапилося непередбачене. Як тільки вони одружилися, раптом родичі Юлі, зокрема мати й сестра, були незадоволені. Сестра з чоловіком навіть не прийшли на весілля, невелике та скромне. А мати взагалі сиділа мовчки весь вечір.
Юля була в шоці, у неї завжди були теплі та довірливі стосунки з рідними та близькими, і раптом таке… Вона не могла зрозуміти чому родичі так поставилися до її шлюбу. Вона взяла прізвище Захара, бо їй неприємно було носити прізвище колишнього чоловіка, який покинув її.
Захар все бачив і розумів, через якийсь час вони купили свій будинок. Могли б звичайно квартиру купити, але обоє вважали за краще будинок, звикли до свободи, тим більше Захар був рукастим, все вмів.
Переїхали від матері і нарешті Юля зажила своєю родиною, була дуже щаслива, затьмарювало ставлення рідних. Але минуло трохи часу, захворіла мати Юлі. Захворіла тяжко, але змогла сама приїхати до Юлі із Захаром.
– Пробачте, будь ласка, — казала вона мало не плачучи. – Вибачте заради Бога, сама не розумію, що зі мною сталося, чому я була незадоволена. Це Бог мене карає, особливо ти пробач, Захаре. Бачу добрий ти і дбайливий, а моя донька розцвіла з тобою.
– Так, добре теща, люба, – пригорнув її Захар, – ми зла не тримаємо, ми добрі, так Юлю? – Посміхався Захар, тепло дивлячись на дружину.
Юля із Захаром навіть запропонували переїхати до них, будинок великий, двоповерховий, вільна кімната для тещі знайдеться. Вони мають своє господарство. Але мати поки що вирішила жити у себе в будинку.
– Ось занедужаю, тоді й приїду до вас. А зараз начебто полегшало, поживу ще сама. Та й сестра твоя приїжджає до мене, і ви приїжджайте.
Але якщо мати помирилася з ними, то Ганна, старша сестра так і не спілкувалася, навіть коли одружила свого старшого сина, не запросила сестру на весілля до племінника. Юля трохи образилася, але вважала, що треба прощати всіх. Вибачила, адже це рідні люди.
Минав час, і все-таки Ганна приїхала з чоловіком до сестри у гості. Мабуть, мати наполягла, щоб сестри помирилися. Адже Юлія нічого поганого їм не зробила, була також добра до них.
Нарешті, коли все стало на свої місця, Юлія заспокоїлася, насолоджувалася своїм щастям. Щастя, яке вона так чекала, знайшло її та супроводжує все життя.
