Ми з чоловіком завжди сподівалися тільки на себе. Напевно, це було ключем до нашого фінансового благополуччя. Майже відразу після весілля ми вирішили зайнятися невеликим бізнесом і швидко втілювати задумане в життя.
Річ у тім, що чоловік з юних років працював автомеханіком, обожнював возитися з машинами і сам міг виконувати багато робіт. Спочатку він ремонтував автомобілі просто у своєму гаражі.
Потім ми стали потроху розширюватися: орендували приміщення, взяли в лізинг обладнання… А пізніше навіть відкрили поруч з автомайстернею ще й мийку. Я працювала і бухгалтером, і адміністратором.
Працювала, навіть коли була при надії, та й майже одразу після появи дитини. Наш синочок майже ріс у цій же майстерні, і ми з чоловіком примудрилися чудово обійтися без допомоги дядьків, тіток, бабусь, дідусів та інших родичів.
А ось вони без нас чомусь обійтися не могли. Наші рідні свято вірили в те, що якщо в нас із чоловіком є бізнес, то й грошей просто нікуди дівати. Хоча це було далеко не так. Та й працювати заради цих грошей доводилося з ранку до ночі без вихідних.
Зате щоразу ми чули, що в нас багато грошей і що ми чудово живемо. Вони вимагали, щоб ми безкоштовно ремонтували їхні автомобілі. Адже як же інакше, у них грошей і так немає, а ми такі багатії ще й плату за свої послуги вимагаємо.
Причому з деякими родичами ми знайомилися просто на порозі майстерні. Але машина є не в кожного, а от гроші потрібні всім. Тому ні мої батьки, ні батьки чоловіка не соромилися брати в нас гроші в борг та й не віддавали.
Свекруха пішла ще далі: вона брала гроші не тільки для себе, а й для своєї сестри і навіть для своїх племінників. Двоюрідний брат чоловіка взяв 30 тисяч на відпочинок, коли захотів повезти на море свою родину.
Обіцяв віддати частинами. Минуло вже чотири з половиною роки, але жодної частини ми так і не дочекалися. Брат казав, що зарплата маленька, а грошей не вистачає. Коли ж чоловік запропонував йому попрацювати на мийці, той образився.
А потім до нас прийшла біда. Син серйозно захворів, і нам терміново знадобилася велика сума. На руках стільки грошей у нас і близько не було, тому ми звернулися до рідних.
Обдзвонили всіх родичів, зокрема й тих, хто в різний час брав у нас гроші в борг або безкоштовно обслуговував машину. Усі нам співчували, але грошей ніхто не дав. Так, ми знову впоралися самі.
Продали автомобіль, набрали кредитів під заставу будинку і майстерні. Із сином усе обійшлося, і це головне. Зараз потроху вилазимо з боргів, працювати доводиться ще більше. Але гроші з нас родичі вже не тягнуть.
Адже ми з усіма розірвали стосунки. Ніхто й пальцем не поворухнув, щоб нам допомогти. Ніхто не зволив навіть віддати те, що в нас брав. А потім ці ж люди, коли в нас усе налагодилося, мали нахабство приїжджати і знову щось простити.
Та ще й робили незадоволені обличчя, коли ми відмовляли. Можуть вважати нас жадібними і меркантильними, але ми вже якось переживемо. Краще взагалі без родичів, ніж з такими.
