З Владом Мирослава колись навчалася в паралельному класі. Вона перевелася в цю школу з іншого району класі у восьмому, і тому одразу отримала підвищену увагу хлопчаків – ну як же, новенька! Ну і вона у відповідь на них, звісно, дивилася.
Тоді й звернула увагу на високого світловолосого юнака, на якого із захопленням дивилися дівчата. Вона довгий час була таємно закохана у Влада, але шансів у неї на взаємність практично не було.
Той гуляв із найкрасивішими дівчатами школи – за чутками, навіть з однією випускницею. А зовнішність Міри була звичайнісінькою, та й одяг із місцевого ринку якось не додавав чарівності.
Але ніхто не забороняв їй мріяти – і вона мріяла про те, як раптово подорослішає, покращає і приверне до себе увагу свого героя. Це при тому, що Міра розуміла, наскільки різні в них із Владом інтереси – чисто води «панянка і хуліган».
Потім він ще звів знайомство з якимись відв’язними хлопцями, і вони разом ганяли на мотоциклах вечірнім містом. Ці агрегати моторошно ревіли – зате вона завжди знала про те, що Влад близько, і могла побачити, як позаду нього гордо сидить у шоломі перша шкільна красуня Ніна.
Потім вона закінчила школу і перестала взагалі бачити предмет своїх мрій – вони вступили в різні інститути (хоча Міра дивувалася, що закоренілий двієчник Влад узагалі кудись вступив – але ж він був із доволі заможної родини).
Незабаром у Міри з’явився хлопець – розумний і розважливий Олександр. Потім вона стала зустрічатися з Жорою. Вона незмінно вибирала «хороших» хлопців – але чомусь кожен її роман закінчувався нічим.
У якийсь момент Міра з черговим хлопцем починали постійно сваритися, і кожна розбіжність поглядів викликала палку полеміку. Ну і так далі.
Одного разу Міра затрималася на роботі – автобуси вже не ходили, а таксисти ломили несусвітню ціну за поїздку. Вона вирішила спробувати щастя і зловити «попутку». Досить скоро поруч пригальмував великий чорний джип і хлопець за кермом махнув їй рукою – мовляв, сідайте.
Десь за двадцять хвилин поїздки вона помітила, що водій якось дивно на мене дивиться. У голові в дівчини почали бродити нехороші думки. А хлопець продовжував вдивлятися і, нарешті, промовив:
– Тебе ж звуть Мирослава?
Дівчина розгублено кивнула:
– Ми хіба знайомі?
– Ми ж навчалися в одній школі, пам’ятаєш? Я – Влад.
Дивно, що вона не впізнала його одразу – може, тому, що він став виглядати більш по-діловому, став носити ділові костюми. Але очі в нього залишилися колишніми – ясними-ясними і при цьому злегка нахабними.
Вони розговорилися. Влад розповів, що, закінчивши школу, він пішов до інституту холодильної промисловості – його тато торгував холодильниками по-крупному і мав там зв’язки хороші.
Міра усміхнулася, а він помітив це і розсміявся теж:
– Ну а куди мене ще взяли б за моїх оцінок? У мене ж коли та двійки були. Я взагалі досі вважаю, що оцінки – не головне.
– А що головне – гроші? – невинно запитала дівчина.
– Смішна ти! – повідомив Влад.
Потім він запросив її в ресторан і вже за вечерею розповів, що зараз у нього своя фірма, купа грошей і все чудово. І, ловлячи його оцінювальний погляд, Міра зрозуміла, що він нею зацікавився.
А вона зловила себе на думці, що, як і раніше, закохана в нього. Вони почали зустрічатися, і вперше в житті Міра відчула щось схоже на щастя. Попри різницю наших темпераментів і підходу до життя, їм стало дуже добре удвох.
Нещодавно Влад освідчився їй – Міра, звісно, погодилася… Їй самій стало цікаво, скільки вдасться прожити разом вихованій панночці й хулігану…
