– Ти мені сестра чи просто повз проходила? Не соромно так поводитися, та ще й при дітях? Невже тобі так складно купити улюбленим племінникам одяг? Чому я взагалі повинна просити тебе щось їм купувати? Ти сама повинна пропонувати!
Грошима мені допомагати! В тебе ж немає дітей, і навряд чи будуть! А я мати-одиначка! – Анжела кидала в сестру слова, немов дротики, кожним намагаючись зачепити Надю болючіше і якомога сильніше вторгнутися в її особисті кордони.
Надя була в родині не найулюбленішою дитиною. Мама привела її на світ без чоловіка, а коли вийшла заміж, старша дочка раптом стала всім заважати.
Вітчим постійно дорікав шматком, а мати зганяла на ній злість за те, що їй довелося виходити заміж буквально за першого зустрічного, аби не залишитися матір’ю-одиначкою.
Лише поява молодшої сестри дозволило зітхнути вільніше, адже тепер у Наді з’явилося призначення. Батьки вирішили, що старша донька стане нянькою для молодшої.
Весь час Надя повинна була проводити з сестрою, годувати, розважати і розвивати її, незважаючи на наявність власного життя, уроків і занять.
Якщо Надя вчасно не встигала переодягнути або нагодувати молодшу, її позбавляли можливості вийти погуляти з друзями або відвідати день народження однокласниці.
Дорослішаючи, маленька Анжела стала ставитися до сестри так само, як і батьки, вважаючи її чимось на зразок прислуги.
У вісімнадцять років, закінчивши школу, Надя вирішила повністю змінити своє життя. Вибрала для вступу найвіддаленіший від дому ВНЗ, зібрала речі і поїхала, з твердим наміром ніколи не повертатися.
Як жили батьки і сестра в наступні десять років, Надя майже не цікавилася. Самі вони дзвонили рідко і то лише для того, щоб попросити грошей, які ніколи не повертали.
Їздити в гості Наді не хотілося, але вона знала, що сестра в сімнадцять років стала матір’ю, у вісімнадцять вискочила заміж і з’явилася друга дитина, а точніше двійня,і молодий батько, скуштувавши всі принади раннього батьківства, втік, зажадавши від юної дружини розлучення.
Тепер Наді почали телефонувати частіше. На відміну від сестри за ці роки вона встигла в житті набагато більше, ніж настругати дітей.
Здобувши освіту, вона влаштувалася працювати на фірму, де незабаром помітили перспективну співробітницю. Стабільна робота і повільно, але зростаюча зарплата, дозволили дівчині зважитися на іпотеку. Нехай невелику студію, але вона змогла придбати власне житло.
Знаючи, що старша дочка не бідує, батьки стали чи не раз на тиждень дзвонити і просити грошей у борг. Борги, природно, не поверталися. Прохання завжди стосувалися дітей Анжели.
– Надько, у Полінки куртка порвалася. Вийшли дві тисячі. Тільки терміново, дівчині немає в чому вранці в садок йти!
– Надько, двійнятам треба грошей на подарунки, у них день народження! Анжелочка знайшла відповідні, з тебе п’ять тисяч.
– Надько! У Анжеліки проблеми, її знову з роботи вигнали. Не розуміють, що у багатодітної матері проблеми є важливіші за роботу. Загалом, тепер ти будеш оплачувати садок двійнят і Полінці підготовку до школи!
Кожне прохання батьків звучало, як наказ. При цьому вони не питали, чи є у старшої дочки гроші і чи в силах вона надіслати потрібну суму.
Про те, як справи у самої Наді, мати ніколи не цікавилася, вважаючи, що та прекрасно живе, віддалившись від сім’ї. Успіхами старшої дочки вона не пишалася, вирішивши, що та могла б працювати ще більше і допомагати родині ще сильніше.
Надя ж так і не змогла вибити з себе це почуття провини, яке їй втовкмачили з дитинства. Відмовити матері у неї не виходило. Щоразу після її дзвінка Надя зітхала і йшла перераховувати свої фінанси, вирішуючи, від чого доведеться відмовитися в цьому місяці.
Особисте життя Наді було набагато скромнішим, ніж у молодшої сестри, але все ж і вона могла “похвалитися” невдалим шлюбом.
Щойно влаштувавшись на роботу, Надя познайомилася з колегою, незабаром стосунки вирішили узаконити. Але перед весіллям дізналися, що у Наді є великий і серйозний недолік: вона не могла мати дітей.
Чоловік вирішив, що така дружина йому не потрібна, і пішов. Цю трагедію Надя пережила самостійно, розповівши матері про це лише через пару років. Відтоді її бездітність стала спливати чи не в кожній розмові з родичами.
– Пустоцвіт у нас Надька… От не пощастило! Добре хоч Анжелочка онуків подарувала… – говорила мати.
На якийсь час її залишили в спокої, але одного разу молодша сестра вирішила, що час би старшій по-справжньому показати свою сестринську любов і турботу.
Вранці одного з рідкісних Надіних вихідних в її квартирі пролунав дзвінок.
– Надько, ну ти де взагалі? Я що, зобов’язана з дітьми на автобусі добиратися? Негайно замов мені таксі! Та дивись, щоб не якесь економ було! Малюків заколисує в прокуреному салоні! Так що замовляй бізнес клас!
– Привіт. А ти де взагалі? І чому я повинна тобі таксі замовляти? – остовпіла Надя.
– А тобі що, мати не сказала? Я вирішила до тебе перебратися. Нічого в нашому містечку ловити! Буду з тобою жити. Я на вокзалі, у тебе півгодини, щоб за нами з дітьми приїхало таксі. – Сестра кинула слухавку, а Надя присіла, бо новини виявилися не найрадіснішими.
Виявилося, виїхавши за пару сотен кілометрів від дому, вона не змогла втекти від нахабної сестрички.
Увечері Анжела вже роздавала вказівки.
– Завтра ж знайдеш мені роботу у себе в офісі, ти ж начальник. І дивись, щоб з хорошою зарплатою, але не дуже важку. І щоб в колективі були молоді хлопці, а з роботи мене відпускали на першу вимогу! Для двійнят купи двоярусне ліжко, не тулитися ж нам усім на одному дивані!
Сьогодні, так вже й бути, я на твоєму ліжку посплю з хлопчиками, а Поліна з тобою на дивані. І ще, скоро холоди, треба купити дітям теплі речі! І дивись, щоб не гірші, ніж у інших! Мені червоніти не хочеться перед людьми. Щоб мене розлученою з причепом називали!
Надя слухала і не могла зрозуміти, чому досі ще не виставила цю розпещену дівчину за поріг? Чому взагалі досі терпить таке ставлення до себе? Чому не почала відстоювати особисті кордони, допустивши, щоб проблема зайшла так далеко.
Хвилинний порив раптом став набирати силу, з’явилася злість на батьків, образа і бажання виправити несправедливість. Різко підвівшись і зробивши сестрі знак замовкнути, Надя випалила:
– Сьогодні ви у мене переночуєте, а завтра вранці я тебе відвезу на вокзал, і ти поїдеш назад до батьків! Я не буду більше тебе утримувати і посилати гроші на твоїх дітей! Твої діти, сама і виховуй! Мені все це набридло! Не я тебе на світ привела, не мені за тебе відповідальність нести.
Вважай, що своєю багаторічною фінансовою допомогою я віддала вашій родині всі борги! Якщо вранці ти не покинеш мій будинок, я викличу поліцію і мені плювати, що тут діти! Це твої діти і твої проблеми!
До речі, спиш ти з усіма своїми малюками на гостьовому дивані, і мені все одно, як ви на ньому вміститеся! Я звикла спати з комфортом!
Надя говорила так впевнено, що Анжела не змогла вимовити й слова. Вона обурювалася і бухтіла весь вечір, дзвонила матері, скаржилася, але Надя вирішила ніяк не реагувати. Вранці вона навіть не стала відвозити сестру на вокзал, просто виставила за двері, видавши наостанок трохи готівки на таксі і поїзд.
– На цьому все. Можеш забути дорогу до мене. І слово “треба”. У мене своє життя, і воно не полягає в твоїх інтересах, – сказала Надія, зачиняючи двері.
Вона досить довго плакала в подушку, думала, розмірковувала, але зрозуміла, що зробила все правильно. Інакше її просто звели б зі світу… такі чудові родичі.
Позбувшись зобов’язань, які не давали їй жити на повну, Надя немов вдихнула на повні груди. Вона почала зустрічатися з чоловіком, і через два роки вийшла за нього заміж. Вони з чоловіком усиновили двох дітей і стали жити щасливо.
