– Ти до неї? До цієї? Чи будеш брехати, що відрядження, понаднормові в офісі? – покльовувала його Регіна, висмикуючи то одну річ із рук, то іншу.
– Не смій! – дивилася вона на нього крізь сльози, вхопившись за краватку. Він тримав її з одного боку, дружина з іншого. – Це я її тобі подарувала!
– Подавися.
Михайло похмуро зітхнув, жбурнув їй в обличчя краватку і продовжував збирати речі. Він спеціально дочекався дня, коли теща забере їхнього сина до себе, щоб покінчити, нарешті, з цим фарсом під назвою “сімейне життя”.
– Михайле, – присіла поруч із його валізою дружина, – Невже ось так просто? Зібрав речі і пішов?
– Ні, Регіночко, непросто! Ти в мене ось тут, – схопив він себе за гладку, товсту шию, – якби не Назар, я б раніше це зробив. Ти ж виразка! Пухлина. Пожирала мене і себе ревнощами, підозрілістю. Згадай останній день, коли ти не виносила мені мозок, не билася в істериці? Згадай! Не можеш? Тому що тобі подобається існувати в такому стані. І якщо зради немає, ти її вигадаєш, обов’язково.
– Ні! – затикала руками вуха Регіна, вона справді роздратована до крайності. – Вони пишуть тобі на телефон, я бачила! Бачила!
– Я не приховував, що подобаюся жінкам, але це не давало тобі приводу доводити мене до паралічу своїми сльозами. Досить скиглити! Ти тільки це й робиш, у тебе син, а ти… – з огидою подивився на неї Михайло.
– І в тебе! У нас, – бігла вона за ним у передпокій.
– Не принижуйся! – пригрозив він їй, коли вона хотіла кинутися йому на шию. – Я не залишу Назара.
Двері за ним грюкнули. Регіна немов від гіпнозу прокинулася в цей момент. Сльози різко висохли, залишилася порожнеча. Хотілося викинути решту його речей у вікно, вона пішла до спальні, відкрила шафу і… не наважилася. Раптом повернеться?
Регіна дійсно останнім часом страждала на параною, насилу могла себе контролювати, чоловік затримувався на роботі, з’явилися відрядження. Регіні доповіли спільні знайомі, що бачили Михайла в компанії чарівної дівчини, брюнетки, справжньої спокусниці, навіть фото раз надіслали. Михайло тоді спокійно відповів, що це колега, а обіймає він її по-приятельськи.
У них половина співробітниць так виглядає, що ж йому роботу через це міняти? Регіна намагалася йому повірити, але він був холодний до неї, дратувався вдома з будь-якого приводу, а потім дорікав їй, мовляв, це вона його і себе доводить.
Михайло був майже чесний із дружиною. Він завжди люб’язничав, навіть фліртував із дівчатами-колегами на роботі, але нічого більше. Від нудьги, від застою, вони могли підколоти один одного, пригостити кавою, деякі навіть дозволяли вщипнути себе за різні частини тіла – розважалися так в офісі.
Але два місяці тому в його повсякденному нудному житті виникла вона!
Дівчина за столиком у кав’ярні, де Михайло щодня обідав із колегами, незрозуміло, як таку взагалі сюди занесло. Вона не одна. Голосно сміялася на весь зал, розсипаючи іскри гарного настрою і привертаючи до себе увагу, пила коктейль великими ковтками, піднімаючи келих після кожного жарту свого співрозмовника.
Михайло не міг розгледіти її партнера, він сидів до нього спиною, але костюм здався знайомим.
Він намагався відволіктися на обід, на розмови з хлопцями, але погляд постійно повертався до неї. Великі карі очі, довге, темне волосся, немає надутих на пів обличчя губ, вони й так прекрасні, ямочки на щоках та ідеальні блискучі зуби.
Дівчина помітила, як він на неї дивиться, кивнула своєму співрозмовнику, він обернувся, Михайло різко відвів погляд, соромлячись себе. Брюнетка знову голосно розсміялася, і без сорому, вловивши погляд Михайла, почала гладити під столом стрункою ніжкою ногу свого співрозмовника, піднімаючись усе вище й вище, їй подобалося доводити обох.
Двоє чоловіків у багатолюдному кафе не могли навіть поворухнутися від того, що вона витворяла.
– Еу,друже, – клацали колеги в нього перед очима, – обід закінчено, – і озиралися туди, куди він дивився. А там уже нічого особливого не відбувалося, відвідувачі кафе обідали, у залі стояв легкий гул від їхньої балаканини, ненав’язлива, тиха мелодія розтікалася під стелею з динаміків – усе як завжди.
Наступного дня її не було, і наступного теж, а потім вона прийшла. Сиділа сумна за столиком біля вікна і не відривалася від телефона.
– Можна до вас? – Михайло швидко зорієнтувався, вирішив підійти, кинувши свою звичну компанію.
– Тут, що місць немає? – глянула вона на нього мляво. Вона не впізнала його.
– Є, але я подумав…
– Думати треба на роботі, – відповіла вона йому, уткнувшись у телефон, і показала на місце навпроти себе. – Сідайте, я вже йду.
– Але я хотів саме з вами. Я раніше ніколи вас тут не бачив, три роки тут обідаю, – присів Михайло, і йому тут же піднесли його комплексний обід, а дівчині рахунок. Вона хотіла оплатити, але він не дозволив. Дівчина не пручалася і навіть зраділа його галантності.
– А я й не бувала в цій їдальні, – відповіла вона грубо, дивлячись на інтер’єр кафе. – Мій молодий чоловік затягнув мене сюди раз пообідати… і ось зараз я сама прийшла.
– Я пам’ятаю.
– А, ну так, ти ж три роки сюди ходиш, – махнула вона на нього рукою.
– Так, – безглуздо посміхався Михайло. – Я, Михайло, – сказав він, перемішуючи салат.
– Мені що з того?
Така зухвала, гордовита, вона так само нудьгувала тут без свого співрозмовника, як Михайло на роботі, і вже зібралася йти.
– Я вас проводжу! – підскочив і він, упустивши прилади на стіл.
– Я що, дорогу до машини не знайду?
– Ви вибачте! Я тільки хотів дізнатися, як вас звати? Я вас побачив одного разу і…
Дівчина розсміялася як того разу, голосно, привертаючи до себе увагу.
– І телефон тобі дати?
Михайло невпевнено кивнув, не розуміючи, грає вона з ним чи серйозно.
– Записуй! – присіла вона назад на своє місце і продиктувала. – А дружина знає, що ти по кафешках з дівчатами спілкуєшся? – блиснула вона очима на його обручку.
– Ми розлучаємося, – брехав Михайло, намагаючись якнайшвидше записати номер і одразу ж їй набрати, щоб і в неї залишився його номер. – А як вас звати?
Повеселившись у компанії Михайла, вона вдивлялася в нього.
– Настуся, – вимовила вона дитячим голосочком.
По очах видно – бреше, приколюється над ним, заманює.
– Так і запишеш?
Михайло кивнув.
Більше вона його не маринувала, встала і вийшла з кафе. Сіла у свою машину на стоянці біля закладу і одразу ж поїхала. Михайло залишився собою задоволений, він зміг підійти і познайомитися! Сумнівався, що подзвонить їй, ще більше сумнівався, що ще раз побачить Настю.
Але ввечері, вдома знову сварка, причіпки, і в нього рука мимоволі потяглася до телефону.
– Дзвінка чекаєш? Повідомлення? Від неї? – біліла від злості дружина.
Чоловік пішов у дитячу з дитиною і там, роблячи вигляд, що грається із сином, написав їй… Вона не відповіла, навіть не прочитала.
Наступного дня зателефонувала вдень, швидко щось пояснюючи, просила приїхати до неї в торговий центр неподалік.
– Я не можу, я на роботі.
– Там і залишайся! Мені такий не потрібен, – із роздратуванням відповіла вона і поклала слухавку.
За кілька хвилин Михайло вже паркувався біля ТЦ, піднявся в магазин, куди кликала його Настя. У магазині пара відвідувачок, що позіхали, а ось у примірювальній щось відбувалося, консультантка не встигала забирати звідти речі. Там Настя, він упізнав її голос і гонор.
– Я вже думала, ти мене кинеш, – красувалася вона перед величезним дзеркалом, вийшовши з примірювальної в брючному костюмі з коротким топом, що підкреслює її фігуру, хотіла вдягнути піджак, але спитала в нього:
– Мені пасує?
– Дуже.
– Тоді беремо, – кинула вона йому піджак і пішла в примірювальну. – Іди сюди, що ти там стоїш? – покликала вона Михайла. – Я блискавку не можу розстебнути.
Він трохи розгубився, але ступив за нею, за щільну штору з логотипом магазину. За кілька хвилин, червоніючи і трохи бентежачись вольності Насті, він стояв біля каси і приймав пакети з речами, вона копалася біля прилавка з біжутерією.
– З вас сім тисяч, – подивилася на нього люб’язна касирка.
– З мене? – підборіддя його трохи сіпнулося, але він дістав картку й оплатив. Настя не збиралася до нього підходити, вона була захоплена дрібничками.
– Дякую, – перехопила вона в нього пакети на ескалаторі, – ти не жадібний! Уже добре, – посміхнулася вона.
Так почався їхній незрозумілий роман. Зустрічі під час обідньої перерви, в машині, в готельному номері, до себе вона його не запрошувала. Прохання купити або оплатити їй що-небудь по дрібниці, стали постійними.
Михайло почав вигадувати уявні відрядження, короткі на один-два дні, і розгулювати по закладах зі своєю навіженою Настею. Витрачаючи вже не тільки свої зароблені, а й гроші з кредитки.
О, якою легкою вона була, якою невимушеною, нічого не питала, віддаючи себе, нічого не вимагала, і обручка її не бентежила.
– Насте, а якщо я розлучуся з дружиною, ти вийдеш за мене? – запитав він її вночі в готельному номері, коли вона повернулася з душу. Вони вже кілька місяців ось так зустрічаються.
– Я серйозно!
– Ні, ти брешеш! Ти відразу брехав, що розлучився, мабуть, дружина вдома плаче біля вікна, дитина маленька?
Михайло відвернувся.
– Ось посилання, – кинула вона йому свій телефон, – оплати!
– А що в магазині просто не можна купити?
– Любий мій, – граціозно повернулася вона до нього, – я всякою гидотою не користуюся! Зрозумів? Плати і не вередуй, – вона вже вигиналася над ним, дика, нахабна, у нього не було шансів.
– Настя, я про наші стосунки!
– На таких, як я, Михайле, не одружуються! Мені подобається, коли за мною залицяються, хочеться всім подобатися, я кайфую, коли на мене жадібно дивляться чоловіки. Балують мене, купують усе, що я забажаю. Зустрілися, потішили одне одного й розбіглися. Але ні! Треба про шлюб, дітей, серйозні стосунки починати. І так майже завжди! Навіщо? Я зараз із тобою, потім з іншим, – усміхалася вона. – І взагалі, мені з тобою нудно!
– Але я справді розлучаюся з дружиною! Я вже все сказав.
– Я тебе не просила. Іди, в ноги падай, вимолюй прощення, а я завтра лечу з подругою відпочивати.
– Із подругою! – спалахнув від ревнощів Михайло і підскочив із ліжка, – а “подруга” в дорогому чоловічому костюмі?
– Тебе це не стосується! Ти все одно не зможеш мені оплатити навіть половину поїздки. Мені й не треба. Не починай, – попросила вона абсолютно щиро.
Але Михайло не міг заспокоїтися і наступного ж дня зібрав речі і пішов з дому, зізнавшись дружині, що покохав іншу. Вона, природно, влаштувала сцену, але Михайла це вже не чіпало.
Він зняв квартиру і написав про це Насті, вона не відповіла, але він все одно її чекав і дочекався. Вона приїхала, як ні в чому не бувало, відпочила, засмагла, наповнена враженнями.
– Добре, що ти мене забрав, не хотіла їхати додому! – поскаржилася вона.
– Як подруга? – злився Михайло.
– Добре, – роздягаючись просто посеред кімнати, відповідала Настя, щоб піти в душ. – Вас познайомити?
– Ні.
– А даремно! Вона якраз хоче заміж.
– Я пішов із сім’ї, – ходив він за нею по п’ятах.
– Я тебе не просила. Я взагалі тебе ні про що не просила! – відповідала вона йому з душу.
– А як же наші зустрічі, покупки, подарунки, наша пристрасть?
– Нічого страшного! Ти залицявся до красивої дівчини.
– Але я все кинув через тебе!
Настя відповіла, тільки коли вийшла з душу.
– Через мене? Я тобі одразу сказала, з такими, як я, не одружуються, – шепотіла вона йому просто в обличчя, стоячи перед ним абсолютно оголена, ще волога після душу.
– У мене таких, як ти… – відступила вона від нього, щоб накинути халат, – достатньо! І мене це влаштовує. А квартира ця…! Краще б у готелі жив.
І так Настя мучила його ще місяць, другий, третій доводячи до божевілля нічними від’їздами до подруг, у клуб, у справах. Біля під’їзду її зазвичай чекала одна й та сама машина, іноді вона виїжджала на своїй, приходила вранці або через кілька днів.
Він ревнував, не міг думати ні про що, тільки про неї навіть на роботі. Розбивав кулаки, бив посуд, думав, як змусити її бути тільки з ним. Писав повідомлення, набридав дзвінками – вона не відповідала і не брала слухавку.
З’являлася коли заманеться, залишалася наскільки потрібно, вимагала що хотіла, і часто шпиняла його, що він не може їй дати більшого.
Він чекав, приймав, божеволів ночами, коли вона була з ним, на ранок усвідомлював, що сьогодні її може не бути з ним. Михайло доводив її і себе до скандалів, але після них солодке примирення знову затуманювало йому розум.
Він не з’явився на жодне засідання суду з розлучення з дружиною, забув про сина. Регіна йому дзвонила кілька разів, просила приїхати і не затягувати розлучення, але йому було все одно.
Майже рік він мучився з Настею, здавалося, ці муки приносять йому справжнє задоволення, а потім вона приїхала і почала збирати свої розкидані речі по його квартирі.
– Насте, – схопив він її за руку, – не йди! Я… я не зможу…
– Не принижуйся, – попросила вона, подивившись на його руку на своїй. – Залишся хоч зараз чоловіком.
– Я зараз! Я зараз вийду, і начищу твоєму … Настя тільки посміялася над ним.
– Не раджу, не по тобі рибка, рибалко! – розреготалася вона своїм звично гучним, дзвінким, сміхом, немов намистини розсипала по паркету.
І пішла.
Михайло відходив близько місяця, перші дні дзвонив, писав Насті, шукав по барах і кав’ярнях ночами, і не знаходив. В один із таких вечорів він зустрів в одному із закладів Регіну в компанії молодого чоловіка, і в ньому одразу ж заграли батьківські почуття.
– Привіт! – звернувся він до неї, підійшовши до столика. Колишня дружина посміхалася йому. Регіна мала неймовірно свіжий вигляд, колір волосся змінився, помада на губах, сукня трохи вище коліна, туфлі на підборах. І посмішка… закохана, задоволена собою посмішка.
– Вітаю, – відповіла вона просто, не змінюючись в обличчі, і хотіла представити його своєму співрозмовнику, але Михайло її перебив.
– Де наш син?
– Я не зобов’язана тобі відповідати, ти більше року не цікавився, де він, з чого раптом зараз?
Михайло стиснув кулаки й уперся ними в стіл, він уже хотів влаштувати сцену. Супутник Регіни піднявся зі свого місця, але вона рукою попросила його присісти.
– Не принижуйся, Михайле! А то точно пухлина з’явиться. Хочеш бачити сина, я не проти, але спочатку нагадай йому, який ти маєш вигляд, а то він забув. І будь ласка, не дзвони мені через дрібниці. У суботу після десятої ранку можеш набрати, тоді й домовимося, коли тобі можна побачити сина.
Михайло пішов, розчавленим, приниженим, у боргах, із порожніми кредитками в кишенях.
– Ну, нічого, – думав він, – у мене є син!
Але жодної суботи, ні після десятої, ні після 12-ї або в інший час він так і не зателефонував колишній дружині.
Настя знову з’явилася в його житті на кілька днів, і знову закрутила у своїй грі, де тільки вона вигравала, а решта були лише запасними.Спеціально для сайту Stories
