Невістка постійно дошкуляє мені своїми докорами з приводу подарунків. Каже, я люблю доньку більше, ніж сина. І дбаю про неї теж більше. У мене двоє дітей і я люблю їх однаково. І ось на старості років здобула собі ще одну родичку, яка тільки й робить, що гробить мою нервову систему.
Навіть не знаю, як із цим боротися. Ми з чоловіком виховали своїх дітей так, як нам здавалося правильним. Не тримали їх у їжакових рукавицях, але й не балували даремно. На жаль, мені не довелося побути з дітьми в їхньому юному віці стільки, скільки самій би хотілося.
Річ у тім, що ще 10 років тому я прийняла рішення виїхати на заробітки в іншу країну, щоб допомогти сім’ї фінансово і взагалі подивитися, як там люди живуть. Відтоді вихованням сина і дочки займався чоловік, але під моїм чуйним керівництвом.
Ми часто зідзвонювалися, і взагалі, я подовгу могла говорити з дітьми, навіть попри те, що сама перебувала за тисячі кілометрів від них. Просто була така можливість. І ще раз на рік я приїжджалну ви ж те а на місяць чи близько того, і ми проводили цей час разом.
Мені вдалося накопичити якісь гроші, але я добре розуміла, що припадати пилом під подушкою вони не повинні. Крім того, діти підросли і почали жити кожен своїм життям. Першою вийшла заміж донька. І їй на весілля ми подарували гроші, щоб вони зробити перший і найбільший внесок за іпотеку.
Вважаю, це хороший поштовх для міцного шлюбу. Донька була дуже щаслива, все дякувала нам. Навіть зять і той розчулився. Я навіть не пам’ятаю, що подарували батьки нареченого. Як на мене, якщо є можливість – допоможи. Ну, а якщо ні, то що вже тут поробиш. Нічого страшного.
Другим одружився син. Я не надто багато спілкувалася з майбутньою невісткою. Сама вона маленька, худенька, але скільки ж у ній злості й негативу. Звісно, коли треба, вона посміхається, але навіть син згоден зі мною, що в неї важкий характер.
Мабуть, вона балансує його своїми дрібними габаритами і милим виглядом, як ці кишенькові песики, що постійно гарчать і тремтять, хоча важать як кошенята. Так чи інакше, справи в нас із нею не склалися від самого початку. На їхнє весілля я теж дарувала гроші.
Але син вирішив, що вони підуть не на вирішення житлового питання, а на купівлю автомобіля. Наразі вони знімають квартиру поблизу межі міста. Так їм зручніше, адже дорога на роботу займає лічені хвилини в обох. Але що робити, коли треба з’їздити в центр у справах?
Знову ж таки у них своя сім’я, і рішення приймати їм, але моя невістка вирішила, що це я напоумила сина брати авто. А вона взагалі хотіла витратити ці гроші на ідеальний відпочинок, що, з моєї точки зору, вкладення ще більш нераціональне, ніж машина.
Я вважаю, що в нас у будь-яку точку міста можна доїхати і на автобусі. Але це я, а не молоде покоління, що я взагалі розумію? Уже місяць, як я повернулася додому на батьківщину, назовсім. Звичайно ж, без подарунків я приїхати не могла. Довго думала, що подарувати родині.
Набрала цілу гору сумок із презентами. Не образила нікого: всім вистачило, але підвела служба доставки, і одна з сумок загубилася. У мене навіть чек зберігся. І чия сумка не приїхала додому? З подарунками синові та невістці. Було дуже незручно виправдовуватися перед ними, але я-то що могла вдіяти?
Син, звісно, тільки посміхнувся і підбадьорив мене. Сказав, що це йому треба мені баули з презентами тягати, але ось невістка надула ніздрі і тільки промовчала. Ми, як годиться, відсвяткували мій приїзд і чудово повеселилися. Начебто все вляглося і всі були задоволені.
А буквально вчора я дізналася від іншої своєї родички, що невістка ходить і розповідає кожному, що я навмисно нічого їм не привезла, щоб побільше вистачило грошей на подарунки доньці. Ну ви уявляєте? От нічого мені було робити, тільки вигадувати підлості перед приїздом додому.
Абсолютно не розумію, що мені робити з дружиною сина. Якщо вона так і далі продовжить вигадувати про мене всілякі дурниці, це ж і онуки до мене так стануть ставитися. Повірте, я таку породу жінок знаю. Мстиві й вічно злі. А чому? Та хто його розбере. Тішить лише, що сина вона справді кохає.
Це добре, для шлюбу така любов корисна. Але що ж робити мені? І ще. Ніколи про це не думала, але нещодавно саме спало на думку. Мій чоловік для невістки – другий тато. Вона його любить і поважає. Ставиться, принаймні, дуже навіть людяно і з повагою.
Щоб ви розуміли, чоловік навіть шоколадки їй за весь час не подарував. Він, звісно, мовчазний і не йде на конфронтацію, але це ж я, по суті, забезпечила їм машину. Свекруха, а не свекор! Як так виходить, що до мого чоловіка в неї претензій немає, а до мене – цілий оберемок?
Я не вважаю себе поганою або склочною людиною. До зятя в мене найсвітліші почуття, він чудовий чоловік моїй доньці і сім’янин. То чому це дрібне непорозуміння так негативно до мене налаштоване? Проблема виникла на рівному місці, а як її вирішити – розуму не маю.
