Так склалося, що мені довелося поміняти кілька робіт і нарешті я потрапила до нормального колективу, повністю жіночого, що мене дуже тішило. Але головне, що начальниця була майже одного з нами віку.
Вона завжди з розумінням ставилася до наших проблем. Якщо комусь із нас доводилося запізнюватися або раніше піти з роботи, Ганна давала дозвіл, часто прикривала перед начальством.
Зауваження робила тільки усно і те наодинці, щоб не принижувати перед колективом. Ми були дуже задоволені, раділи, що так пощастило з адміністраторкою.
Раніше начальником нашого відділу був чоловік у віці, дуже строгий, який пішов на пенсію. Дівчатка говорили, що не могли дочекатися, поки він піде, але так не могло довго продовжуватись, надто все було добре.
Яка ж коротка пам’ять і подяка людська! Поступово співробітниці почали робити так, як їм вигідно. Могли в робочий час каву пити, теревенити, збігати до магазину, в інтернеті обирати побутову техніку.
Деякі стали вже просто нахабніти, хоча кілька людей, і я в тому числі, намагалися їх зупинити, але вони говорили, що робота від цього не страждає, отже, все гаразд.
Начальниця почала делікатно робити зауваження, сказавши, що і нас можуть у будь-який момент перевірити. Так і сталося. Коли раптово приїхав шеф і, зайшовши до відділу, спитав, де це співробітники, ми були шоковані.
Отримали всі, у тому числі й завідувачка, яка зняла з усіх премію, і відповідно відразу ж стала «поганою». Колеги почали писати на неї скарги, щоб помститися.
Результат був несподіваним: її просто звільнили або перевели не інше місце, точно ніхто не знає, а ми отримали те, що заслужили, — нового керівника відділу.
Закінчилися запізнення та походи за покупками, і тепер ми вже пересварилися між собою. Кожна намагається довести, що винні всі, крім неї. Обстановка настільки напружена, що не знаю, як працювати, а так все добре починалося.
