Я вийшла заміж рано: в двадцять один рік.
Звичайно, в сучасності одружуються і раніше. Але я не збиралася виходити саме в цьому віці. Тому і кажу, що рано. Як я шкодую про шлюб!
Грудень. РАГС. Сонячний ранок. Я чекаю свого нареченого, який збирається одружуватися зі мною, нагадуючи, своїми довгими зборами, наречену.
Я розумію, що він хвилюється. Я хвилююся не менше, ніж він. Хоч і знаю, що не буде ніякого торжества: все пройде таємно, без гостей і без свідків. Я так вирішила.
Відчувала всім тілом, що весілля буде гірке.
Холодає. Йшов сніг.
Крізь сніг просочувалося сонечко. Воно посміхалося мені, немов підбадьорюючи. Я намагалася посміхатися у відповідь.
Прийшов наречений. Так, все, як треба: вбрання, доглянутий вигляд,квіти. Красунчик на ім’я Олексій.
Хвилювалася, як перед іспитом в університеті. А стояла на порозі нового життя. Коліна, все-таки, тремтять. І серце було схоже, у ті секунди, на стукіт коліс поїзда.
Ну, природно, не кожен же день заміж виходжу! До речі, ідея – забавно – цікава.
Загалом, ми розписалися. Штампи в паспортах поставлені. Поцілунком, одруження, скріпили.
Відзначили в кафешці. Втрьох: я, він, і свекровушка моя.
Шосте грудня – день народження мого заміжжя. Дев’яте грудня – день народження моєї найкращої подруги. Дванадцяте грудня – день народження пекла сімейного життя…
Я почала, з часом , розуміти, що означає словосполучення «дуже ревнивий чоловік». Чесно скажу: пекло на землі – це життя з чоловіком – ревнивцем.
Ранок…. Дзвонить телефон. Це один з колишньої роботи. Запитав, коли я приїду за документами.
Який був скандал! Напевно, його чули і в сусідніх будинках, якщо не районах. Слава Богу, що придумали інститут. Туди я і втекла від скандального шуму.
Вечір неділі…. Мені телефонує керівник курсової роботи. Чоловік,коли я закінчую обговорення хвилюючих мене питань, зайшов у кімнату і запитав: «Що у тебе, з цим старим?».
Я спробувала пояснити, що це за людина, але він не слухав мене. Почав обзиватися, розкидати по кімнаті, мої речі.
Я розплакалася, зателефонувала Оленці, і поїхала до неї. Він був не таким до весілля! Що з ним стало…. Я, як-ніби, не знала цього чоловіка. Як повернути колишнього коханого?
Середа, вечір…. Мій телефон летить за балкон восьмого поверху.
Я, босоніж, тікаю до батьків. Він наздоганяє мене на сходовому майданчику, і тягне додому. Я опираюся. Сусіди викликають поліцію.
Ми все вирішили на місці,спокійно обговорили ,і поліція поїхала. А я все ж таки поїхала до батьків погостювати.
Чоловік попросив вибачення, і я повернулася. Не варто було йти на такий крок.
Ми прожили три місяці. Були і хороші моменти в житті нашої родини . Але, більше, тих моментів, які краще забути назавжди. Але пам’ять – не флешка. Її, на жаль, не можна викинути на смітник, і купити новеньку.
Я б так і зробила, якщо б можливість з’явилася.
Я подаю на розлучення. Навіть вже знайшла іншого чоловіка.
Але, коли я в суді писала заяву про розлучення, чоловік приповз на колінах, попросив вибачення знову, і я знову пробачила його. А молодий чоловік, якого я знайшла, не став нам заважати.
Начебто, перші кілька тижнів, між мною і Олексієм , панувала ідилія. Було так добре, що я почала вірити в казки, немов маленька дівчинка.
Але пройшло два з половиною тиждні…. І все повернулось .
Я йшла з інституту. У моїх руках були важкі сумки. Чоловік, чомусь, не зустрів мене. По – моєму, засидівся біля комп’ютера. Сумки і пакети були переповнені конспектами і книжками.
Нести їх було важкувато. І це помітив один з перехожих. Він, люб’язно запропонував мені допомогу. Я вирішила не відмовлятися, тому що відчувала, що не можу донести ці речі.
Олексій побачив, що я йду з чоловіком, і…. Ну, зрозуміло, що сталося. І конспекти були порвані, і книжки пом’ятими .
Коротше, я не знаю, що робити?
Знову, подавати на розлучення, або ж далі терпіти те, що відбувається зараз. Я так хочу щастя….
Воно є, але не для мене. Мою особистість всяке щастя вирішило обходити стороною . Звикаю….
Я люблю його, але не настільки, щоб перетерпіти те, що він витворяє.Мамі своїй не все я розказувала,що відбувається між нами .Дуже не хотілося мені її засмучувати. Нехай, краще, думає, що я щаслива…..
Вона не переживе таких новин. Вона приїде і забере мене .
Не подобається мені навіть думати про таке можливе майбутнє. Я хочу перевернути все життя, змінити .
Але це не можна здійснити, так як, доля моя, розпланувала усе по-іншому. Мої плани, чомусь, були їй до душі. А я багато чого хотіла? Ні! Мені достатньо любові, гармонії і радості.
Вони гуляють, десь, у своїй компанії, не згадуючи про те, що я так гостро відчуваю їх нестачу….
Парадоксально, але так і є: живу, існую, ненавиджу, кохаю, ревную. Я хочу жити інакше!
Я втомилася жити так, як живу…. І поки не бачу виходу.
