Надя любила гостювати в бабусі. Вона нагодувала б її улюбленим пирогом із яблуками. Та й варто було тільки переступити поріг старенького дерев’яного будинку з різьбленими лиштвами, наче в іншому всесвіті опиняєшся.
У цьому будинку час немов уповільнював свій біг. А проблеми і тривоги залишалися десь там, за хвірткою.
Цього разу цей візит Наді був дуже потрібен. З чоловіком вони останнім часом постійно сварилися. Але ж колись у них із Сергієм було все по-іншому. Надя згадала той літній вечір, коли вперше побачила Сергія.
Їй було 20. Вона тільки закінчила університет і працювати влаштувалася. Це було міське свято. Площа гула від музики і сміху. Надя з подругами стояла біля фонтана. І тут він підійшов. У руках тримав букет ромашок.
– Дівчата, не підкажете, де тут можна знайти найкрасивішу дівчину в місті? – запитав він із лукавою посмішкою, дивлячись просто на Надю. Подруги захихотіли. Надя, зніяковівши, пробурмотіла щось невиразне. Сергій простягнув їй букет.
– Здається, я її знайшов.
Так почалася їхня історія.
Сергій був романтиком. Читав їй вірші, дарував квіти без приводу. Вони гуляли нічним містом. Планували життя разом. У них точно мають бути великий будинок, діти і собака.
Перший рік спільного життя пролетів, як одна мить. Потім з’явивсч на світ син. З появою дитини життя, звісно, змінилося. Але Сергій виявився чудовим батьком. Надя дивилася на них і думала, що вона найщасливіша жінка на світі. З роками романтика перших років поступово згасала. Не відразу, поступово. Як стираються фарби на старій фотографії.
Сергій став пропадати на роботі. Додому приходив втомлений, роздратований. Розмови стали короткими й сухими, переважно про побутові проблеми. Замість спільних прогулянок – мовчазне сидіння перед телевізором.
Ігор виріс. Йому вже двадцять два, навчається в іншому місті. Із сином у неї було більше спільних тем, ніж із чоловіком. Із Сергієм, здавалося, пов’язував тільки побут і звичка.
Надя часто ловила себе на думці, що живе з чужою людиною. Людиною, яку вона колись кохала більше за життя. Куди поділася та іскра, те взаємне тяжіння? Надя не знала відповіді.
Сварки спалахували через дрібниці.
Сергія бісило, коли Надя просила його сміття винести. Або лаялася, якщо він тюбик зубної пасти не закрив. А Наді не хотілося взагалі сваритися. І ось вона почувалася самотньою навіть поруч із чоловіком.
І всіма цими думками Надя поділилася з бабусею.
– Знаєш, Надюшо, – бабуся поклала свою зморшкувату руку поверх Надіної, – життя – це не казка. І кохання – це не тільки букети та вірші. Це вміння прощати, розуміти, підтримувати.
Бабуся відпила ковток чаю і продовжила:
– Ви багато чого пережили разом. Люди змінюються. І почуття теж змінюються. Але кохання не пішло. Просто воно стало іншим. Більш зрілим ,чи що.
– Але ми зовсім перестали розмовляти, бабусю. Ми живемо, як сусіди. Кожен у своєму світі.
– А ти спробуй створити спільний світ, – м’яко сказала бабуся. – Згадай, що вас об’єднувало раніше.
Надя замислилася. Справді, коли вони востаннє просто розмовляли? Ходили кудись разом? Здається, цілу вічність тому. Вона розуміла, що має рацію бабуся. Треба щось змінювати. Не можна пускати все на самоплив.
Надя вирішила повернутися додому раніше. Навіть чоловікові забула сказати. І ось вона вже повертала ключ у квартиру. Але там на неї чекало дещо несподіване…
Зі спальні долинали приглушені голоси та сміх. Надя впізнала сміх Сергія. Серце тьохнуло. Вона тихенько пройшла до спальні й побачила…
Він сидів на ліжку, обіймаючи якусь дівчину. Років на 20 його молодшу.
Дівчина була в шовковому халаті, волосся розпатлане. На обличчі – задоволена усмішка. На тумбочці біля ліжка дві чашки з недопитою кавою і тарілка з тістечками.
У Наді перехопило подих.
– Надю? – Сергій схопився з ліжка. Очі розширилися від здивування. – Ти… ти ж мала повернутися пізніше.
Надя дивилася на чоловіка, не вірячи своїм очам. Світ навколо завалився. Вона-то хотіла все виправити… Щоб у них шлюб по-новому заграв. А він…
– Хто це? – запитала Надя. Голос тремтів.
Сергій мовчав. Обличчя стало пунцовим. Дівчина в шовковому халаті злякано дивилася на Надю.
– Це… це… – Сергій запнувся. – Це… моя… колега.
– Колега? – Надя гірко усміхнулася. – У халаті? У моїй спальні?
Сльози потекли по щоках. Надя розвернулася і вибігла з квартири.
Надя бігла, не розбираючи дороги. Сльози застилали очі. У голові пульсувала одна думка: “Як він міг?”. Вона брела вулицями, не помічаючи ні перехожих, ні машин. Ноги самі привели її до парку.
Надя сіла на лавку, уткнулася обличчям у долоні. Телефон завібрував у кишені. Надя дістала його. На екрані висвітилося ім’я чоловіка. Вона скинула виклик. За хвилину телефон задзвонив знову. І знову. Надя вимкнула його. Вона не хотіла чути його виправдання і брехню.
Раптом поруч із нею хтось сів. Надя підняла голову. Це була літня жінка, з добрим, зморшкуватим обличчям. Вона мовчки дивилася на Надю. В її очах світилося співчуття.
– Поганий день? – тихо запитала жінка.
Надя кивнула.
– Розкажіть мені, – м’яко сказала жінка. – Іноді виговоритися – найкращі ліки.
І Надя розповіла. Розповіла все. І якось легше стало. Вони ще трохи посиділи з жінкою, а потім та пішла. Надя дістала телефон і набрала номер подруги. Олена одразу покликала Надю до себе. Напоїла її чаєм, поклала в ліжко.
Наступного ранку Надя прокинулася з важкою головою і опухлими очима. Усередині з’явилася якась дивна порожнеча.
Олена вмовляла Надю не приймати поспішних рішень, але Надя була непохитна.
Розлучення – єдиний вихід. Вона не могла пробачити зраду.
Навіть думати про Сергія було боляче. Олена допомогла Наді зібрати речі і перевезти їх до себе. Надя розуміла, що потрібно починати нове життя. Життя без Сергія.
Перші дні проходили як у тумані. На роботі Надя намагалася триматися, але колеги бачили, що щось не так. Плітки поширювалися зі швидкістю світла. Надя не хотіла обговорювати своє особисте життя, тому відмовчувалася.
Процес розлучення був неприємним і довгим. Сергій намагався вибачитися, благав пробачити. Але Надя була тверда у своєму рішенні. Вона не хотіла більше жити у брехні. Квартира залишилася Наді. Сергій отримав машину і частину накопичень.
Після розлучення Надя наче звільнилася від важкого вантажу. Немов прокинулася після довгого сну. Вона зрозуміла, що жила в ілюзіях, чіплялася за минуле. Тепер же перед нею відкривалися нові горизонти.
Вона вирішила зайнятися собою. Записалася у фітнес-клуб, оновила гардероб. На роботі Надя отримала підвищення. На одній із таких вечірок Надя познайомилася з Андрієм.
Спочатку Надя боялася нових стосунків. Надто свіжими були спогади про зраду.
Але Андрій був терплячий. Не квапив події. Поступово Надя почала довіряти Андрію. Вона почала знову сміятися, радіти життю, вірити в кохання.
Через два роки після знайомства Андрій зробив Наді пропозицію. Надя, звичайно ж, погодилася. Вона й не думала, що в її віці можна ще сподіватися на кохання. Особливо, згадуючи останні невдалі роки з Сергієм.
З донькою Андрія в Наді теж склалися хороші стосунки.І ось якось вона йшла на ділову зустріч у ресторан. І на виході зіткнулася з Сергієм. Він змарнів, постарів. Очі потухлі. Одягнений недбало. Побачивши Надю, застиг.
– Надю… – пробурмотів він, – Ти… маєш чудовий вигляд.
– Дякую, – коротко відповіла Надя. Спогади нахлинули хвилею, але болю вже не було. Залишився лише легкий смуток.
– Ти мені вибач за все. Надя мовчки дивилася на нього.
– У мене з тією… Нічого не вийшло.
Надя усміхнулася. Іронія долі.
– А ти як? – ніби з надією запитав Сергій.
Надя поправила сумку на плечі, щоб продемонструвати каблучку на пальці.
– Я радий, що в тебе все добре, – промямлив Сергій. – Ти заслуговуєш на щастя.
– Дякую, – повторила Надя. – І тобі того ж бажаю.
Вона кивнула йому і зайшла в ресторан. Біля дверей обернулася. Може, це останні двері в минуле, які їй варто було закрити. А попереду тільки щасливе майбутнє.
