Всі подруги давно вийшли заміж, а Юля нікому не була потрібна.
Вона не сиділа у вежі і не чекала принца: зареєструвалася на сайті знайомств і ходила на побачення, погоджувалася на будь-які заходи, сподіваючись зустріти там когось, не пропустила жодного весілля, адже, як відомо, саме там народжуються найгарніші історії кохання.
Тричі вона ловила букет, але жодного разу ще не зустрічалася з хлопцем довше півроку.
-Що зі мною не так? – запитувала вона у мами.
-Та все з тобою добре! Просто потрібно вміти чекати, – говорила вона. – Я ж дочекалася свого щастя.
Це було так: мама вийшла заміж у сорок років, і це був її другий шлюб. Перший, в якому народилася Юля, був вкрай невдалим, оскільки виявилося, що у батька є друга сім’я.
Про другу сім’ю батька дізналися випадково: він потрапив до лікарні з апендицитом, а на його ім’я прийшла посилка. Мама забрала її, дивувалася, хто у нього живе в Дніпрі, а коли відкрила, побачила саморобну дитячу листівку і в’язаний кимось шарф в ялинку.
Юлі тоді було п’ять, і все це вона вже знала зі слів мами. У свої юні роки вона зрозуміла тільки одне: у тата є інша дочка і інша дружина. І тепер він буде жити з ними.
Спочатку мама забороняла батькові спілкуватися з Юлею: сильно на нього ображалася.
Коли мама вдруге вийшла заміж, вона пробачила батька, але на той час Юля стала підлітком і сама відмовлялася з ним спілкуватися.
-Ти мені не батько! – говорила вона йому по телефону.
Він приїхав до Юлі на день народження, коли їй виповнилося чотирнадцять, і подарував айфон. Юля про нього страшенно мріяла, але подарунок не взяла.
-Іншій своїй дочці подаруй! – огризнулася вона.
Більше він не приїжджав. І іноді їй здавалося, що саме через це у неї самої не виходить створити сім’ю, адже у неї сім’ї не було.
-А навіщо тобі заміж? – запитала одного разу подруга, яка з другої декретної відпустки плавно перейшла в третю. – Чого ти від цього чекаєш?
Юля розгубилася.
-Ну, як… Я хочу сім’ю. Всі хочуть сім’ю, хіба ні?
-Сім’я у тебе є – це твоя мама та інші родичі. Заміж виходять не для цього.
-А для чого?
-Я ось не хотіла працювати і хотіла народжувати дітей, – пояснила подруга. – Тому і вийшла заміж. А ти хочеш дітей? Заміж хочуть не просто так, а за когось. Ось зустрінеш свою людину, і відразу все складеться.
Юлю ці розмови дратували. Що значить, свою людину? Заладили все одне й те саме! Їй просто потрібен чоловік. І вона його зустріне.
Юля працювала в туристичному агентстві. І одного разу до неї за путівкою прийшла її сестра. Не спеціально: її привів високий хлопець в окулярах, який мріяв зробити своїй дружині подарунок, але не міг зважитися, яку путівку купувати, і вирішив обійтися без сюрпризів.
Кучерява дівчина з великою родимкою на щоці слухала Юлю так, ніби вона не про путівки розповідала, а розкривала їй головні таємниці життя. А потім раптом запитала:
-Ти ж Юля Сушко,так?Я твоя сестра.
Юля ошелешилася. Хлопець взагалі нічого не зрозумів – моргав своїми короткозорими очима, розкривши рот.
-Я тебе відразу впізнала, тато показував тебе на фотографіях.
Помітивши, що Юля не дуже їй вірить, дівчина почала ритися в телефоні і простягнула його, знайшовши потрібне фото.
-Ось. Це я і тато. А ось, – вона ще раз кілька разів перегорнула, – ти.
На першій фотографії точно був тато. А на другій – точно Юля. Вона повернула телефон, але нічого не сказала.
-А тобі тато мене не показував, так? – засмучено запитала дівчина.
Юля похитала головою.
-Ми з ним не спілкувалися, щоб він міг щось показувати.
На лобі у дівчини з’явилася вертикальна зморшка.
-У сенсі не спілкувалися?
-А ти вважаєш, що ми з мамою повинні були радіти, що у мене тепер є «сестричка»?
Слово «сестричка» Юля вимовила таким тоном, що було ясно – сестрою вона її не вважає.
-Зачекай, але ж він… – дівчина розгублено подивилася на свого чоловіка. – Він постійно їздив до вас! І зараз…
-Ви путівку будете купувати чи ні? – запитала Юля, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Нещасний хлопець благально поглянув на сестру Юлі, та вперто похитала головою.
-Ми подумаємо. Ходімо, Володю.
Весь день Юля намагалася викинути сестру з голови, але чим сильніше вона намагалася про неї не думати, тим сильніше думала.
Що вона мала на увазі, коли говорила, що тато постійно до них їздив? Він приїжджав, звичайно – перші півроку тричі, але мама його не пустила, потім ще пару разів, але тоді вже Юля не хотіла з ним розмовляти. Хіба це можна назвати «постійно»?
На виході з офісу вона знову зіткнулася з сестрою.
-Послухай… – Юля запнулася, бо не пам’ятала, як її звати.
-Рита, – підказала кучерява.
-Рита. Послухай. Не потрібно за мною ходити. У мене немає ніякого бажання з тобою спілкуватися.
-Я і не змушую, – ображено вимовила дівчина. – Але нам потрібно поговорити. Я хочу знати, де тато.
-А я тут при чому?
-Він вісім років тому пішов від мами. Сказав, що повернувся до колишньої дружини. Ми вже розуміли, що все до цього йде: він постійно до вас мотався, затримувався надовго, грошей мало стало. Стара любов не іржавіє, говорив він.
-Що за дурниці ти говориш, – нахмурилася Юля. – Якщо це якийсь розіграш…
-Та який розіграш! Навіщо мені це? Я просто хотіла з ним поговорити.
-Він не повертався до нас.
-Серйозно? – не повірила Рита.
Юля не стала відповідати – вона і так все ясно сказала.
-Але де він тоді?
-Це не моя справа.
-А ось і твоя! Він – твій батько.
-Він мені не батько, – відрізала Юля.
-Зачекай. Нам треба розібратися. Тобто ви з ним ніколи не спілкувалися?
-А ти з ним зараз спілкуєшся?
-Я намагалася! Шукала його. Але він змінив номер телефону. Я навіть на вашу адресу поїхала, але там живуть інші люди. І не знають, куди ви виїхали.
Я вирішила, що він це спеціально. Ну, щоб не повертатися до мами. Поки з нами жив – його тягнуло до вас, а тепер, напевно, до нас тягне. Він намагався виправитися.
-Нагадую – до нас його не тягнуло, – посміхнулася Юля. – Не здивуюся, якщо у нього було не подвійне життя, а потрійне. Народив собі ще одну дочку. Або сина.
Дивно, але Риті, мабуть, ця ідея в голову не приходила. Вона ахнула і прикрила рот долонями, як маленька.
-Я не вірю в це, – прошепотіла вона.
-Як хочеш, – знизала плечима Юля. – Можна я пройду?
Наступного разу Рита прийшла через два дні. Без чоловіка, зате з донькою, яка була просто копією свого батька – така ж довгонога і вже в окулярах.
-Тато розповідав тобі про село?
Юля закотила очі.
-Яке село?
-В якому він виріс, – відповіла Рита.
-Нагадаю, ми з ним не спілкувалися.
-Гаразд. Є одне маленьке село в Запоріжській області. Там живе його тітка. У них були погані стосунки – через неї пішла з життя його мати. Але більше родичів у нього немає. Якщо хтось і знає про нього, то це вона. Може, поїдемо?
-Я нікуди не поїду! – обурилася Юля. – Навіщо мені це потрібно?
-Він твій батько.
-Він мені не батько!
Від крику Юлі дівчинка затулила вуха і заплющила очі. Рита прошипіла:
-Не лякай дитину.
Несподівано для самої себе Юля пом’якшала. Нахилилася до дівчинки і сказала:
-Вибач, я більше не буду кричати. Як тебе звати?
-Кіра… А правда, що ти моя тітка?
Юля зітхнула.
-Правда…
Рита приходила ще двічі. І раз зателефонувала на роботу. Юля трималася як могла. А потім поїхала до мами.
-Ти знаєш щось про батька?
-Не знаю і знати не хочу, – відрізала вона.
-Він зник.
-З чого ти взяла?
-Його дочка розповіла, – відповіла Юля.
-Велика втрата! І яка вона?
-Хто?
-Його дочка?
-Не знаю. Звичайна. Дівчинка у неї років чотирьох. Хоче його знайти. Кличе мене до тітки його поїхати.
-Він ненавидів тітку! – відрізала мати.
-Рита теж так каже. Але більше родичів у нього немає. Або є?
-Не знаю. І знати не хочу.
Юля вже збиралася йти від мами, коли в коридорі її зупинив дядько Семен.
-Не сердься на маму. Твій батько сильно її образив. Але тебе це не стосується. Для тебе він батько. І я б на твоєму місці спробував дізнатися, що з ним сталося.
Ці слова довго лунали у Юлі в голові. І наступного дня вона зателефонувала Риті.
-Гаразд, – сказала вона. – Поїхали в твоє село.
Чоловік Рити не зміг з ними поїхати – у нього була дуже важлива робота, і він не втрачав надії повезти свою дружину на відпочинок, тому відпустку взяти не міг. Рита і сама непогано водила машину і сказала, що вони доїдуть втрьох.
У Юлі прав не було, і вона вважала таку поїздку ризикованою, але раз вже погодилася, відступати не хотілося.
Першу годину вони ніяково мовчали. Рита намагалася заговорити то про одне, то про інше, але Юля відповідала неохоче і взагалі не розуміла, навіщо вона в це вплуталася.
А потім Кірі стало погано. Довелося зупинитися на узбіччі, чистити сидіння, заспокоювати дівчинку, яка плакала, і це несподівано їх зблизило.
Коли вони знову рушили в дорогу, Юля вже сама розповідала про випадок, як у дитинстві вони з мамою їздили до бабусі на поїзді, і вона отруїлася куркою, забруднила нову сукню і сильно засмутилася.
Кіра попросила включити їй музику, і Рита з Юлею обидві скривилися від писклявого голосу юної співачки.
-Не терплю попсу, – поскаржилася Рита. – Люблю старий рок, як тато.
Юля не знала, що батько любить старий рок. Але теж його любила.
Виявилося, що це не єдина їхня схожість із сестрою. Обидві вчили іспанську, мріяли про собаку, ненавиділи в школі фізкультуру і математику.
Юля ніколи не думала про те, що таке мати сестру, але зараз, у тісній машині, вона раптом почала це розуміти.
Вони зупинялися кілька разів: поїсти, відвести Кіру в туалет, знову поїсти і знову в туалет. Кіра була смішною, Юля й не знала, що діти можуть бути такими – у подруги були хлопчики, старший з яких ніяк не хотів починати говорити, середній вічно кричав, а молодший тільки-но народився, з іншими дітьми вона так тісно не спілкувалася.
А племінниця була розумною, багато базікала, висловлюючи найнеймовірніші фрази, весь час поривалася її обійняти.
Вже на під’їзді до села, Рита зіткнулася з іншим автомобілем. Аварія була несерйозна, вони й злякатися особливо не встигли, але все одно довелося вийти з машини, оцінювати збитки і домовлятися з другим водієм. Той спочатку накинувся на Риту:
-Ти куди дивишся? Права купують,а їздити не вміють!
Юля несподівано для себе накинулася на хлопця.
-Слідкуй за мовою! Зараз дізнаємося, хто і що купив! Сам вискочив невчасно, думаєш, раз жінки – правил не знаємо?
Насправді Рита не мала поняття, хто тут правий, а хто винен, але чомусь захотілося заступитися за Риту. Напевно, через Кіру, яка страшенно злякалася.
-Гаразд, не кричи, – примирливо вимовив хлопець. – Але треба щось вирішувати.
У підсумку Рита домовилася з ним, що вирішать самі – вони обмінялися номерами телефонів і роз’їхалися.
-Дякую, що заступилася, – сказала Рита. – Хоча насправді це я була винна. Володя мене …! Знову машину його пошкодила…
Будинок тітки батька вони шукали довго: довелося питати у місцевих, ніхто нічого не знав, і Юля вже злякалася, що Рита щось наплутала, або ця тітка взагалі давно пішла засвіти. Але, нарешті, чоловік з вудкою в руках, вказав їм дорогу.
-А раптом вона нас вижене? – пошепки запитала Юля.
-Не вижене, – впевнено сказала Рита. – Серцем відчуваю, що не вижене.
Коли машина зупинилася біля хвіртки, на ґанок вийшла літня жінка у вицвілій сукні і з тростиною в руках. На батька вона була зовсім не схожа. Але жінка їх відразу впізнала:
-Рита? Юля?
Сестри переглянулися. Звідки вона знає їхні імена? І впізнала ось так, одразу? Відповідь могла бути тільки одна – не дарма вони сюди приїхали.
-Заходьте, – вона махнула рукою, – я давно чекала.
У будинку пахло свіжим хлібом і пічним димом. На стіні висіли старі фотографії, і Юля відразу помітила знімок батька – молодим, яким вона його і пам’ятала.
-Ви знали, що ми приїдемо? – запитала Рита.
-Відчувала серцем. Тільки думала, ви раніше приїдете. Скільки років минуло. А це чия?
-Моя, – відповіла Рита. – Кірою її звати.
У Кіри вже очі злипалися – так вона втомилася.
-Давайте вкладайте дівчинку, а потім я вас нагодую. – Можете мене бабою Анною називати.
Кіра заснула в той момент, коли її голова торкнулася подушки. Юля навіть позаздрила їй: вона б і сама зараз із задоволенням лягла спати. Чомусь було страшно: зараз вони дізнаються правду. Але ж вони за нею приїхали, хіба ні?
У Рити задзвонив телефон. Вона перевірила його і захихикала.
-Ти чого? – здивувалася Юля.
-Мені цей, водій тойоти написав.
-І що?
-Питає твій номер. Ти йому сподобалася. Каже, відразу видно, що ти за своїх горою стоїш, а йому така дружина і потрібна.
-Дружина? Я не збираюся за нього виходити заміж!
-Ну хоч на побачення сходи? Може, він пробачить мені свою вм’ятину…
-Гаразд, подумаю, – пообіцяла Юля. – Пиши йому мій номер, будемо тебе рятувати…
Здавалося, вони обидві відтягують момент зустрічі з тіткою. Обидві бояться почути правду.
-Ну що, вклали? Йдіть їсти, у мене якраз борщ наваристий вийшов.
Після борщу був чай з печивом, і тільки після цього тітка заговорила.
-Він був гравцем. З самого дитинства, але тоді це ще були квіточки. Через борги скільки разів отримував, а зупинитися не міг. Коли він поїхав, Люба видихнула.
Ніби працював, і все було добре, а потім знову. Раз приїхав – потрібні гроші. Великі, інакше все йому. А я якраз машину продала. Люба йому і сказала, напевно. Але грошей йому я не дала. З тих пір він на мене і розлютився.
-А тато говорив, що через вас…
Рита навіть договорити не змогла, що там говорив тато. Баба Анна кивнула.
-Він і в цьому мене звинувачував. Вона тоді взяла великий кредит, щоб він міг віддати борг. І працювала як проклята. Робота її і згубила. Він після цього закодувався. І довго не грав. Напевно, через вас, одружився, тоді якраз, потім, значить, Галю ще завів…
Тримався, але знову зірвався. І знову грав. Догрався до того, що в таку халепу потрапив… Не хотів він, щоб ви знали. Ось і не сказав нічого. Приїхав сюди доживати. А куди ще?
-Доживати? – пошепки повторила Юля і подивилася на Риту.
У тієї сльози текли градом. У Юлі самої щипало в носі, але більше від того, що батько виявився ось таким. Вона зовсім його не знала. А тепер і не дізнається ніколи.
-Він тут похований? – крізь сльози запитала Рита.
-Тут. Завтра покажу. А зараз спати.
Рита заснула відразу, як і Кіра. А у Юлі раптом зник сон. Вона крутилася в чужому ліжку, лякалася незнайомих звуків. Взяла в руки телефон. «Привіт. Ви мене сьогодні стукнули. Мене Андрій звати».
Юля й не запам’ятала, як виглядав хлопець, але з аватарки посміхався симпатичний чоловік. І вона відповіла: «Не ми вас, а ви нас».
«Ми завтра їдемо, напевно».
«Куди?».
«Додому, в Київ ».
«Чудове місто. Чи не погодитеся стати моїм гідом?».
«У нас в агентстві є спеціальні екскурсії по місту».
«А ви працюєте в сфері туризму?».
«Так»
«Я теж».
Тільки на світанку Юля заснула. І вранці, коли потрібно було вставати і йти на цвинтар, вона ледве розплющила очі.
Рита плакала, Кіра нічого не розуміла. Юлі було трохи сумно і все.
-Ви вибачте, нам потрібно додому, – сказали вони бабі Анні. – Але ми ще приїдемо. Можна?
-Поки живу – мій дім для вас відкритий, – посміхнулася вона. – Приїжджайте, розповім вам про батька.
-А що, може, справді приїдемо на довше? – запитала Юля на зворотному шляху.
-Звичайно, – погодилася Рита. – Приїдемо обов’язково. А чого це ти така загадкова? І телефон весь час перевіряєш?
-Так, – знизала плечима Юля.
Говорити сестрі про Андрія вона поки не була готова. Але щось їй підказувало, що ще розповість. Тому що не так вже їй тепер і хотілося заміж, тому що сім’я у неї і справді є – мама і дядько Семен, Рита з Кірою, тепер ще й баба Анна.
А ще тому, що з Андрієм їй відразу стало ясно – це по-справжньому. І якщо вона захоче заміж, то тільки за нього.
Спеціально для сайту Stories
